Методика розробки і викладання лекції

Для розробки будь-якої лекції використовують певну сукупність методів:

■ дедуктивний метод – виклад матеріалу від загального до часткового, коли ми імітуємо відповідні висновки й заохочуємо аудиторію зробити шлях пізнання часткового через загальне. Однак застосування цього методу ефективне в тому разі, якщо воно поєднується з іншими, насамперед з індуктивним.

■ індуктивний метод – рух думки від часткового до загального, від знання одиничних чи часткових факторів до загальних правил, узагальнень.

■ м етод аналогії (схожість, паралель, подібність). Використовуючи цей метод, ми не просто згадуємо про схожість будь-якого явища, а й допомагаємо слухачам зробити аналогічний висновок, який можна сформувати так: якщо два явища подібні в одному чи кількох аспектах, вони, можливо, схожі в інших. У давньогрецькій мові термін «аналогія» означає відповідність. В усіх підручниках логіки підкреслено ймовірний, приблизний характер розумового висновку за аналогією. Вона перебуває ніби нижче від індуктивного методу й має допоміжний характер.

■ метод контрасту передбачає використання протилежних (контрастних) аргументів і фактів у процесі викладення лекції.

■ метод концентрації полягає у тому, що виклад будують навколо одного центру, яким є поставлена проблема. У процесі лекції викладач тримає її в полі зору, повертається до неї, поступово заглиблюючись і розвиваючи висунуте положення.

■ метод ступінчатості – викладач розкриває проблематику теми, переходячи від однієї частини до іншої.

■ історичний (хронологічний) метод викладу матеріалу.

■ просторовий метод допомагає подати факти і події наочно, у їхній динаміці та взаємодії. Використовуючи його, лектор стимулює слухача до створення уявних картин, використовує окремі фрагменти опису деяких фактів чи явищ, наукових досліджень у ширшому плані.

Під час лекції, залежно від теми, цільової установки і складу аудиторії можна використовувати такі методи викладу матеріалу:

■ проблемний метод передбачає активізацію мислення слухачів у процесі читання лекції через постановку проблем, які треба розв'язати. Розв'язуючи їх у взаємодії з педагогом, аудиторія формулює теоретичні узагальнення, робить висновки. Теоретична основа проблемного викладу – положення про те, що найкраще людина розвивається інтелектуально за умов подолання труднощів у процесі самостійного розв'язання мислительних завдань.

■ метод монологу полягає у монологічному викладенні матеріалу, студенти в обговоренні можуть участі не брати. Викладач сам подає навчальну інформацію через монолог.

■ монологічно-проблемний метод полягає в поданні навчального матеріалу через розв'язання проблемних ситуацій у монолозі педагога, тобто лектор сам висуває, розкриває і розв'язує проблемні ситуації.

■ пошуково-показовий метод – поєднання монологічного викладення з демонстрацією логіко-психологічних особливостей. Лектор пояснює методику пошуку, шлях наукового пізнання. Тому слухач, стежачи за його думкою, засвоює зразок наукового пошуку.

■ метод діалогічного викладу полягає у тому, що викладач, пояснюючи матеріал, залучає студентів до процесу не тільки пошуку розв'язання, а й формування проблем. Це складний метод, тісно пов'язаний з розвитком особистості, бо навчає розумових дій, виховує творчість. У результаті критичного осмислення студент вчиться «бачити» проблеми, задавати проблемні запитання, виховувати почуття проблемної ситуації.

■ метод візуалізації – згортання змісту та різних видів інформації в наочні образи. Ці образи, їх сприйняття, можна розгорнути і зробити фундаментом адекватних розумових та практичних дій. Сьогодні для підвищення ефективності процесу навчання у ВНЗ дедалі частіше застосовують так звані активні методи. Вони допомагають «розкріпачити» свідомість, активізувати інтелектуальний і розумовий потенціал особистості, набути необхідних практичних навичок і вмінь.

Активними методами навчання можна назвати ті, що ставлять студентів у становище активних учасників процесу навчання; дозволяють значно підвищити ефективність використання навчального часу; забезпечують реальний зріст знань, навичок і вмінь; формують соціально-ціннісні позиції, необхідні для психологічних якостей, акмеологічних інваріантів і практичного досвіду.

Щоби лекція пройшла успішно й зацікавила студентів, дала ефективні результати, потрібна наполеглива попередня робота. Тому в діяльності викладача чималу роль відіграє підготовчий етап, який умовно розділяють на кілька елементів чи фрагментів:

■ формулювання теми;

■ визначення основної мети, цілі заняття;

■ складання попереднього плану. План складають поступово. Спершу викладач окреслює загальні положення. У процесі вивчення відповідної літератури та її осмислення корегує і конкретизує план. Модель попереднього плану може мати такий вигляд: виокремлення логічного центру лекції – провідної, основної ідеї, вираженої у вигляді гіпотези – основи лекції. Далі – вступна частина, яка актуалізує увагу слухачів; розвиток теми у вигляді основних положень, підкріплених відповідними аргументами і, нарешті, висновки;

■ добір і вивчення відповідної літератури. Вивчення літературних джерел і керівних документів має бути ґрунтовним, а не поверховим. Знання матеріалу лекції свідчить про глибину і всебічну компетентність у галузі, яку розглядають. Тому необхідно опрацювати всю основну літературу з цієї проблеми;

■ складання розгорнутого плану (план-проспект) має бути оригінальним. Особливо важливе значення в процесі планування лекції має добір матеріалу – від цього значною мірою залежатиме й успіх лекції, і вплив, який вона матиме на слухачів;

■ збір матеріалу з різноманітних джерел у вигляді записів і вирізок можна розподілити за тематичними папками разом з планами і текстами лекцій. Водночас педагог веде картотеку прочитаних книг, журналів, матеріал з яких можна використати в лекції.

