Засоби діагностики навчання у ВНЗ

Як було зазначено раніше, методологічними основами визначення цілі є соціальні й державні замовлення, освітні стандарти і результати маркетингових досліджень потреб у фахівцях із вищою освітою. На практиці розробниками конкретних цілей навчання є педагоги. Проте вони зайняті паралельно багатьма видами робіт (науковими, методичними, виховними, організаційними).

Проектування навчання – особлива діяльність кафедр вузу. Тому необхідний професіоналізм у визначенні цілей навчальних дисциплін, орієнтація на кадрове замовлення, опора на педагогічні науки.

Найбільш продуктивним підходом може стати дослідницький шлях, коли вивчають майбутню життєдіяльність випускників навчального закладу у 3-5-річній перспективі, й на цій основі визначають усі доступні сьогодні діагностичні цілі освіти. По-перше, тому, що життєдіяльність суспільства впродовж цього часу залишається стабільною. По-друге, діяльність випускника навчального закладу протягом цього періоду базується на знаннях, здобутих у навчальному закладі. Пізніше їх починає змінювати досвід, набутий у середовищі. І по-третє, наприкінці цього періоду починається природне професійне зростання молодого фахівця й просування ієрархічною службовою драбиною.

Щодо терміну «діагностично задані цілі навчання і виховання», то В.П. Безпалько вважає, що мету формулюють залежно від діагностики, якщо поняття, які використовують, відповідають таким вимогам:

■ визначення та ознаки настільки точно описано, що поняття завжди адекватно співвідноситься з його об'єктивним виявом (тобто з тим, що воно означає);

■ явища і чинники, що їх позначає поняття, мають прямий чи непрямий вимір;

■ результати вимірів можна співвіднести зі шкалою оцінки. Отже, для діагностичної (Д) постановки будь-якої мети потрібно, щоб вона була точно описана (Про), піддавалася виміру (3) і щоб існувала шкала її оцінки (Оц). Звідси виходить формула діагностичності: Д = Про + 3 + Оц. Неможливість виконати хоча б одну операцію з формули діагностичності робить мету недіагностичною.

Педагогічна діагностика у перекладі означає прояснення, розпізнавання. Її також можна тлумачити як отримання інформації про стан та розвиток контрольованого об'єкта, у нашому контексті – процесу навчання.

Педагогічна діагностика не замінює дидактичних засобів навчання, а допомагає виявити умови, досягнення та недоліки процесу, визначити шляхи підвищення його ефективності, вдосконалення підготовки фахівців відповідно до поставленої мети.

Вагомий внесок у наукове обґрунтування поняття педагогічної діагностики та прогнозування зробив вітчизняний учений-дидакт професор І.П. Підласий. На його думку, «діагностика – це система технологій, засобів, процедур, методик та методів висвітлення обставин, умов та факторів функціонування педагогічних об'єктів, перебігу педагогічних процесів, встановлення їх ефективності та наслідків».

Педагогічну діагностику постійно використовують у таких педагогічних об'єктах, як навчальні заняття, самостійна робота, методи навчання, навчальні плани та програми, форми навчання, технологія навчального та виховного процесів, розклад занять, вивчення передового педагогічного досвіду, методична робота, практичне навчання тощо.

Предметом педагогічної діагностики є планування оптимальних педагогічних процесів, тобто реалізація ефективного навчання за рахунок менших витрат і раціонального поєднання організаційно-дидактичних засобів та методів навчання.

За допомогою відповідних методів педагогічної діагностики проводять аналіз навчального процесу та визначають його ефективність. Педагог на підставі діагностичних відомостей має зорієнтуватися на проведення внутрішньої чи зовнішньої корекції навчального процесу, виявлення прогалин у навчанні, підтвердження й заохочення успішних результатів, планування наступних етапів навчального процесу, покращення умов навчання тощо.

Діагностика має ширший і глибший зміст порівняно з традиційною системою контролю та перевіркою знань і вмінь, оскільки ця система переважно лише констатує результат, не пояснюючи їх походження. Діагностування ж розглядає результати разом зі шляхами їх отримання, виявляє тенденції та динаміку формування продукту навчання. Тобто контроль і оцінка знань та умінь, їх аналіз, статистичне опрацювання, виявлення динаміки, тенденцій і прогнозування є складовими прогнозування.

Отже, однією із важливих складових дидактичного процесу є педагогічна діагностика. Чим глибше проникають педагогічні науки у навчально-виховний процес, тим більшої значущості для дидактики набуває система діагностичних заходів. Стає дедалі очевиднішим, що, з одного боку, змусити вчитися лише застосовуючи засоби контролю й оцінки, неможливо, з іншого – діагностичні засоби є найскладнішим і найпотрібнішим інструментом в організації навчання, його регулюванні, у виборі прийомів роботи, диференціації завдань тощо.

Як правило, результати здійснюваних діагностичних вимірювань сигналізують про стан засвоєння матеріалу та просування студентів до бажаної мети, про недоопрацювання, а також про доцільність обраних методів і засобів викладання. Аналіз результатів навчання є підставою для постійного його корегування й удосконалення на шляху досягнення мети.

Ефективність педагогічної праці залежить від рівня педагогічної підготовки та інших компонентів педагогічного професіоналізму. Діагностування, прогнозування, розробка авторських програм, оптимізація усіх аспектів навчально-виховного процесу стають нормою педагогічної діяльності в закладах освіти різних рівнів акредитації.

Практика людської діяльності підтверджує той факт, що досягнення високих результатів неможливе без ґрунтованого вивчення передумов будь-якого явища та факту. Прагнення з'ясувати всі обставини, від яких залежить успіх, спонукає до пошуків високоорганізованої, раціональної, науково-обґрунтованої діяльності. Дієвим засобом проникнути в ситуацію ще до її виникнення є діагностування, за допомогою якого отримуємо реальну картину подій і можливість впливати на них.