Самостійна робота студентів та її методика

Лекція 6. Самостійна робота студентів та основи педагогічного контролю у вищій школі

 

1. Самостійна робота студентів та її методика.

2. Методика самостійної підготовки студента до модульного контролю, заліків та іспитів.

3. Поняття контролю та оцінки студентів у дидактичному процесі.

4. Засоби діагностики навчання у ВНЗ.

Самостійна робота студентів та її методика

Самостійна робота студента (СРС) – це самостійна діяльність-учіння студента, яку педагог планує разом з ним, але виконує її студент за завданнями та під методичним керівництвом і контролем викладача без його прямої участі.

Під час вивчення навчальної дисципліни виокремлюють такі види СР:слухання лекцій, участь у семінарських заняттях, виконання практичних і лабораторних робіт; відпрацювання тем лекцій та семінарських занять, виконання практичних і лабораторних робіт студентами заочної форми навчання; підготовка рефератів і курсових робіт, написання дипломної роботи; підготовка до модульного контролю та іспитів; робота з літературою та ін.

Кожен із зазначених видів потребує від студентів наполегливої самостійної праці. Насамперед потрібно, щоб кожен у процесі учіння дотримувався гігієни розумової праці. Тому студентам слід ознайомити з механізмами розумової праці, причинами появи втоми, шляхами підвищення працездатності, а також режимом харчування, організацією відпочинку та ін. Для цього варто провести настановче заняття, особливо зі студентами заочної форми навчання. Також їм потрібно пояснити особливості добового ритму організму людини, які визначаються низкою фізіологічних функцій, що постійно змінюються у години активної діяльності та сну.

Важливу роль в організації життєдіяльності студентів денної і заочної форм навчання відіграє режим дня. Першокурсникам необхідно адаптуватися до самостійної навчальної роботи, пристосуватися до умов життя і діяльності у ВНЗ. Для цього потрібна цілеспрямована педагогічна допомога викладача.

На формування студента діють такі три групи труднощів, як: соціальні, навчальні, професійні.

Соціальні труднощі зумовлені зміною місця проживання, новими умовами життя, особливостями спілкування з новими людьми (педагогами, колегами, обслуговуючим персоналом); необхідністю самостійно вести свій бюджет, влаштовувати власний побут, звикати до нового режиму і розпорядку дня та ін.

Навчальні труднощі зумовлені новими формами і методами учіння, особливостями організації самостійної роботи, контролю за нею з боку педагогів. Тому вони мають:

– ознайомити студентів із психолого-педагогічними особливостями організації навчання у вищій школі;

– допомогти в оволодінні методами і прийомами навчальної роботи;

– дотримуватися спеціальної методики читання лекцій для студентів-першокурсників у перші два-три місяці, поступово збільшуючи структуру і темп;

– навчити студентів прийомів слухати лекцію, записувати її зміст, методиці підготовки до семінарських, практичних і лабораторних занять;

– чітко розподіляти завдання на кожне заняття;

– толерантно здійснювати контроль й оцінювання СР та ін.

Професійні труднощі переважно виявляються в розчаруванні окремих студентів у своєму професійному виборі. Тому викладачі повинні пояснити процес оволодіння спеціальністю, її перспективність і значущість.

Слід зазначити, що перехід до модульної побудови змісту навчання передбачає інтеграцію різних видів і форм, які підпорядковуються загальній темі навчального предмета. Для кожного змістового модуля формують набір довідкових та ілюстративних матеріалів, які студент одержує перед початком вивчення. Також додають список рекомендованої літератури. Кожен переходить від одного змістового модуля до іншого, поступово засвоюючи матеріал і проходячи усі етапи поточного контролю.

Щодо студентів заочної форми навчання, то вони здебільшого вивчають матеріал самостійно впродовж семестру, тобто самостійно відпрацьовують теми лекцій, а також семінарських, практичних і лабораторних занять. Для них на початку кожного семестру проводять настановну сесію, під час якої начитують лекції та проводять семінарські, практичні й лабораторні заняття.

