Поняття контролю та оцінки студентів у дидактичному процесі

Іспити і заліки є підсумкомсамостійної роботи студентів протягом семестру або навчального року. Щоб успішно їх скласти, варто систематично працювати над засвоєнням матеріалу з кожної навчальної дисципліни впродовж усього семестру. На екзаменаційну сесію переважно виносять не більше 6 заліків і 5 іспитів. Заліки є формою перевірки успішного виконання лабораторних і розрахунково-графічних робіт, курсових проектів (робіт), засвоєння навчального матеріалу на практичних і семінарських заняттях, способом перевірки проходження навчальної і виробничої практики та виконання у процесі цих практик усіх навчальних доручень відповідно до програми. В окремих випадках заліки можуть проводити і з дисципліни загалом, і з окремих її частин. Для підготовки до заліків окремі дні не відводяться. Студент зобов'язаний скласти всі заліки до початку екзаменаційної сесії.

Щоб успішно підготуватися до іспитів, необхідно ознайомитися з програмою їх проведення. На основі цього скласти план повторення, систематизації матеріалу на кожен день, щоб певний відлік часу (залежно від кількості днів, які відведені на підготовку до іспиту) залишити для повторного узагальнення програмового матеріалу.

Програма навчальної дисципліни, за якою проводять іспит, завжди має бути на робочому столі. Для підготовки необхідно вибрати потрібні навчальні посібники, рекомендовану літературу. Не можна обмежуватися конспектами лекцій, оскільки записи в них надто стислі, неповні, немає ілюстративного матеріалу. Заучування конспекту приводить до догматизму й формалізму в знаннях, значно утруднює процес усвідомлення і розуміння сутності основних наукових понять. Конспект лекцій може слугувати лише орієнтиром, планом-програмою засвоєного матеріалу.

Під час підготовки до контрольних заходівнеобхідно уважно прочитати й усвідомити сутність вимог конкретного питання програми, ознайомитися з конспектом, уважно опрацювати необхідний навчальний матеріал за навчальними посібниками та рекомендованою літературою.

Якщо з окремої теми викладач запропонував першоджерела, спеціальну наукову літературу, яку студент опрацьовував у період підготовки до семінарських чи інших занять, необхідно повернутися до записів цих матеріалів, відтворити в пам'яті основні наукові положення. В окремому зошиті на кожне запитання варто скласти стислий план відповіді в логічній послідовності, з фіксацією необхідного ілюстративного матеріалу (малюнки, схеми, цифри).

Якщо окремі питання програми залишаються незрозумілими, їх необхідно написати на полях конспекту, щоб з'ясувати на консультації. Провідні положення теми (правила, закони, визначення) після глибокого усвідомлення їх суті варто завчити, повторюючи декілька разів або розповідаючи колезі. Найважливішу інформацію варто позначати іншим кольором. Таким чином потрібно поступово переходити від повторення матеріалу однієї теми до іншої.

Після повторення і систематизації всього навчального матеріалу необхідно переглянути його ще раз уже за своїми записами, перевіряючи подумки, як засвоєно логіку розкриття кожної теми, як зафіксовано в пам'яті основні факти, формули, ілюстративний матеріал, чим і як можна доповнити окремі питання.

Якщо під час основної роботи з систематизації і повторення навчального матеріалу необхідно працювати самому (а не групою), оскільки у кожного особливості розумової діяльності – індивідуальні, то підсумкову роботу корисно здійснювати вдвох-утрьох. Це дає змогу взаємоперевірити рівень засвоєння й розуміння навчального матеріалу. Найзручніше готуватися до іспитів у читальному залі бібліотеки чи в спеціалізованому навчальному кабінеті. Впродовж доби необхідно працювати 8-9 годин, роблячи через кожні 1,5 години перерви на 10-15 хвилин.

Контроль – це сукупність усвідомлених дій, спрямованих на отримання відомостей про рівень опанування окремими студентами (слухачами), програмного матеріалу, оволодіння теоретичними й практичними знаннями, навичками і вміннями, що необхідні в процесі виконання завдань професійної діяльності.

