Описова теорія темпераменту Хейманса і Вірсми

Найбільш поширені в психології теорії типів темпераменту піддавалися гострій критиці не тільки тому, що автори більшості з них, ґрунтуючись на конституціональній теорії, займалися пошуками безпосередніх і спрощених зв’язків між статурою і типом темпераменту. Не менш різко критикувалось припущення, яке було основою цих типологій, але насправді не отримало підтвердження про те, що природні явища, зокрема психічні особливості, реально існують у своїх крайніх формах. Як випливає з типологічних концепцій, психічні характеристики можна “розкласти по поличках” або розділити на групи, що чітко розрізняються. Проте відомо, що майже всі спостережувані в природі явища розподіляються за так званою нормальною кривою (крива Гауса), згідно з якою кожна властивість у більшості людей виявляється в її середньому значенні, тоді як крайні прояви зустрічаються рідко; у розглянутих же типологіях саме вони перебувають у центрі уваги дослідників. Відмінності в інтенсивності кожної властивості є безперервними. Тому всі спроби різкого розділення індивідів на групи за властивостями є штучними і довільними, вважає Я. Стреляу (1982).

Позитивною реакцією на цю критику, що виникла вже на початку XX століття, стали дослідження темпераменту, які зводяться до “чистого” психологічного опису властивостей темпераменту, що абстрагується від будови і функції організму. Однією з перших з’явилася теорія темпераменту, що належить голландським психологам Г. Хеймансу та Е. Вірсмі [5].

Автори цієї теорії, прагнучи уникнути всяких посилань на конституцію і докорів у відсутності об’єктивності, чим грішили майже всі типології темпераменту, розробили спеціальний опитувальник, що містить 90 запитань, і з його допомогою обстежували майже 2500 осіб (дорослих і дітей). На підставі отриманих даних вони виділили три основні, біполярні характеристики темпераменту:

1. Емоційність – відсутність емоційності. Ця властивість визначається вимірюванням частоти і сили емоційних реакцій відносно до ситуацій, що викликають ці реакції.

2. Активність – пасивність. Підставою для оцінки цієї властивості є активність у праці, в школі або вдома, спосіб проведення дозвілля (активний – пасивний), ставлення до обов’язків (виконує завдання негайно – відкладає їх).

3. Первинна функція – вторинна функція. Люди з розвиненою первинною функцією сильно і негайно реагують на стимули навколишнього середовища, причому ефект цих реакцій швидко згасає. Навпаки, в індивідів, що характеризуються вторинною функцією, первинна реакція на подразник є слабкою, потім вона поступово посилюється і зберігається більш тривалий час, тому осіб такого типу часто називають персеверативними (від англ. perseverance – стійкість, наполегливість, завзятість).

Дослідники іноді звертають увагу на аналогію між первинною функцією та екстраверсією, вторинною функцією й інтроверсією. Так, люди з переважанням первинної функції (екстраверти, за термінологією Г. Айзенка) оцінюються як імпульсивні, такі, що легко примиряються, перебувають у постійному русі, жартівливі, поверхневі, з легкістю встановлюють контакт з оточенням. Індивіди з переважанням вторинної функції (інтроверти) – люди серйозні, спокійні, витримані, замкнуті, педантичні, добросовісні, схильні до депресії [5].

У результаті відповідного комбінування цих трьох характеристик отримуємо вісім різних типів темпераменту.

Таблиця 4.4

Типологія темпераментів (за Г. Хеймансом і Е. Вірсмою)

 

Емоційність	Активність	Функція первинна(П) або вторинна (В)	Темперамент
+	+	П	Сангвінічний
+	+	В	Флегматичний
–	+	П	Холеричний
–	+	В	Пристрасний
+	–	П	Аморфний
+	–	В	Апатичний
–	–	П	Нервовий
–	–	В	Сентиментальний

 

Прагнучи до докладнішої і разом з тим об’єктивнішої характеристики трьох основних параметрів, Г. Хейманс і Е. Вірсма обчислили кореляції 90 показників, оцінених за даними, які отримали методом анкетування. Провівши досить складний для свого часу статистичний аналіз, заснований на інтеркореляціях виміряних показників, автори впритул підійшли до факторного аналізу – статистичного методу, який істотно вплинув на подальші дослідження темпераменту.

