Тема 7 Особа жертви
Віктимологія - напрямок кримінології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочинності.
Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, є: - жертви злочинів; - відносини, що пов'язують злочинця та жертву; - ситуації, які передують злочину. Функції віктимології: - пізнавальна - полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимності та віктимізації з метою розробки відповідних заходів запобігання їм;
- інформаційна - передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, скоєних за наявності взаємозв'язку між злочинцем і жертвою;
- прикладна - визначається тим, що її знання використовуються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності підсудних, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково обґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.
Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихованих злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на справедливій основі.
Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, які впливають на її вразливість, та ситуації, що передують злочинові, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати відповіді на запитання: як у таких ситуаціях у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокаційно виявляється поведінка жертви.
У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялася поведінці злочинця, а потерпілий від злочину, переважно, фігурував як учасник кримінального процесу. Водночас, взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важливе кримінологічне значення. Із метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання й умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, - віктимологією.
Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію в широкому та вузькому її значеннях. У широкому значенні віктимологія - це окрема наука, що вивчає як жертв злочинів, так і жертв певних соціальних і природних явищ (війн, стихійних лих тощо). Віктимологія ж у вузькому значенні (кримінальна віктимологія) - частина кримінології, тобто галузь знань про жертву злочину та її роль у генезі злочинної поведінки.
Вікти́мність окремої особи (індивідуальна віктимність) — психічний нахил особи, притаманна людині (реалізована злочинним актом або залишена в потенції) здатність, схильність стати в певних обставинах жертвою злочину. В залежності від особистісних якостей і поведінки конкретного індивіда ступінь його уразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Індивід не набуває віктимності у процесі життєдіяльності, а є віктимним з моменту народження і до смерті — він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна можливість стати жертвою злочину. Віктимність окремої особи є відносним поняттям, оскільки завжди реалізується в певній ситуації, яка є для цього достатньою. Однакові особистісні якості, аналогічна поведінка можуть привести до різних наслідків залежно від конкретної ситуації (зовнішніх обставин, характеристики злочинця тощо). Іншими словами, необхідно розрізняти віктимність особисту і ситуативну.
Віктимізація загалом складається із усіх потерпілих від злочину, зареєстрованих і латентних, незалежно від рівнявиктимности, сприяння і навіть прямий провини самих потерпілих.
Отже, можна говорити про розуміння віктимізацію як загальної сукупності всіх випадків заподіяння особі (соціальної спільності) фізичного чи моральної шкоди злочином (злочинністю). У цьому вся значенні поняття віктимізацію як узагальнення всієї реалізованоївиктимности більше відповідає поняттю злочинності, що є певною мірою мірою узагальнення людської деструктивності,реализующейся у злочинах.
2.Теоретичні питання виникнення та становлення віктимології як науки.
Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький вчений Г. Гетіг. Він написав книгу “Злочинець і його жертва ”, де звернув увагу на потерпілого як фактор виникнення злочину, а також висунув ідею про розуміння під злочинністю відносин між особами, що завдають шкоду, і потерпілими.
Г. Гетіг вважав віктимологію галуззю кримінології. Протилежної точки зору дотримувався румунський вчений Б. Мендельсон, який вважав віктимологію окремою наукою. На його думку, об’єктом віктимології повинна бути не тільки жертва злочину, а й потерпілий від нещасного випадку, стихійного лиха тощо. Отже, можна вважати, що у віктимології існують два напрями: у широкому розумінні віктимологія є окремою дисципліною, що вивчає всі види жертв; у вузькому розумінні кримінальна віктимологія — це наука, що вивчає тільки жертв злочинів. Поглиблено до розробки проблем віктимології вчені-кримінологи звернулися наприкінці 60-х років XX ст. Засновником розробки проблеми і розвитку віктимології на теренах колишнього СРСР був Л. Франк, який у 1972 р. написав працю “Віктимологія і віктимність”. Значний внесок у розвиток віктимології зробили Д. Рівман, В. Рибальська, В. Мінська, В. Полубінський та ін.
Отже, віктимологія — це особливий напрямок кримінологічної науки, який вивчає роль жертви у виникненні криміногенної ситуації і розроблює так званий віктимологічний аспект попередження злочинів, основним завданням якого є максимальне зменшення криміногенних ситуацій, що створюються безпосередньо потерпілими. Сутність віктимологічного аспекту попередження злочинів полягає в тому, що необхідно здійснювати профілактичну роботу не тільки серед потенційних правопорушників, а й серед потенційних потерпілих — людей, чия поведінка, образ життя, зв’язків, сімейний стан і вид діяльності створюють для них підвищений ризик опинитися в ролі жертви злочинного посягання.
Вітчизняні та зарубіжні вчені (Б. Мендельсон, Ганс фон Гентіг, Л. Франк, Д. В. Рівман, П. С. Дагель, В. Я. Рибальська, В. І. Полубінський, О. М. Джужа, Є. М. Моісеєв, В. О. Туляков та ін.) накопичили теоретичний та практичний досвід, розробляючи концептуальні положення віктимології, здійснили проблемні дослідження, поведінки потерпілого. Дослідження, що були виконані як закордонними, так і вітчизняними вченими у рамках віктимологічного напряму кримінології, продемонстрували, що без врахування ролі жертви у ситуації правопорушення неможливо повною мірою зрозуміти ті причини та умови, що сприяють його вчиненню. Злочинець, жертва та ситуація тісно пов'язані між собою, утворюють єдину систему, яка може існувати тільки за наявності усіх трьох компонентів. Тобто відбулася зміна поглядів на аналіз причин злочинів: учені продемонстрували, що вчинення злочинів - це динамічний процес, в якому може відбуватися досить інтенсивна взаємодія злочинця та його жертви, де "роль жертви" може бути досить важливою.