Педагогічний контроль – система перевірки результатів навчання і виховання студентів. Розвиток різноманітних видів педагогічного контролю стимулює навчання та пізнавальну діяльність студентів. Головна мета контролю – визначити якість засвоєння навчального матеріалу, ступінь відповідності сформованих умінь і навичок цілям та завданням навчання. Контроль має відповідати певним вимогам і бути об'єктивним, систематичним, освітнім, діагностичним, виховним, формуючим, керівним, розвивальним, оцінювальним, усебічним, а також охоплювати всі ланки навчального процесу й сприяти його розвитку та удосконаленню.

Контроль навчання виконує певні функції, має свої види, методи і форми, систему критеріїв оцінки якості професійних знань, навичок і вмінь у студентів.

У вищих навчальних закладах виділяють такі функції контролю за навчальним процесом:

■ діагностична, яка сприяє з'ясуванню об'єктивного рівня професійних знань, навичок і вмінь у студентів;

■ корегувальна, що передбачає внесення змін у процес навчально-пізнавальної діяльності на основі об'єктивної оцінки попередніх знань, навичок і вмінь;

■ освітня, сутність якої в тому, що вона сприяє поглибленню, розширенню і вдосконаленню професійних знань, навичок, умінь студентів;

■ виховна, яка полягає в тому, що у процесі контролю формуються громадянські якості;

■ стимулююча, що спонукає до активності у дидактичному процесі та вдосконалення своїх знань, навичок і вмінь;

■ оцінювальна, яка передбачає вимірювання та оцінку знань, навичок і вмінь студентів. На практиці її здійснюють виставляючи оцінки;

■ розвивальна, яка виявляється у тому, що будь-який контроль викликає певне психічне навантаження особистості, розвиток її розумових і фізичних сил, творчого мислення тощо;

■ мобілізуюча, котра підсилює, концентрує, зосереджує моральні, інтелектуальні й фізичні зусилля на усунення виявлених недоліків або досягнення нових успіхів у навчанні.

Реалізація функцій контролю залежить від дотримання основних принципів перевірки навчально-пізнавальної діяльності та оцінки знань, навичок і вмінь студентів.

Так, А.М. Алексюк і Ю.К. Бабанський пропонують дотримуватися таких принципів контролю:

■ індивідуального підходу до перевірки та оцінки знань, навичок, умінь студентів, що передбачає оцінювання кожного залежно від можливостей, здібностей, теоретичної, практичної підготовки, виявлених зусиль, сумлінності, активності в СР;

■ систематичності та регулярності перевірок і оцінювання навчально-пізнавальних дій студентів, який вимагає виконання контролю на усіх етапах дидактичного процесу за певним планом;

■ урізноманітнення видів і форм контролю, урахування виду й роду майбутньої професійної діяльності, що передбачає застосування різних форм, методів, прийомів і способів для оцінювання теоретичної, практичної підготовок студентів та їх якості;

■ всеосяжності, який передбачає всебічність, тематичність, повноту контролю та оцінювання;

■ об'єктивності перевірок та оцінювання, який потребує оцінювання у процесі контролю за науково розробленими об'єктивними критеріями, уникання суб'єктивних оцінних суджень та висновків педагога, які ґрунтуються тільки на поверхневій перевірці знань, навичок і вмінь студентів;

■ диференційованості контролю та оцінювання, що базується на конкретній оцінці навчальних дій кожного студента з урахуванням змісту і специфіки його професійної діяльності;

■ єдності вимог до контролю з боку всіх науково-педагогічних працівників, який передбачає керування в оцінюванні студентів єдиною системою вимог та критеріїв.

Водночас практична реалізація цих принципів залежить від умілого застосування основних видів, форм і методів контролю, а також визначення конкретних критеріїв та норм оцінки знань, навичок і вмінь студентів. Зміст контролю визначають навчальні програми.

За призначенням і характером контроль поділяють на: попередній, поточний, періодичний, підсумковий, взаємоконтроль, самоконтроль.

Попередній контроль проводять для того, щоб визначити рівень підготовки студентів на початку нового навчального року чи періоду. Його результати суттєво впливають на з'ясування початкової ситуації для подальшої організації навчання, конкретизації, оптимізації та цілеспрямованого визначення його змістового компонента, обґрунтування послідовності опрацювання розділів і частин навчальних предметів, визначення основних методів, форм і засобів його проведення та ін.

