IX. Ненормований робочий день

Глава IV "Робочий час" КЗпП, яка регулює питання використання робочого часу, не визначає поняття "ненормованого робочого дня". Разом з тим, главою V КЗпП "Час відпочинку" та Законом України "Про відпустки" передбачено надання щорічної додаткової відпустки працівникам з ненормованим робочим днем.

Визначення терміна "ненормований робочий день" міститься у Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, які затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. N 7 (із змінами).

Згідно з цими Рекомендаціями ненормований робочий день - це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у цьому випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, й колом обов'язків та обсягом виконаних робіт (навантаженням).

На працівників, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності, може застосовуватись для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:

- осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;

- осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

- осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Неможливість нормування часу трудового процесу зумовлює необхідність ведення спеціального, відмінного від нормального, обліку робочого часу. Робочий час працівників, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, має бути облікований у робочих днях із зазначенням їх тривалості відповідно до норми робочого часу.

Ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, оскільки відповідно до статті 56 КЗпП робота з неповним робочим днем має передбачати чітко визначену його тривалість.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, надається додаткова відпустка до семи календарних днів, а в окремих передбачених законодавством випадках підвищується також і розмір оплати праці.

Чинне законодавство не містить умови щодо затвердження в централізованому порядку переліків робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади можуть (як правило, це робиться у галузевих угодах) затверджувати орієнтовні переліки за погодженням з відповідними галузевими профспілками. Слід зазначити, що конкретний перелік професій і посад, для яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором і може розширюватися або звужуватися, порівняно з орієнтовним.

Кінець

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Щодо правових питань залучення працівників до надурочних робіт

 

I. Загальні положення

Працівник зобов'язаний виконувати свою роботу в межах установленого часу. Якщо власник або уповноважений ним орган залучив його до роботи понад встановлену норму робочого часу, то відповідно до статті 106 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) він має оплатити цей час у підвищеному розмірі. Міжнародними актами, Конституцією та законами України кожному працівникові гарантовано право на відпочинок, що полягає, зокрема, в обмеженні законодавством тривалості робочого часу (робочого дня і тижня) та встановленні щорічних оплачуваних відпусток. Таким чином, держава гарантує, що залучення працівників до роботи понад встановлені межі тривалості робочого часу допускається тільки в окремих випадках та з дотриманням передбаченого законодавством про працю порядку.

Стаття 62 КЗпП містить визначення надурочної роботи: надурочною вважається робота понад встановлену тривалість робочого дня. Нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень (стаття 50 КЗпП), а вже в трудовому договорі сторони конкретизують норму робочого часу (графік роботи) працівника. Водночас для деяких категорій працівників законодавство про працю встановлює скорочену тривалість робочого часу (стаття 51 КЗпП). Крім того, за угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватися неповний робочий час (стаття 56 КЗпП).

Пленум Верховного Суду України постановою від 24.12.99 р. N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" рекомендує при виникненні спорів про оплату праці в надурочний час мати на увазі, що в разі проведення надурочних робіт за розпорядженням або з відома роботодавця години роботи понад нормальну тривалість робочого дня, а в разі підсумованого обліку робочого часу - понад установлений робочий час в обліковому періоді, оплачуються при погодинній системі оплати праці - у подвійному розмірі годинної ставки, а при відрядній системі - шляхом доплати 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою навіть тоді, коли ці роботи було виконано без додержання умов і порядку залучення до них. Водночас не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня. Так само не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входить до кола його обов'язків.

Приклад

Трудовим договором працівникові встановлено неповний робочий день - 5 годин при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними на тиждень (тривалість робочого часу - 25 годин на тиждень). За наказом роботодавця працівник протягом тижня відпрацював 4 години понад встановлену трудовим договором тривалість щоденної роботи, але в межах тривалості повного робочого дня (8 годин). Загальна тривалість робочого часу протягом тижня - 29 годин.

У цьому випадку відповідно до чинного законодавства про працю та з урахуванням наведених рекомендацій Пленуму Верховного Суду України робота, виконана працівником понад встановлену трудовим договором тривалість щоденної роботи, не є надурочною і підлягає оплаті на загальних підставах.