Факторні теорії темпераменту

Однією з перших спроб визначення структури темпераменту за допомогою факторного аналізу були дослідження англійського психолога
С. Берта (S. Burt, 1937). Ним використовувався перелік з 11 первинних емоцій (інстинктів), складений У. Мак-Даугаллом: гнів, страх, ніжність, цікавість, відчуття безпеки, дружелюбність, задоволення, відчуття неприємності, статевий потяг, огида й покірність.

С. Берт досліджував прояв цих емоцій у різних груп, головним чином у нормальних і невротичних дітей у віці 9–12 років, і на підставі факторного аналізу отриманих результатів виділив три фактори темпераменту:

· фактор I: загальна емоційність (емоційна нестійкість);

· фактор II: стенічні (експресивні) емоції – астенічні (гальмівні) емоції;

· фактор III: позитивні емоції – негативні емоції.

Погляди С. Берта на структуру темпераменту, вивченню якого він присвятив близько 30 років, не набули поширення. Це пояснюється, мабуть, тим, що ним не були розроблені діагностичні методи, за допомогою яких можна було б вимірювати виділені чинники. Крім того, з приводу його досліджень висувалися деякі методологічні заперечення [5].

Дж. Гілфорд (J. Guilford, 1934) запропонував так звану 13-факторну теорію, яка абсолютно інакше визначає структуру темпераменту. Він склав чотири анкети для досліджень властивостей темпераменту; остання з них є деяким синтезом трьох попередніх, містить близько 400 запитань. Охопивши анкетуванням тисячі випробуваних, автор прийшов до висновку, що все різноманіття властивостей, які складають у сукупності поняття темпераменту, можна звести до 13 чинників, які утворюють відносно стійку характеристику індивіда. Ці чинники не пов’язані з інтелектуальними здібностями і, як правило, не піддаються значним змінам під впливом соціального досвіду. Саме це дало підставу Дж. Гілфорду віднести виділені ним чинники до темпераменту, а не до особистості, яка, будучи ширшим поняттям, охоплює крім темпераменту ще й інші параметри.

Нижче даються короткі характеристики 13 факторів, які створюють, за Гілфордом, структуру темпераменту, описуючи для кожного тільки один з полюсів. Назва й характеристики другого полюса будуть протилежними [5].

1. Загальна активність. Індивід енергійний, швидко рухається і швидко працює, заповзятливий, іноді імпульсний.

2. Домінантність. Індивід добивається своїх прав і обстоює їх перед іншими людьми, наполегливий, шукає можливості стати лідером, не боїться суспільних контактів, схильний відкрито виражати свої думки.

3. Мужність. У індивіда переважають типово чоловічі, як професійні, так і повсякденні, інтереси, не дуже емоційний, уміє приховувати свої почуття, рідко піддається страху або відчуває огиду, не викликає симпатій у оточуючих.

4. Упевненість в собі. Індивід упевнений, що він визнаний іншими людьми, покладається на себе, урівноважений у спілкуванні, задоволений своїм положенням, не замикається в собі.

5. Спокій (самовладання). Індивід спокійний, бадьорий, не піддається дратівливості та втомі, уміє швидко зосередитися на проблемі.

6. Товариськість. Індивід схильний до дружнього спілкування, формальних і неформальних контактів, часто виступає як лідер, не боязкий і не соромливий, не шукає самоти.

7. Рефлексія. Індивід задумливий, рефлексивний, схильний до філософствування і мрійливості, самоаналізу й аналізу інших, допитливий.

8. Депресія. Емоційно і фізично пригнічений, перебуває в постійному страху і тривозі, настрої мінливі, проявляє упертість.

9. Емоційність. Індивід з легко збудливими емоціями, які, раз виникнувши, зберігаються надовго, хоча поверхневі й інфантильні.

10. Стриманість. Індивід стриманий, добре володіє собою, скоріше серйозний, чим безтурботний, наділений почуттям відповідальності.

11. Безпристрасність. Індивід об’єктивно і реалістично підходить до проблем, чутливий до змін у ставленні оточуючих, здатний забувати про себе, не схильний до підозрілості, дуже вразливий.

12. Доброзичливість. Індивід привітний, м’який у поводженні, не виявляє ворожості, не схильний принижувати інших, не проявляє агресивності.

13. Терпимість (кооперативність). Індивід не проявляє схильності до критики, довірливий, звернений до інших більше, ніж до себе.

Подальші дослідження факторної структури темпераменту показали, що виділені Дж. Гілфордом чинники не є незалежними один від одного, а утворюють деякі зв’язки (системи). Учениця Гілфорда К. Лоуелл (С. Lovell, 1945), користуючись трьома анкетами свого вчителя, проводила дослідження з групою, що складалася приблизно з 200 студентів молодших курсів. Значення, отримані для окремих чинників, були знову піддані кореляційному, а потім і факторному аналізу; іншими словами, був проведений факторний аналіз другого порядку. Отримані таким чином фактори, кількість яких дорівнювала чотирьом, були названі суперфакторами:

– фактор I: запальність–стриманість;

– фактор II: реалізм;

– фактор III: емоційність;

– фактор IV: соціальна адаптованість.

Ці фактори незалежні один від одного, про що свідчить відсутність кореляцій між ними. Таким чином, індивід, що володіє певною характеристикою за одним із вказаних факторів, може займати будь-яку позицію відносно інших. К. Лоуелл подає метод оцінки факторів другого порядку, виділених на основі анкети Гілфорда, проте нею не були розроблені такі анкети, які дозволяли б проводити діагностику темпераменту. Можливо, з цієї причини її концепція не викликала великого інтересу серед психологів-прак­тиків.