Поточний контроль застосовують для перевірки як окремих студентів, так і академічних груп у повсякденній навчальній діяльності насамперед на поточних заняттях. Викладач систематично спостерігає за навчальною роботою студентів, перевіряє рівень опанування програмного матеріалу, формування практичних навичок та вмінь, а також виставляє відповідні оцінки за усні відповіді, контрольні роботи, практичне виконання певних нормативів, передбачених збірниками нормативів і програмою дисципліни. Поточний контроль має виховний характер, оскільки спрямований на стимулювання у студентів прагнення систематично самостійно працювати над матеріалом, підвищувати свій рівень знань; на вдосконалення педагогічної майстерності викладача.

Періодичний контроль має системний, плановий, цілеспрямований характер і полягає у визначенні рівня та обсягу оволодіння знаннями, навичками, вміннями наприкінці тижня, місяця, кварталу, півріччя, навчального року. Цей контроль здійснюють і у процесі поточних занять, і в спеціально відведений резервний час.

Підсумковий контроль спрямований на визначення рівня реалізації завдань, сформульованих у навчальних програмах, планах підготовки та в інших документах, які регламентують навчально-виховний процес. Він охоплює і теоретичну, і практичну підготовку студентів. Проводять контроль наприкінці зимового й літнього періодів навчання, під час спеціальних заходів перевірки.

У навчально-виховному процесі діє взаємоконтроль у формі порад, консультацій, обміну досвідом, допомоги найкращими студентами тим, які відстають у навчанні.

Важливим засобом контролю є самоконтроль, який реалізує на практиці принципи активності й свідомості, міцності знань, навичок і вмінь студентів. Розрізняють індивідуальну і групову форми самоконтролю.

У разі індивідуальної форми контролю студент самостійно визначає ступінь опанування професійними знаннями, навичками та вміннями.

Груповий самоконтроль передбачає оцінку власної навчальної діяльності та досягнутих успіхів, а також визначення недоліків, обґрунтування шляхів їх подолання.

До основних форм організації перевірки знань, навичок і вмінь, окрім самоконтролю, належать індивідуальна, фронтальна і групова перевірки.

Мета індивідуальної перевірки – визначити, на якому рівні кожен студент оволодів сукупністю знань, навичок і вмінь, розвитком професійних якостей, а також визначити основні недоліки й шляхи їх усунення.

Фронтальну перевірку застосовують для того, щоб за відносно короткий термін часу з'ясувати рівень опанування програмного матеріалу. Педагог готує з певної теми короткі запитання, які задає студентам і вимагає коротких відповідей на них з місця. Наприклад, фронтальна письмова робота.

Групова перевірка спрямована на з'ясування рівня колективних дій, злагодженості й згуртованості під час виконання завдань.

Інколи виправдовує себе комбінована перевірка – поєднання зазначених вище форм.

Відповідно до цілей контролю, які визначають педагоги, для реалізації цих форм перевірки використовують певні методи.

Методи перевірки – це сукупність прийомів і способів педагогічної діагностики ефективності навчально-пізнавальної діяльності студентів забезпечувати повну й змістовну інформацію про перебіг дидактичного процесу у навчальних закладах та про його дієвість і результативність.

Основними методами перевірки успішності студентів у дидактичному процесі та визначення ефективності цього процесу є побічне спостереження, усне опитування, вправляння, програмований контроль, письмові роботи, дидактичні тести.

За допомогою методу спостереження за навчально-пізнавальною діяльністю студентів педагог детально пізнає їх діяльність, ставлення, волю й бажання, з'ясовує задатки і здібності, успіхи, поведінку, можливості та способи дій у певних ситуаціях, визначає обсяг і глибину оволодіння професійними знаннями, рівень опанування відповідними навичками та вміннями, ступінь сформованості особистісних якостей, недоліки й шляхи їх усунення. Контрольне спостереження можна здійснити в будь-який час.