Типологія К.Г. Юнга

 

Карл Юнг теж поділяв людей на типи, виходячи з психологічних відмінностей, які, проте, він уважав вродженими.

К.Г. Юнг виділив два загальні типи – екстравертований та інтровертований. Для екстравертів характерна спрямованість на об’єкт, тому думки інших людей, загальноприйняті норми, об’єктивні обставини визначають їх вчинки у значно більшій мірі, чим їх власне, суб’єктивне ставлення до навколишньої дійсності. В інтроверта суб’єктивне завжди превалює над об’єктивним, і цінність суб’єкта завжди вища, ніж цінність об’єкта. Переживаючи яку-небудь емоцію, інтроверт звертає увагу не на події або людей, які викликали цю емоцію, а на власні переживання. Власна думка для нього важливіша, ніж навколишня реальність або думка інших людей [5].

К.Г. Юнг(1875–1961)

Окрім свідомої установки обидва типи мають і несвідому установку, яка відносно першої виконує компенсаторну функцію і перебуває з нею в протилежних відносинах: чим сильніше перебільшується свідома установка, тим примітивнішою та інфантильнішою стає несвідома. В екстравертів несвідома установка є інтровертною (орієнтованою на суб’єкта) виражається в егоцентричних устремліннях. У інтровертів несвідома установка акцентує значення об’єкта, зовнішньої ситуації. Чим сильніше виражена інтровертна свідома установка і, отже, чим більш пригнічена несвідома екстравертна установка, тим більше тривоги і недовір’я в інтроверта викликають нові та незнайомі об’єкти, тим страшніше йому стає спілкуватися з оточуючими. Ідеалом для такого інтроверта стає нежилий острів, пише К.Г. Юнг.

Залежно від розвиненості чотирьох основних психічних функцій: мислення, емоції, відчуття та інтуїції – К.Г. Юнг виділяє чотири типи екстравертів і чотири типи інтровертів: екстравертний мислительний, екстравертний емоційний, екстравертний сенсорний, екстравертний інтуїтивний, а також інтровертний мислительний, інтровертний емоційний, інтровертний сенсорний та інтровертний інтуїтивний.

Екстравертний розумовий тип властивий суб’єктам, які приймають важливі рішення розсудливо, створюють схеми об’єктивної реальності й непорушно керуються ними у своїй поведінці, вимагаючи того ж від інших. Якщо ці схеми (“формули”, за Юнгом) є результатом глибокого розуміння реальності, то такі люди можуть бути реформаторами і новаторами. Проте чим вужча схема, тим більше шансів, що представник цього типу перетвориться на буркотуна, а служіння ним ідеалу не зупинить його ні перед якими етичними законами: мета виправдовує засоби. Люди цього типу наділені емоційною тупістю: вони рідко співчувають іншим і не цінують дружби, їм чужі естетичні переживання, і тому вони не цікавляться мистецтвом.

Екстравертний емоційний тип. Люди цього типу схильні до “правильної” емоційної оцінки всього того, що їх оточує. Вони люблять партнерів, що відповідають певним критеріям (наприклад, що займають певне соціальне положення). Вони ходять у театр і переживають там ті емоції, які потрібно переживати в театрі. Від їх почуттів завжди віє холодом, тому їх поведінка сприймається як удавання.

Екстравертний сенсорний тип. Такі люди визначають цінність об’єктів за силою відчуття: чим воно сильніше, тим більша цінність об’єкта. Люди цього типу шукають насолоди і задоволення, сприймаються оточуючими як життєрадісні люди, естети, якщо відчуття не дуже домінують над рештою функцій. Інакше – стають неприємними для оточуючих.

Екстравертний інтуїтивний тип. Така людина володіє незвичайно розвиненим нюхом на все нове і незвичайне, легко і бурхливо захоплюється новим об’єктом, може заразити своїм ентузіазмом і надихнути інших, але як тільки об’єкт її прихильності вичерпує свої можливості для розвитку, вона без жалю забуває про нього і перемикається на новий. При цьому етичні засади її ніколи не турбують, тому оточуючі вважають її легковажною і навіть авантюристом. Юнг пише з приводу людей цього типу, що вони “поширюють” навколо себе повноту життя, але живуть не вони, а інші.