Великим успіхом користувалася факторна концепція структури темпераменту, розроблена Л. Терстоуном (L. Thurstone, 1951). Початковим пунктом його досліджень також стала концепція 13 факторів Дж. Гілфорда.

Провівши факторний аналіз тих же даних, що були отримані К. Лоуелл, але застосувавши інші прийоми факторного аналізу, Л. Терстоун виділив сім факторів другого порядку і назвав їх основними. Характеристика виділених ним факторів дається нижче тільки за одним полюсом [5].

1. Активні. Такі індивіди швидко працюють, навіть якщо немає необхідності поспішати; швидко рухаються, нетерплячі, навіть якщо потрібно зберігати спокій; постійно у дії, схильні до поспішності. Як правило, багато говорять, ходять, пишуть.

2. Енергійні. Фізично бадьорі індивіди, займаються спортом, люблять роботу, особливо на повітрі й таку, що вимагає мускульних зусиль. Віддають перевагу всякій фізичній активності, що супроводжується великими енергетичними витратами.

3. Імпульсивні. Настрій безтурботний і легковажний, швидко приймають рішення, дуже легко переходять від одного завдання до іншого, діють під впливом хвилинних спонук.

4. Домінантні. Схильні керувати іншими людьми, брати на себе відповідальність, ініціативні, – хоча насправді не завжди домінують в даній групі, охоче виступають публічно та організовують всякі товариські заходи.

5. Стабільні. Індивіди, для яких характерний незворушний, рівний настрій, у критичні моменти зберігають спокій, володіють здатністю розряджатися, навіть у несприятливих умовах легко зосереджуються, без зусиль переривають нескінчену роботу або продовжують її, коли вимагає ситуація.

6. Соціабельні. Люблять бути в компанії, легко заводять знайомства, поступливі, доброзичливі, схильні до співпраці, приємні у спілкуванні.

7. Рефлексивні. Схильні до роздумів, віддають перевагу теоретичній діяльності над практичною, часто займаються самоспостереженням, зазвичай спокійні, добре працюють у самоті, люблять діяльність, що вимагає точності, більш охоче планують, ніж реалізують намічене.

Активність

 

Енергійність

 

 

Імпульсивність

 

Стабільність

 

 

Домінантність

 

Соціабельність

 

 

Умовні значення

Мал. 4.7. Профіль темпераменту суб’єктів (А, Б, В), отриманого за допомогою “Шкали темпераментів” Л. Терстоуна (за Я. Стреляу)

Таким чином, факторні концепції темпераменту виділяють деяку безліч властивостей – факторів, що дозволяють більш-менш вдало описати темперамент. Як вважають прихильники цих концепцій, знати темперамент індивіда – означає визначити властиве йому значення кожного з факторів, що входять у структуру темпераменту. Зображаючи графічно типове для даного індивіда значення кожного фактора, отримують так званий профіль темпераменту, в якому відбиваються отримані оцінки за всіма вимірюваннями, а також відношення між ними. Кожен індивід має свій характерний профіль (структуру темпераменту; мал. 4.7).

Традиції американських психологів у вивченні темпераменту за допомогою факторного аналізу були збережені й у подальші роки. Басс і Пломін (Buss А., Plomin R., 1976), які розробили популярну в сучасній американській психології концепцію темпераменту, вважають, що в ньому повинні перш за все відбиватися стильові особливості поведінки, його експресивні, а не змістовні аспекти. Проте щоб конкретна риса могла вважатися темпераментальною, на думку цих авторів, необхідна наявність ще чотирьох умов:

1) спадкова зумовленість;

2) стабільність її прояву протягом усього життя;

3) адаптивне значення, тобто сприяння біологічному пристосуванню;

4) виявлення у тварин.

А. Басс і Р. Пломін виділяють три характеристики (властивості) темпераменту: емоційність, активність і соціабельність. Їх самостійність і незалежність одна від одної були підтверджені факторним аналізом.

Емоційність виражається, на думку цих авторів, у легкості виникнення афективних реакцій і оцінюється за їх інтенсивністю. Активність характеризується загальним енергетичним рівнем (людина завжди зайнята, любить рухатися, часто поспішає, їй характерна швидка мова й енергійні рухи). Про таку людину говорять: “Не може всидіти на місці”. Соціабельність пов’язана з потребою постійно перебувати серед людей.

Американські учені А. Томас і С. Чесс (A. Thomas, S. Chess, 1977) під темпераментом теж мають на увазі стиль поведінки. На їх думку, темперамент не може характеризуватися ні змістом, ні мотивацією, ні успішністю діяльності. У дітей перших років життя вони виділили дев’ять незалежних одна від одної характеристик поведінки:

1) рівень активності (моторні характеристики, рухливість під час годування, купання, співвідношення активної і пасивної поведінки протягом дня);

2) ритмічність (ступінь передбаченості часу появи поведінкових реакцій, наприклад поява відчуття голоду, і тривалість певного стану в часі, наприклад тривалість сну);

3) наближення або віддалення (особливості емоційних і рухових реакцій на нові стимули);

4) адаптивність (реакція на нову або таку, що змінюється ситуацію);

5) інтенсивність реакції незалежно від її якості й спрямованості;

6) поріг реактивності (рівень стимуляції, необхідний для появи реакції незалежно від її якості та сенсорної модальності);

7) настрій (співвідношення радісного стану і стану незадоволеності);

8) відволікання (ефективність дії нових стимулів для зміни поведінки);

9) тривалість уваги і наполегливість (здатність продовжувати діяльність, не дивлячись на труднощі в її здійсненні).