Педагог зобов'язаний ознайомити студентів заочної форми навчання під час настановної сесії з актуальністю, метою, завданнями дисципліни, її місцем, роллю, значенням у професійній підготовці; визначити її загальний обсяг та обсяг розділів, тем на поточний семестр; роздати програму дисципліни та робочу навчальну програму; пояснити зміст, структуру тематичного плану, послідовність вивчення розділів, тем, методику самостійного відпрацювання семінарських, практичних і лабораторних; ознайомити з питаннями, які винесено на іспит чи залік; подати основну і додаткову літературу до кожної теми; уточнити форми і методи контролю знань студентів ЗФН; повідомити графік проведення консультацій під час настановної сесії та в період до заліково-екзаменаційної; розкрити методику самостійного опрацювання розділів і тем навчальної дисципліни на цей семестр.

Студент має оволодіти методикою самостійної роботи під час лекційного заняття та відпрацювання лекції. Насамперед у студентів денної і заочної форм навчання необхідно сформувати вміння слухати і конспектувати лекції, оскільки робота над ними безпосередньо на занятті й у позааудиторний час потребує значних зусиль: уміти не лише слухати, а й сприймати, усвідомлювати зміст лекції; систематизувати і групувати одержані знання в конспектах; уміти творчо осмислювати матеріал лекції у процесі самостійної роботи.

Під час лекційного заняття студентам необхідно ознайомитися зі змістом попередньої лекції для встановлення логічного зв'язку з наступною; намагатися осмислювати матеріал у процесі його викладення; уважно слухати лектора, виокремлювати головне та виділяти другорядне. Лекційний матеріал необхідно не лише слухати, а й конспектувати. Тому педагоги мають формувати вміння правильного ведення конспекту. Для цього треба навчитися швидко писати, використовуючи умовні позначення, скорочення окремих слів.

Студентові важливо вміти здійснювати своєрідну «фільтрацію» матеріалу, виокремлювати основне й «витісняти» другорядне, а головне ще й узагальнювати та систематизувати. Треба знати, що основні думки, на відміну від другорядних, зазвичай викладачі підкреслюють інтонацією, сповільненим темпом мовлення. Для систематизації студент має вміти виокремлювати основні питання, узагальнювати й логічно осмислювати послідовність та взаємозв'язок окремих компонентів лекції. Конспектуючи її, треба повністю записувати назву теми, план, рекомендовану літературу. Особливу увагу необхідно приділяти записам правил, цитат, формул, схем тощо.

Методика відпрацювання теми лекційного заняття орієнтовно є такою:

1) вивчення програми навчальної дисципліни та робочої навчальної програми;

2) визначення місця теми цієї лекції в структурі навчальної дисципліни за тематичним планом;

3) з'ясування усіх питань, які необхідно вивчити;

4) вивчення навчального матеріалу, який є в конспекті, уточнення обсягу відсутнього матеріалу на основі контрольних питань, завдань для контрольної роботи і питань, винесених на іспит (див. програму навчальної дисципліни та робочу навчальну програму);

5) визначення літератури, в якій є необхідний навчальний матеріал та послідовність його засвоєння;

6) опрацювання навчального матеріалу в такий спосіб: прочитання його в динаміці для розуміння загальної сутності; повторне прочитання навчального матеріалу, осмислення кожного слова і речення; виокремлення за третім разом прочитання основних понять, сутності явищ і процесів, їх структури і змісту, зв'язків між ними; запис усієї інформації в конспект; установлення зв'язку із попереднім навчальним матеріалом.

Важливе місце у навчальній роботі вузу належить лабораторним, практичним заняттям і семінарам. Кожен із цих видів занять має свою дидактичну мету.

Головна мета семінарських занять – сприяти поглибленому засвоєнню найскладніших питань курсу; спонукати студентів до колективного творчого обговорення, оволодіння науковими методами аналізу явищ і проблем; активізувати до самостійного вивчення наукової та методичної літератури; формувати навички самоосвіти.

