Як поводитися батькам та оточенню схильної до суїциду дитини

Суїцид – усвідомлений акт навмисного позбавлення себе життя, який здійснюється людиною у стані сильного душевного розладу або внаслідок психічного захворювання

1. Налагоджуйте стосунки у сім’ї.

2. Встановлюйте довірливе спілкування.

3. Завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині – це підвищує впевненість у собі, зміцнюйте віру в майбутнє, покращує її стан.

4. Не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті.

5. Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять.

6. Сприймайте і любіть своїх дітей такими, якими вони є – не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі.

7. Підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини

8. Слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім’ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

9. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

10. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

11. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

12. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

13. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозволяє їй вилити вам душу.

14. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

15. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання (що трапилося? що відбулося?), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».

16. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні, хворобливі речі.

17. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, принаймні її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може вчинити сама.

18. Дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

19. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадною і дурною, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син або донька врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

20. Якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.

21. Діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину свідому чи несвідому агресію; іноді корисно стає невербальна комунікація – жести, доторки тощо.

22. Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.