Співвідношення тілобудови, темпераменту і характеру в теорії Е. Кречмера

Основним джерелом спостережень про зв’язок статури і темпераменту служила психіатрична практика. Прикладом цього є концепція Ернста Кречмера (1888–1964), який був директором неврологічної клініки в Марбурзі, керівником клініки Тюбінгенського університету. В 1939 році відмовився зайняти пост президента німецької психіатричної асоціації, виразивши незгоду з теорією расової неповноцінності, що сповідувалась офіційною психіатрією гітлерівської Німеччини.

Е. Кречмерпомітив, що залежно від типу тілобудови людина виявляється схильною до одного з психіатричних захворювань. Оскільки багато душевних хвороб можна розуміти як надмірні, патологічні посилення тієї або іншої риси особистості, то можна вловити зв’язок тілесних і психологічних особливостей і в здорових людей [8].

Спостерігаючи в умовах клініки за поведінкою людей з різною статурою, Е. Кречмер виділив основні групи психічних якостей, які, на його думку, і складають основний зміст темпераменту. Це, по-перше, психастезія (надмірне підвищення або пониження чутливості по відношенню до психічних подразників), по-друге, фон настрою (схильність до веселощів або печалі), по-третє, психічний темп (прискорення або затримка психічних процесів у цілому і окремо взятих), по-четверте, загальний руховий темп, або психомоторна сфера (рухливість або загальмованість, траєкторія рухів). А з погляду морфології Е. Кречмер виділив три психосоматичні типи, назви яких були виведені від грецьких коренів, і поставив їм у відповідність три темпераменти.

Пікнік (рукnos – щільний, товстий) – “широка і важка” людина. У неї значні жирові відкладення, кругла голова на короткій шиї. Пікнік, як правило, має циклотимічний темперамент. Він доброзичливий, товариський, не схильний до самоаналізу, емоції коливаються між смутком і веселощами, любить приймати швидкі рішення під впливом ситуативного моменту. Одні циклоїди схильні до гіпоманіакальності, інші – до депресії. У разі психічного розладу виявляється схильність до циркулярного або маніакально-депресивного психозу.

Астенік, або лептосоматик (leptos – крихкий, слабкий; soma – тіло) – “худий і високий”. Має крихку статуру, високий зріст, плоску грудну клітку і витягнуте обличчя. Астенік має шизотимічний темперамент. У нього контакт з людьми і речами, як правило, обмежений. Він холодний, самодостатній, не любить відкрито проявляти почуття, причому замкнутість може доходити до аутизму. Він упертий, насилу пристосовується до дійсності, нереалістичний і схильний до абстракції. При розладах психіки виявляється схильність до шизофренії.

Атлетик (athlon –боротьба, сутичка) – “здоров’як” з добре розвиненою мускулатурою, високим або середнім зростом, широким плечовим поясом і вузькими стегнами, опуклими лицьовими кістками. Для атлетика характерний іксотимічний темперамент (від ixos –тягучий). Він спокійний, реалістичний і за зовнішніми ознаками маловразливий, володіє стриманою мімікою і пантомімікою, невисокою гнучкістю мислення, важко пристосовується до зміни обстановки. При душевних розладах може несподівано вибухати, проявляючи схильність до епілепсії.

Диспластик (dys – погано, plastos –сформований). Його будова безформна, неправильна. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями тілобудови (наприклад, надмірним зростом).

Виділені типи не залежать від зросту людини та її худини. Йдеться про пропорції, а не про абсолютні розміри тіла. Можуть бути товсті лептосоматики, немічні атлетики і худі пікніки.

Більшість хворих шизофренією, на думку Е. Кречмера, складають лептосоматики, хоча зустрічаються й атлетики. Пікніки ж утворюють найбільшу групу серед хворих циклофренією (маніакально-депресивним психозом) (табл. 4.2). Атлетики, які менш інших схильні до психічних захворювань, виявляють деяку схильність до епілепсії.

Е. Кречмер висунув припущення про залежність між тілобудовою і психікою також і в здорових людей. Він стверджував, що здорові люди носять в собі зародок психічних захворювань, мають певну схильність до них. Звідси у людей з тим або іншим типом тілобудови виникають психічні властивості, схожі з тими, що характерні для відповідних психічних захворювань, але в менш вираженій формі. Так, наприклад, здоровий індивід з лептосоматичною тілобудовою наділений властивостями, що нагадують поведінку шизофреніка, пікнік у своїй поведінці виявляє властивості, типові для маніакально-депресивного психозу. Атлетика ж характеризують деякі психічні риси, що нагадують поведінку хворих епілепсією.

Залежно від схильності до різних емоційних реакцій Е. Кречмер виділив дві великі групи людей. Емоційне життя одних характеризується діадетичною шкалою (тобто властиві ним настрої розташовуються на шкалі, полюсами якої є “веселий–сумний”). Ця група людей наділена циклотимічним типом темпераменту. Емоційне життя інших людей характеризується психестетичною шкалою (“чутливий–емоційно тупий, незбудливий”). Ці люди мають шизотимічний темперамент.

Таблиця 4.1

Зв’язок між будовою тіла (статурою) і темпераментом (Е. Кречмер, 1995)

Намагаючись окреслити можливості коректування темпераменту (відзначимо, що в рамках описуваних нами концепцій темперамент і характер жорстко не розмежовувалися), російські психологи виявили, що найлегше піддається змінам флегматик, пасивний тип, який може порівняно успішно переймати швидкий темп, а найважче – холеричний тип. І взагалі, повільним і слабким легше засвоїти напружений і активний темп діяльності, ніж сильним і швидким – перейти до повільного, сприймаючого виду активності.

Конституціональні особливостіпроявляються у певному типі тілобудови і стійких індивідуально-типологічних властивостях темпераменту. Характер же формується в процесі взаємодії темпераменту людини з навколишнім середовищем, при цьому одні від природи задані якості беруться під контроль свідомості, пом’якшуються, нівелюються, а інші – посилюються, загострюються [8].

Термін “темперамент” (у розумінні Кречмера) ближче до біологічних чинників, але виявляється в динамічних властивостях характеру. Особливий інтерес представляє характеристика Кречмером шизоїдів і циклоїдів, у яких особливості проявів не дозволяють з визначеністю віднести їх ні до хворих, ні до здорових: вони за своїми особливостями перебувають на межі між хворобою і здоров’ям. На цій основі Е. Кречмер виділив соціальні типи (табл. 4.2).

Таблиця 4.2