Цей процес пов’язують з прийняттям Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р., де утверджувалося здійснення українським народом його невіддільного права на самовизначення і проголошувалися нові принципи організації публічної влади й правового статусу людини і громадянина.
Першим етапом цього процесу вважається період з 16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р., коли відбулися такі події:
• було створено Конституційну комісію у складі 59 осіб під головуванням тодішнього Голови Верховної Ради України Л. Кравчука;
• Верховною Радою України 19 червня 1991 р. було розроблено і схвалено Концепцію нової Конституції України;
• на основі Концепції Комісією було підготовлено проект Конституції України з датою останнього варіанта 26 жовтня 1993 р.
Паралельно з цим до Конституції Української РСР вносилися зміни й доповнення згідно з положеннями Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. і Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Після 26 жовтня 1993 р. у зв’язку із загостренням політичної ситуації, що виявилось у протистоянні різних гілок влади, конституційний процес фактично припинився.
Другий етап цього процесу тривав з 10 листопада 1994 р. (після завершення дострокових парламентських і президентських виборів) до 8 червня 1995 р. Він характеризувався відновленням конституційного процесу. Верховна Рада України 10 листопада 1994 р. затвердила новий склад Конституційної Комісії, співголовами якої стали Президент України Л. Кучма і Голова Верховної Ради України О. Мороз. Завершився цей етап укладенням між Президентом України і Верховною Радою України Конституційного договору “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” від 8червня 1995 р. Зазначений Конституційний договір виявився феноменом у світовій державно-правовій практиці, оскільки мав “надконституційну” природу. Зокрема, у другому розділі цього Договору зазначалося, що “до прийняття нової Конституції України положення чинної Конституції України діють лише в частині, що узгоджується з цим Конституційним договором”. За будь-яких умов, як стверджує відомий вчений В. М. Шаповал, залишається дискусійним питання щодо “надконституційності” Конституційного договору і щодо уповноваженості парламенту і глави держави укладати подібні акти.
Третій етап новітнього конституційного процесу, що тривав з 8 червня 1995 р. до 28 червня 1996 р., вирізнявся відмітними особливостями, вкрай рідкісними в конституційній практиці, а саме:
• створенням Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України в липні 1995 р., до якої входили фахівці в галузі конституційного права;
• створенням Конституційною комісією України на засіданні 24 листопада 1995 р. Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України зі складу членів Конституційної комісії (фактично для доопрацювання проекту, поданого першою Робочою групою);
• схваленням Конституційною комісією України проекту Конституції, поданого Робочою групою, і переданням його разом із зауваженнями та пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд Верховної Ради України;
• створенням Верховною Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасової спеціальної комісії для доопрацювання проекту Конституції України;
• колективним обговоренням 27–28 червня 1996 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України (упродовж майже доби) статей проекту Конституції України і прийняттям нової Конституції України кваліфікованою більшістю голосів;
• завершальним редагуванням тексту Конституції апаратом Верховної Ради України і урочистим підписанням тексту Конституції України Президентом України та Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 р.
