Інструментальна діагностика ХСН

Основними інструментальними діагностичними методами, застосування яких є виправданим практично у всіх хворих із симптомами ХСН, є ехокардіографія, рентгенографія грудної клітки, електрокардіографія та стандартний спектр лабораторних досліджень (див. нижче).

Ехокардіографія

Ехокардіографія відіграє провідну роль в об’єктивізації наявності ХСН. Відповідні діагностичні можливості сучасного ультразвукового дослідження серця узагальнені на рис. 1.

Найважливішим параметром внутрішньосерцевої гемодинаміки є ФВ ЛШ – інтегральний показник систолічної функції серця, який показує, яка частка крові з її кінцево-діастолічного об’єму у ЛШ викидається в аорту під час його систоли. Сенс вимірювання ФВ ЛШ при ХСН полягає у:

- встановленні наявності систолічної дисфункції ЛШ;

- оцінці ступеня тяжкості останньої, як важливого показника прогнозу виживання хворих (розд. 5) та одного з критеріїв визначення показань для застосування певних немедикаментозних та хірургічних методів лікування (розд. 7.4), за вийнятком вад клапанного апарату, коли величина ФВ ЛШ не є інформативним критерієм показань до хірургічного втручання;

- розмежуванні хворих на ХСН із систолічною дисфункцією ЛШ та із збереженою систолічною функцією ЛШ (ЗСФЛШ);

- об’єктивізації ефективності лікувальних заходів.

Трансторакальне доплерівське ехокардіографічне дослідження дозволяє об’єктивізувати дисфункцію ЛШ, що є діагностично важливим, зокрема, у хворих з наявною симптоматикою ХСН при ЗСФЛШ. З цією метою за даними дослідження трансмітрального діастолічного потоку крові оцінюють, насамперед, час ізоволюмічного розслаблення (IVRT) ЛШ, співвідношення пікових швидкостей раннього (Е) та пізнього (систола передсердь, А) наповнення ЛШ (Е/А), час сповільнення швидкості раннього діастолічного потоку (DТ). Для уточнення значущості показників трансмітрального потоку доцільно оцінювати додатково потік у легеневих венах: співвідношення швидкості потоку в систолу і діастолу шлуночків (PVs/PVd), а також співвідношення тривалості потоку у систолу передсердя через мітральний клапан і у легеневій вені (MVAdur/PVARdur).

1) Порушення релаксації ЛШ при нормальному тиску наповнення (синонім: гіпертрофічний тип діастолічної дисфункції): зменшення Е з компенсаторним зростанням А. Величина Е/А < 1, відзначається збільшення IVRT та DT. При цьому PVs/PVd > 1, MVAdur/PVARdur > 1.

2) ”Псевдонормальне” наповнення ЛШ: порушення релаксації з підвищенням тиску наповнення. За рахунок підвищення тиску наповнення ЛШ показники Е/А, IVRT, DT у межах норми, однак PVs/PVd < 1, MVAdur/PVARdur < 1.

3) Рестриктивний тип наповнення: значне збільшення Е за рахунок зростання ранньодіастолічного трансмітрального градієнта тиску, зумовленого високим тиском у лівому передсерді, Е/А > 2, зменшення IVRT та DT. Також відзначається подальше зменшення PVs/PVd та MVAdur/PVARdur.

Порушена релаксація (гіпертрофічний тип), псевдонормальний та рестриктивний типи наповнення ЛШ репрезентують відповідно помірний, середній та тяжкий ступені його діастолічної дисфункції.

Слід пам’ятати, що з методологічних причин сфера застосування доплерехокардіографічної оцінки діастолічної функції ЛШ обмежується пацієнтами із збереженим синусовим ритмом та без недостатності клапанів серця.

Рис. 1. Можливості ехокардіографічного та доплерехокардіографічного дослідження

у діагностиці та диференційній діагностиці серцевої недостатності.

_____________________

Примітки.

ДКМП – дилатаційна кардіоміопатія.