В умовах сучасного національного буття для України вирішального значення набуває проблема усвідомлення та прийняття особистістю своєї національної приналежності як детермінанти власного життя, що визначає долю всієї країни в її взаємодії зі світовим товариством. Саме національна самосвідомість і є тією зв'язувальною ланкою, що дозволяє особистості відчути себе частинкою своєї нації, усвідомити свою приналежність до неї. Вона виступає стимулом у пізнанні своєї національної культури, спонукає особистість до збереження та передачі прийдешнім поколінням її духовних надбань, естетичних та етичних ідеалів народу. Адже, як слушно зазначав І. Франко, національні почуття не є абстрактним, відокремленим від особистісного життя поняттям, а «потребою душі», проявом індивідуального духовного розвитку особистості.
Реалії сучасності дозволяють стверджувати, що ідея повного злиття націй на практиці є нездійсненною. Прикладом сказаного можуть послужити Радянський Союз із невдалою спробою створення нової історичної спільності — «радянського народу», а також Сполучені Штати Америки, де теорія «плавильного казана» (в ньому представники різних етнічних спільностей повинні «злитися» в єдине ціле) також не є прийнятною для європейських етнічно чітко визначених спільнот, зокрема й особливо — для України.
Проте оскільки із поняттям «етнос», «нація», «національний» часто вживається термін «народ», нам слід визначитися щодо термінології. Етнос — це природна і культурна єдність, для якої характерна цілісність, що склалась історично, спільність теорії, особливостей мови, культури, побуту, а також, єдність у сфері духовній, інтелектуально-психічній. Вона формується низкою чинників як матеріальних, так і духовних, причому духовний аспект домінує, виступає вирішальним. Із розвитком капіталістичної економічної формації з притаманною їй приватною власністю, особистою ініціативою та вільним ринком пов'язаний перехід етносу до вищої форми свого існування — нації. Виникаючи в період ліквідації феодальної роздробленості та й, зрештою, із розпадом власне феодальних відносин, нація детермінує зміцнення зв'язків між окремими регіонами. Для неї як своєрідного соціально-історичного явища характерні спільність умов життя (економічних), території, мови, певних рис психології, що зумовлюють специфічний вплив, надають особливого забарвлення культурі та побуту.
Соціальна ж спільнота «народ» включає на різних етапах історичного розвитку людства ті верстви і класи, котрі внаслідок об'єктивних умов, що склалися в суспільстві, являють собою реальну прогресивну силу, спроможну вилинути на розвиток даного суспільства.
Філософська позиція щодо поняття «національне» передбачає співвідношення частини і цілого, елемента і самої системи, тобто пов'язує «національне» із загальнолюдським. їх неможливо відокремити одне від одного, оскільки вони існують у тісному взаємозв'язку. «Національне» народжується в глибинах людського буття і твориться власним історичним розвитком людства. Це процес руху від індивідуального (національного) до загальнолюдського. Тому національна самосвідомість є однією із багатьох загальнолюдських цінностей і справляє найбільш відчутний вплив на розвиток національної культури.
Зміни в основних сферах життєдіяльності суспільства впливають на процес розвитку національної самосвідомості. Характер її розвитку показує на зміни місця національних цінностей у структурі соціального організму. Нація за своєю суттю є більш високою або більш загальною особистістю, ніж людина, і співвідноситься з людиною так, як людина, розміщена в часі, співвідноситься сама з собою в окремі моменти рефлексії. Відповідно, людська рефлексія є вищою, коли у самосвідомості діє національний суб'єкт. Національна Мета: випливає із загального принципу самоцішюсті суб'єкта. Мета: і шлях до цієї мети є удосконаленням, витонченням національного суб'єкта. Тому рівень національної самосвідомості, боротьба нації за своє ствердження, кристалізація національної ідеї та розвиток національної культури виступають водночас і засобом, і результатом просування на цьому шляху.
Послаблення ж національної ідеї призводить до послаблення самої нації, оскільки без інтегруючих ідей суспільство існувати не може.
Зміст і характер національної самосвідомості багато в чому залежить від способу життя — системи діяльності, що сформувалася на основі певного способу виробництва, зумовленого історичними та природо-географічними особливостями, притаманними конкретному соціальному організмові. Тому національна самосвідомість, виступаючи найважливішим показником національної приналежності, володіє в межах певної нації об'єднувальною силою та здатністю протиставляти членів даної нації іншим націям в етнічному плані. Звідси національна самосвідомість є визначальним фактором етнічної ідентифікації індивідів.
Національна самосвідомість у філософії розглядається крізь призму взаємозумовленості людської особистісної свободи та долі. Саме свобода особи, на думку сучасних філософів, є передумовою ефективного функціонування різноманітних людських спільнот, зокрема націй, тому рівень національної самосвідомості залежить від міри людської духовності, від глибини морального самоусвідомлення особистості.