У процесі підготовчого періоду основне завдання полягає у тому, щоб передбачити відповідний обсяг теоретичних питань і чітко визначити завершальний шлях досягнення цієї мети, створити модель, яка була б завершеним цілим.

Наступний етап у роботі викладача – виклад змісту лекції, який можна поділити на кілька фрагментів:

■ вступ;

■ виклад матеріалу основного змісту;

■ підсумкова частина.

Вступ має бути коротким і чітким, від 5 до 10 хвилин. Викладач зосереджує увагу студентів на проблемі, основній ідеї лекції, меті, дає коротку характеристику проблемі, розкриває її актуальність і значущість (теоретичну, практичну), стан висвітлення і розв’язання питань, вказує на рекомендований список літератури, який розкриває проблему. Вдалий вступ – значна частина успіху викладача. Він може починати заняття й з опису будь-якого незвичайного епізоду, явища, факту, які стосуються теми лекції, чим збуджує інтерес у студентів.

В основній частині заняття викладають матеріал з основних питань лекції. Використовують доведення, факти, аналіз понять, категорій, висвітлення подій, аргументів, демонстрацію дослідів, слайдів, характеристику різних поглядів, зв'язок із практикою, сферою застосування здобутих знань тощо.

Останній етап викладу матеріалу – підсумкова частина. Вона має бути такою ж короткою, як вступ. Початок і завершення лекції – найважливіші для будь-якого виду лекції. Закінчувати лекцію треба так само рішуче, як і розпочинати. Затягування викладення, перевищення регламенту порушує структурні вимоги до лекції. Основна мета завершальної частини – підсумок висловленого в лекції матеріалу, закріплення і підсилення вражень, викладених у процесі заняття, відповіді на запитання, формулювання студентам завдань для самостійної роботи, стимулювання слухачів до ґрунтовнішого вивчення проблеми тощо.

Отже, у системі навчання лекції належить провідне місце. Вона вводить студентів у світ знань, полегшує засвоєння найскладніших теоретичних проблем, допомагає науково аналізувати сучасну соціальну дійсність, має емоційний вплив і стимулює творче мислення слухача.

Підготовка лекційного заняття. У процесі підготовки до академічної лекції слід дотримуватися такої послідовності:

■ ознайомлення з навчальним планом спеціальності, щоб визначити місце навчальної дисципліни у системі всіх дисциплін;

■ вивчення програми для ознайомлення з логікою побудови навчального курсу, змістом лекційних, практичних і лабораторних занять;

■ ознайомлення з підручниками і навчальними посібниками з предмета, з'ясування, у якому обсязі в них розкрито зміст навчального матеріалу щодо вимог програми, де міститься найновіша інформація з проблем навчальної дисципліни;

■ виокремлення дидактичного матеріалу щодо вимог конкретної теми з урахуванням інтелектуальних можливостей студентів;

■ ознайомлення з новими науковими поняттями, термінами, їхньою етимологією;

■ добір і систематизація методів, засобів, прийомів, прикладів, які буде використано в лекції;

■ підготовка текстового варіанта лекції. Потребує особливої уваги й ретельності, не слід дублювати базовий підручник чи навчальний посібник. Такий підхід лише дискредитує викладача, психологічно знижує у студентів зацікавлення.

За обсягом текст лекції, що триватиме дві академічні години, має бути 20-24 сторінки.

Структура лекції:

■ визначення теми і питань, які розглядатимуть; список рекомендованої літератури, навчальна мета лекції; виклад змісту навчального матеріалу; загальні висновки;

■ опрацювання відредагованого дидактичного матеріалу лекції. Для початківця корисним є аудіо-, а ще краще – відеозапис, який дає змогу внести корективи щодо змісту, темпу, ритму;

■ перенесення змісту лекції на каталожні картки у формі коротких тез, опорних сигналів і кодів. Це дає змогу в аудиторії позбавити себе залежності від тексту, відійти від прямого читання, а реалізувати лекцію з допомогою розмірковувань, творчих пошуків істини спільно зі слухачами;

■ створення допоміжного, резервного дидактичного матеріалу до лекції (приклади, опорні сигнали, факти для підтримання позитивного емоційного настрою студентів та ін.);

■ текст лекції не повинен бути стабільним і використовуватися упродовж багатьох років.

Щоразу, повертаючись до опрацювання академічного курсу, необхідно переглядати зміст лекції, приклади, аргументацію окремих наукових положень, враховувати нові досягнення науки, появу додаткових джерел інформації, професійну спрямованість студентів та інші впливи. Викладач має враховувати їх вимоги під час планування й організації процесу виховання та оцінки його результатів.

Лекції з більшості дисциплін, які викладають у ВНЗ, посідають провідне місце серед інших форм навчальних занять. Це пояснюється високим теоретичним змістом, науковою постановкою в них актуальних проблем відповідних галузей знання. Актуальності, змістовності, проблемності й практики, спрямованості методики проведення лекції досягають відповідним рівнем професійної готовності викладача, яка передбачає високу теоретичну підготовку, досконале володіння методикою та наполегливу самостійну працю кожного педагога над підвищенням своєї кваліфікації.