Письмовий контроль забезпечує глибоку й всебічну перевірку опанування програмного матеріалу. За допомогою письмових робіт одночасно контролюють студентів у різних галузях знань. Цей метод є об'єктивним, оскільки надає можливість порівняти знання студентів за допомогою стандартних запитань, виявити теоретичні знання, практичні навички, вміння, а також адекватне їх застосування для розв'язання конкретних професійних завдань. У результаті такого аналізу в педагога формується уявлення про кожного студента, про його переваги та недоліки.

Об'єктивний і всебічний аналіз має значний виховний та дидактичний вплив як на викладача, так і на інших студентів.

Ще одним методом перевірки є усне опитування. Його здійснюють за допомогою бесіди, оповідання студента, тлумачення певних теорій, ідей, поглядів професійних явищ тощо. Усне опитування забезпечує безпосередній контакт педагога з тими, хто навчається. В його основі лежить монологічна відповідь студента або бесіда. Цей метод завдяки своїй специфіці й характеру застосування використовують щоденно і на планових заняттях, і на різноманітних перевірках.

Під час опитування особливу увагу слід приділяти формуванню доброзичливої морально-психологічної атмосфери в групі. Спочатку педагог чітко формулює запитання, і тільки після певної паузи (15-20 секунд) називає студента, який має відповідати.

На вищу оцінку заслуговують студенти, які активно пропонують нестандартні шляхи розв'язання проблеми. Тільки тоді, коли студенти не в змозі дати правильну відповідь, потрібно спрямувати їхні міркування у правильне русло, уміло підказати необхідний напрям пошуку правильної відповіді.

Досить ефективним методом перевірки результатів навчання є метод вправляння – практичні заняття, практикуми, практики тощо.

У дидактичній практиці частіше використовують дидактичні тести, які складають стандартизований комплект завдань щодо певного навчального матеріалу, за допомогою яких визначають рівень його опанування. Тести дають змогу об'єктивно оцінювати рівень опанування теоретичних знань практичних навичок та вмінь.

За цілями навчання тести поділяють на такі чотири види:

■ перевірки знань (фактів, понять, законів, теорій), тобто знання таких відомостей, які необхідно було раніше запам'ятати і тепер відтворити;

■ виявлення умінь виконати певні розумові дії на основі здобутих знань;

■ виявлення умінь самостійно здійснити критичний аналіз вивченого матеріалу;

■ визначення умінь студентів творчо використовувати здобуті знання під час розв'язання нестандартних завдань.

Варто зазначити, на сьогодні у вітчизняній педагогічній і психологічній літературі не існує узгодженого погляду на використання дидактичних тестів і у виявленні рівня опанування знань, навичок і вмінь, для перевірки їх міцності, надійності.

У вищих навчальних закладах також починають застосовувати для контролю та оцінки знань студентів програмований контроль, який здійснюється за допомогою комп'ютерів, що забезпечують негайний зворотний зв'язок між відповіддю того, хто навчається, і запрограмованим навчальним матеріалом, дають змогу відразу отримати інформацію про рівень відповіді.

Оцінка – процес і результат виявлення й порівняння рівня опанування студентами професійно важливих знань, навичок та умінь з еталонними уявленнями, задекларованими у навчальних програмах підготовки, порадниках, збірниках нормативів та інших документах.

Еталонні уявлення – такі (індивідуальні й групові) знання, навички та вміння, а також рівень їх опанування, які необхідні для ефективного виконання завдань професійної діяльності. Вони є критеріями, щодо яких оцінюють знання, навички і вміння студентів.

До контролю та оцінки знань, навичок і вмінь студентів у навчанні висувають такі вимоги: об'єктивність; достатня кількість відомостей для оцінки; тематична спрямованість; умотивованість оцінок; єдність вимог з боку тих, хто контролює; оптимальність; усебічність; дієвість.

У процесі оцінювання знань студентів слід брати до уваги:

1. Обсяг відомостей, оперування поняттями, категоріями, фактами, основними теоріями, законами, закономірностями й принципами, ступінь їх пізнання, здатність до систематизації та узагальнення.

2. Якість опанування методологічною і теоретичною основами навчального предмета.

3. Дієвість знань, наявність простих умінь, доцільність їх застосування під час розв'язання практичних завдань.