У процесі підготовки до семінару студенти самостійно відпрацьовують літературу (навчальну, методичну, наукову), вчаться критично оцінювати різні джерела знань. Педагог організує дискусію із завчасно визначених тем, до яких студенти готують тези відповідей або індивідуально виконані реферати-доповіді. Такі семінари називають також семінарами-дискусіями.

Щоб СР була ефективною, студент має глибоко усвідомити її необхідність, мету і майбутнє її застосування. Обов'язковими умовами її успішного виконання є точне і конкретне визначення завдання, його вмотивованість, наявність і знання методики виконання, терміни, форми і види контролю, надання консультативної допомоги з боку викладача.

Матеріали для самостійної роботи, його обсяги добирає педагог, який визначає терміни виконання, форми контролю, розробляє систему завдань, теми рефератів, курсових, кваліфікаційних, дипломних робіт, методичні рекомендації та інструкції, списки обов'язкової і додаткової літератури. Щоб завдання для самостійної роботи можна було виконати в повному обсязі, треба, аби вони були доступними і зрозумілими для студента, містили елементи новизни, давали змогу корегувати і контролювати їх виконання.

Семінарські заняття потребують від студентів ретельної підготовки. Готуючись, студент має ознайомитися з темою та планом семінарського заняття, рекомендованою літературою. Якщо з цієї теми прочитано лекцію, то корисно також ретельно опрацювати її конспект. Лише після цього розпочинається самостійна робота над вивченням першоджерел.

Окрему ланку в процесі підготовки до семінарського заняття становить безпосередня підготовка виступу з того чи іншого питання. Доцільно, щоб студент привчав себе виступати не за готовим текстом, зачитуючи його, а своїми словами, користуючись лише коротким планом. Підготовка до виступу полягає в тому, щоб до кожного питання скласти на окремій картці чи аркуші короткий план з помітками потрібних цифр, записами цитат, конкретних фактів. Такий підхід дасть змогу виробити вміння виявляти самостійність.

Головна мета практичного заняття – розглянути окремі теоретичні положення навчальної дисципліни та сформувати навички і вміння їх практичного застосування на основі індивідуального виконання завдань. Таку форму занять проводять, як правило, у лабораторіях або аудиторіях, обладнаних необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. Проте студенти заочної форми навчання мають відпрацювати їх самостійно. Тому педагог завчасно дає студентам заочної форми навчання необхідний методичний матеріал – тести для виявлення рівня оволодіння відповідними теоретичними положеннями, набір завдань різного ступеня складності.

Лабораторне навчальне заняття проводять переважно під керівництвом педагога, але особисто кожен студент здійснює природні або імітаційні експерименти чи досліди, щоб практично перевірити й підтвердити окремі теоретичні положення дисципліни. Студенти мають набути практичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, устаткуванням, вимірювальною апаратурою, обчислювальною технікою, оволодівають методикою експериментальних досліджень у конкретній галузі.

Загалом викладач подає студентам розроблений план, технологію та методику проведення практичних і лабораторних робіт. Щоб студенти заочної форми навчання успішно виконали ці роботи, вони мають:

– добре підготувати теоретичний матеріал, оволодіти методикою застосування знань на практиці;

– уміти користуватися необхідним обладнанням, устаткуванням, матеріалами, реактивами, технікою для проведення вимірів та обчислень;

– вивчити рекомендації проведення конкретної лабораторної чи практичної роботи, які викладено у навчальних посібниках та методичних розробках;

– скласти план проведення лабораторної чи практичної роботи;

– підготувати необхідний матеріал, визначити час і місце;

– у разі залучення людей провести з ними попередню розмову на предмет їх згоди, а потім й інструктаж;

– якщо потрібно, отримати додаткову консультацію від викладача;

– виконати завдання лабораторної чи практичної роботи;

– провести обчислення й опрацювання відомостей;

– інтерпретувати результати та описати виявлені явища;

– зробити висновки;

– усе відповідно оформити;

– захистити у викладача виконану лабораторну чи практичну роботу.