Зайнятість і безробіття - два боки розвинутої ринкової економіки, наслідок взаємодії об’єктивних економічних законів, раціонального використання робочої сили капіталом.
Сутність поняття “безробіття”: 1) це стан частки трудових ресурсів, яка не має можливості для існування і відтворення робочої сили завдяки праці; 2) це економічний стан, за якого ті, хто бажає працювати не можуть знайти роботу при звичайній зарплаті; стан незайнятості частки трудових ресурсів[1].
Відповідно до причин безробіття розрізняють: 1) природне безробіття – безробіття, яке пов’язане з пошуком роботи, переходом на іншу роботу. Може існувати за наявності робочих місць і небажання працювати; 2) економічне (вимушене) безробіття – людина бажає працювати, шукає роботу, але немає робочих місць; коли працівників звільняють із роботи з економічних причин (скорочення, закриття виробництва, переоснащення тощо). Сукупність природного й економічного безробіття становить фактичне (поточне) безробіття країни [2].
Показники безробіття:
- рівень безробіття (Рб) – обчислюється як відношення офіційно зареєстрованих повністю безробітних (Кб) до кількості працездатного населення (Пр): Рб = (Кб / Пр) 100%. Коли норма безробіття перевищує 10%, то починається масове безробіття;
- тривалість безробіття – показує, скільки часу безробітні позбавлені
роботи (місяць, рік). Якщо людина не знаходить роботу понад рік, безробіття вважається довгостроковим і може перейти в застійне (застійну форму безробіття.
Норма безробіття – важливий показник стану економіки та суспільства. У різних країнах коливається від 1,5 – 2 % до 10-15 %. Якщо фактично норма безробіття в країні перевищує природну, це призводить до негативних економічних і соціальних наслідків.
Форми безробіття: 1) фрикційне безробіття – пов’язане зі зміною професії, добровільною зміною місця роботи й пошуками іншої, переїздом в інший регіон. Це тимчасова незайнятість, пов’язана з переходом з однієї роботи на іншу; 2) добровільне безробіття – стан, коли частина трудових ресурсів не хоче працювати за нижчу заробітну плату або взагалі не хоче працювати. Сукупність фрикційного та добровільного безробіття становить так зване природне (або “нормальне”). У сучасній економічній теорії до природного безробіття відносять: фрикційне, фрикційне та добровільне, фрикційне і структурне безробіття. Під природним безробіттям розуміють такий рівень (норму) безробіття, який відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці. Це раціональна ринкова зайнятість. Норма природного безробіття зросла з 2-4 % (кінець 60-х років ХХ ст.) до 6-8 % на сучасному етапі. Повна зайнятість за таких умов дорівнюватиме 94-92 % трудових ресурсів; 3) структурне безробіття – виникає внаслідок незбігу попиту і пропозиції робочої сили за структурних змін в економіці та невідповідності кваліфікації за зміни попиту; 4) технологічне безробіття – викликається зміною технології виробництва, його модернізацією, роботизацією тощо; є проявом структурного безробіття; 5) сезонне безробіття – пов’язане із сезонністю праці в деяких галузях (с/г, туризм, будівництво); 6) циклічне безробіття – визначається циклічним розвитком суспільного виробництва. Зумовлює відхилення фактичної норми безробіття від природної норми; 7) приховане безробіття – його причиною вважають низьку конкурентоспроможність дрібних виробників. Під прихованим безробіттям розуміють також стан, коли кількість робітників перевищує об’єктивну потребу в них (планомірна та перехідна економіки).
Сукупність 3-7 форм безробіття становить вимушене безробіття (або з економічних причин), коли людина бажає працювати, шукає роботу, але довго не знаходить її.
Зв’язок між нормою безробіття і величиною зростання ВВП визначає закон Артура Оукена (1929-1989) американського вченого: збільшення рівня безробіття на 1 % порівняно з природним рівнем веде до недоотримання 2 – 2,5 % фактичного ВВП.
Список рекомендованої літератури
1. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001.- [Тема 14. Економічне зростання та його чинники. Економічні цикли].
2. Гальчинський А. С., Єщенко П. С. Економічна теорія: Підручник. – К.: Вища шк., 2007. – [Тема 25. Економічне зростання; Тема 28. Циклічність – загальна закономірність ринкової економіки].
3. Зазимко А.З. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посіб. - К.: КНЕУ, 2005.– [ Тема 21. Економічне зростання і його фактори; Тема 22. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх державне регулювання].
4. Економічна теорія: Підручник / За ред. В. М. Тарасевича. – Київ: центр навчальної літератури, 2006. – [ Глава 22. Економічна циклічність; Глава 23. Економічне зростання].
5. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. - К.: КНЕУ, 2001.- [Тема 18. Економічне зростання та його чинники. Економічні цикли; Тема 19. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх державне регулювання].
6. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004. – [4.1. Суспільне відтворення і категорії національної економіки].
7. Політична економія: Підручник / За ред. Ю. В. Ніколенка – К.: Центр навчальної літератури, 2009. – [Глава 17. Сукупний продукт та економічне зростання; Тема 18. Циклічний характер суспільного відтворення; Глава 19. Населення, людські ресурси, ринок праці].
8. Солтис В.В., Лелюк Ю. М., Іванюта В.Ф. Політична економія (модульний варіант: Навчальний посібник / За ред. проф. І. В. Аранчій. – К.: Зовнішня торгівля, 2007.- [Тема 18. Економічне зростання і його чинники. Економічні цикли; Тема 19. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх державне регулювання].
9. Федоренко В. Г., Діденко О. М., Руженський М. М., Іткін О. Ф. Політична економія: Підручник / За заг. ред. доктора економ. наук, проф. В. Г. Федоренка. – К.: Алерта, 2008. – [Глава 16. Економічне зростання та його чинники. Економічні цикли; Глава 17.Зайнятість населення, відтворення робочої сили та їх регулювання державою].