Отож, знання мають бути глибокими, міцними, систематизованими, оперативними та усвідомленими, а їх рівень – репродуктивним, реконструктивним, евристичним і творчим.

Оцінюючи навички студентів, педагог має брати до уваги:

■ наявність практичних навичок у галузі навчальної дисципліни, що сприяють успішному опануванню професійної діяльності;

■ якість, швидкість, стійкість, точність їх виконання в різноманітних умовах, зокрема й екстремальних.

Для оцінки вмінь педагог має враховувати:

■ наявність конкретних умінь, їхню глибину, стійкість;

■ ступінь опанування основними прийомами діяльності та їх творче застосування під час розв'язання нестандартних завдань у різноманітних ситуаціях майбутньої професійної діяльності,

■ конструювання алгоритму дій та його інноваційність;

■ здатність моделювати професійні дії;

■ виконання комплексу дій, які становлять це вміння;

■ упевненість, самостійність, обґрунтованість, систематичність дій;

■ зміст самоаналізу результатів власних дій, характер зіставлення отриманих результатів з основною метою діяльності;

■ умотивованість дій та їх усвідомлення;

■ наявність помилок, їх кількість і характер, ступінь впливу на остаточний результат діяльності;

■ ступінь ефективності та якість виконаних дій тощо.

Оцінюють студентів за чотирибальною системою. Критерії оцінок визначено у навчальних програмах підготовки студентів. Їх можна сформулювати таким чином:

■ «відмінно» – студент володіє навчальним матеріалом у повному обсязі (міцно засвоїв увесь програмний матеріал, виявив глибоке його розуміння, вичерпно відповів і обґрунтував власні висновки, прийняв обґрунтоване рішення і вміло використав на практиці, упевнено виконав завдання);

■ «добре» – студент засвоїв навчальний матеріал на достатньо високому рівні (загалом знає весь програмний матеріал, на питання відповідає вільно, але недостатньо повно, правильно використовує свої знання на практиці тощо);

■ «задовільно» – студент загалом засвоїв основний матеріал, оперує ним недостатньо чітко та упевнено, невдало визначає зв'язки й відносини між предметами і явищами (виявляє знання тільки основного матеріалу, передбаченого програмою, спроможний використовувати свої знання на практиці, правильно виконує прийоми);

■ «незадовільно» – студент загалом має поверхневе уявлення про основний навчальний матеріал, не може ним оперувати.

Викладачеві потрібно домагатися, щоб оцінка була об'єктивною, справедливою, обґрунтованою, ясною й зрозумілою студенту. Треба усунути фактор суб'єктивізму.

У сучасній дидактиці вищої школи триває інтенсивний пошук об'єктивних методів контролю. Таким засобом можуть бути дидактичні тести. Мова йде про тести досягнень, за допомогою яких можна виміряти рівень знань. Основне, щоб вони були об'єктивними й мали чіткі критерії оцінки для вимірювань ознак професійної діяльності.

В оцінюванні студентів використовують також самооцінку, яка є джерелом і спонукальною силою розвивального навчання.

Педагог може використовувати словесні оцінки. Такі оцінки закладено у деяких заохочувальних висловлюваннях, позитивних репліках на зразок «молодець», «так тримати», «добре», «дотепно», «якісно», «відмінно», «ти можеш» тощо. Безумовно, словесні оцінки можуть мати і негативне значення – через зауваження, заперечення, демонстрування сарказму, докору, нотації та ін. Однак головна функція словесної оцінки має полягати в орієнтуванні студента на правильність його навчально-пізнавальних дій, закріплення успіху на цьому шляху, подальшого стимулювання для досягнення успіхів у пізнавальній діяльності.

Досвід проведення контролю доводить необхідність урахування таких аспектів:

■ недоцільно контролювати те, що засвоєно на рівні ознайомлення, первинного уявлення;

■ не слід застосовувати контроль, коли викладач упевнений, що всі студенти повністю впораються із завданням;

■ добре організований поетапний контроль знижує необхідність у підсумковому або взагалі робить його непотрібним;

■ потрібно варіювати засоби контролю;

■ створення спокійної доброзичливої атмосфери в процесі контролю сприяє кращій роботі студентів та позитивно впливає на його результати.