Інтровертний розумовий тип. Людина цього типу характеризується мисленням, яке не відтворює реальну дійсність, а доводить її неясний образ до зрозумілої і чітко сформульованої ідеї. Через це вона схильна підлаштовувати факти під ідею або взагалі їх ігнорувати. Вона створює теорії ради теорій. На відміну від екстравертного розумового типу вона прагне не до розширення знань про світ, а до їх поглиблення, не прагне захопити оточуючих своїми ідеями і завоювати їх підтримку. При переконаності в правоті своїх ідей обурюється на суспільство, що відмовляється їх приймати. Вона є поганим учителем. Оточуючими сприймається як зарозуміла і владна. Проте для тих, хто її знає близько, виглядає наївною і непристосованою.

Інтровертний емоційний тип. Представник цього типу виглядає зовні спокійним, навіть індиферентним. Його емоції часто непомітні для оточуючих, хоча всередині у нього може все кипіти. Його емоційна стриманість сприймається оточуючими негативно, як прояв холодності.

Інтровертний сенсорний тип, на відміну від екстравертного сенсорного типу, орієнтується не на об’єкти, що викликають інтенсивні відчуття, а на інтенсивність відчуттів, викликаних об’єктами. Тому, як тільки відчуття виникає, об’єкт для такої людини втрачає цінність. Представники цього типу незрозумілі та непривабливі для оточуючих.

Інтровертний інтуїтивний тип породжує, за Юнгом, фантастів і художників, а при відхиленні від норми – містиків. Продукти їх творчості для оточуючих незрозумілі.

Не можна не звернути увагу, що при описі цих типів у Юнга явно є видимим крен у бік негативних їх характеристик. Це пов’язано з тим, що джерелом створення цієї типології був клінічний досвід її автора.

7. Уявлення про темперамент Г. Айзенка

 

Очевидні недоліки популярних на Заході темпераментних теорій Кречмера і Юнга спробував “виправити” англійський психолог Ганс Айзенк, який запропонував розглядати типології цих двох учених як систему з чотирьох координат (мал. 4.3).

Першу координату утворює об’єктно-суб’єктна орієнтація (від максимальної екстраверсії до максимальної інтроверсії). Другою координатою є шкала норми–патології. Середні величини патології (психічних відхилень) утворюють неврози, сильні – психози. Третя координата – шкала “маніакально-депресивний психоз – шизофренія”.

 

Нейротизм високий

 

Меланхолік Холерик

 

Інтроверсія Екстраверсія

0 24

Флегматик Сангвінік

 

Нейротизм низький

Мал. 4.6. Типи темпераменту за Г. Айзенком

 

Середина цієї шкали представлена нормальними психічними станами. Для одного типу темпераменту нормальними станами є синтонія (мінімально виражена циклотимія) і власне циклотимія, для іншого – дистонія і шизотимія. Середні величини психічних відхилень утворюють, відповідно, істерію і психастенію, а максимальні – маніакально-депресивний психоз і шизофренію. Четверта координата утворена трьома типами тілобудови: пікнічною, атлетичною і лептосоматичною [5].

Достоїнствами цих уявлень Г. Айзенка є, по-перше, підведення фізіологічної бази під чисто психологічні типи К. Юнга і, по-друге, те, що всі психологічні прояви – нормальні і патологічні – розглядаються як континуум значень, а не як крайні групи. Але і в цьому випадку одна з координат, що відноситься до типів тілобудови, залишається дискретною.

Г.Ю. Айзенк(1916–1997)

Виходячи з опису поведінки екстравертів та інтровертів – з одного боку, й осіб з високим і низьким нейротизмом – з іншого боку, Г. Айзенк побудував свою модель типів темпераменту. Тип темпераменту, згідно з цим автором, є одним з чотирьох квадрантів при перетині двох ортогональних шкал: 1) екстраверсія–інтроверсія і 2) емоційна стабільність–лабільність. Перша шкала характеризує індивіда з боку “відкритості” зовнішньому світу, друга – з боку його емоційної стійкості. Поєднання емоційної стійкості з екстраверсією Г. Айзенк ототожнює з типом сангвініка; емоційної лабільності й екстраверсії – з типом холерика; емоційної стійкості з інтроверсією – з типом флегматика, а емоційної лабільності з інтроверсією – з типом меланхоліка (мал. 4.6).