«Майстриня й нитка»
Діти розглядають вишиванки різних регіонів України, милуються їх красою, розмаїттям. За допомогою вихователя визначають настрій кожного виробу, відповідають на запитання: чи бувають вишиванки веселі, сумні?
Вихователь розповідає про особливості вишиванок, створених у різних регіонах України: для виробів з Полтавщини характерні особлива вишуканість та святковість, ніжність колористичної гами (поєднання блакитних, білих, вохристих, сірих, ледь зеленуватих тонів); київські вишиванки відрізняються від інших білим полем з яскравим і виразним звучанням червоного або червоно-чорного кольорів; виробам з Подільщини притаманна різнокольорова гама, акцентована горизонтальними смугами з окремих розеток, і т.д. Вихователь обов'язково зупиняється і дає можливість дітям зрозуміти символічність кольору і кожного елемента вишиванок.
Діти слухають рядки з пісні О. Білаша на слова Д. Павличка «Два кольори»; вивчають пісню, співають, виконують кольоровими олівцями чи фломастерами композицію за мотивами робіт майстринь.
«Українські витинанки»
Вихователь розкриває дітям секрети стародавнього віконця. У давнину перші віконця для хат виготовляли майстри-гутники. Віконця були у вигляді чотирьох кружечків: немов символізували погляд на всі чотири сторони світу. Промінчики сонця йшли до хати, несли велику радість, це було своє — рідне «хатнє» сонечко, сонце дарувало врожай, тому світлові в домі віддавали належну шану. Щоб зосередити на ньому увагу, приєднували різноманітні візерунки — витинанки із шкіри. Скло згодом змінилося, а витинанки залишилися. Ішли люди сіяти жито — оздоблювали скло витинанками, які про це розповідали; збирали врожай — готували витинанку «Врожайну»; до весілля готували «весільні» витинанки. Згодом почали клеїти витинанки на сволоках, стінах, полицях. Витинанки-байки служили забавами дітям. Вихованці ознайомлюються з виробами саївських витиначів К. Бурлаки, Є. Ботан, М. Кричик та ін.; вправляються у створенні простих витинанок, виконують творчі роботи.
«Казка, яку розповіла майстриня-писанкарка»
Діти розглядають диво-крашанки, мальованки та писанки (роботи майстрів), милуються ними. Вихователь розповідає, як у давнину люди зустрічали весну, що знаки, які прикрашають яйця, символізують життя, його витоки, розвиток та силу. Далі педагог виразно читає вірші І. Тришевської «Писанки», Л. Полтави «Великодні писанки». Можна запропонувати дітям прослухати фрагменти з фантастичної опери М. В. Лисенка «Зима і Весна», в яких з'являється Весна у віночку з вербою і крашанкою, звучить хор («Весна іде, тепло несе. Уклоніться їй! Несе вона усім життя. Смерть Зимі лихій!»). Діти розучують веснянки, водять хороводи. На площинних формах (яйце) виконують розписи знаками-символами, розповідаючи про своє уявлення про навколишній світ, життя, час. Створюють колективну композицію — колаж «Писанка моя». За бажанням, розігрують невеличке дійство за казкою 3. Мензатюк «Писанка». Можна запропонувати малятам виліпити з глини чи пластики яйце, потім його розписати, використавши гуаш і клей ПВА.
«Опішнянські гончарі»
Вихователь розповідає дітям, як із безформеного шматка глини завдяки задуму і чутливим пальцям майстра народжується виразна, тонкостінна посудина; як зачаровують швидка зміна найрізноманітніших форм, вільне володіння технікою і віртуозна майстерність гончара, як вільно, від руки, без ескізів і попередніх начерків розписують майстри вироби. Після розпису висушену форму обпалюють, поливають прозорою глазур'ю, знову ставлять у піч. Так з'являються чарівні вироби, що сяють веселковими переливами барв: золотисто-червоними, яскраво-зеленими, коричневими. Діти вправляються у ліпленні різноманітних форм, а на наступному занятті розписують їх за мотивами опішнянських розписів.
«Опішнянські казкові істоти»
Діти дізнаються, що, окрім різноманітних і оригінальних за формою глечиків, макітер, мисок, барил, баклаг та куманців, в Опішні створюють анімалістичну та жанрову скульптуру. Серед опоетизованих, але реальних у своїй основі образів свійських тварин (коня, баранця, цапа) живуть казкові персонажі, звірі й птахи, а пищики — вигадки майстрів.
Дівчатка і хлопчики розглядають, аналізують твори опішнянських майстрів В. Біляка, М. Кришталь, Н. Оначко, М. Бондаренко та ін. Слухають легенду про Чашу-Глек, переказану за твором О. Дмитренка. За бажанням, з глини чи пластики ліплять тварин, птахів, свійських та казкових. Після висихання (на наступному занятті) розписують їх, створюючи виразний образ.
«Куманці із Косова»
Діти розглядають репродукцію картини Т. Голембієвської «Українські куманці». Вихователь розповідає про майстринь, що своїми «золотими» руками і невичерпною фантазією творять цей диво-посуд, який посміхається сонечку, грається з золотавим сонячним промінчиком. Далі педагог пропонує малятам розглянути справжній косівський посуд. Звертає їхню увагу на характерну кольорову гаму: біло (молочно)-зелено-жовто-коричневу, на символічне значення барв (сонце, дерево життя, земля). Діти розглядають роботи майстрів (фотоматеріал): П. Цвілика «Розписані плесканки», «Плесканка», О. Бахметюка та М. Баранюка (кахлі). Потім ліплять з глини свої форми, після висихання розписують їх за мотивами косівської кераміки.
«Васильківські диво-квіти»
Діти ознайомлюються з виробами майстрів Васильківського керамічного заводу (сервізами, вазами, глечиками), відмічають характерні особливості: великі квіти з білим контуром по краю, сміливі динамічні мазки, за допомогою яких утворені різнокольорові квіти, травичка, пелюстки.
Діти складають свою чарівну казку про диво-квіти, які сяють своєю красою на творах Васильківських гончарів. За бажанням, ліплять з глини невеличкі вироби, що повторюють форму розглянутих робіт. На наступному занятті розписують їх, вправляються в малюванні квітів, створюють оригінальні композиції на площинних формах за мотивами Васильківських розписів.
