Дива, створені руками майстрів

«Майстриня й нитка»

Діти розглядають вишиванки різних регіонів Ук­раїни, милуються їх красою, розмаїттям. За допомо­гою вихователя визначають настрій кожного виробу, відповідають на запитання: чи бувають вишиванки веселі, сумні?

Вихователь розповідає про особливості вишиванок, створених у різних регіонах України: для виробів з Полтавщини характерні особлива вишуканість та свят­ковість, ніжність колористичної гами (поєднання бла­китних, білих, вохристих, сірих, ледь зеленуватих тонів); київські вишиванки відрізняються від інших білим полем з яскравим і виразним звучанням чер­воного або червоно-чорного кольорів; виробам з Подільщини притаманна різнокольорова гама, акцен­тована горизонтальними смугами з окремих розеток, і т.д. Вихователь обов'язково зупиняється і дає мож­ливість дітям зрозуміти символічність кольору і кож­ного елемента вишиванок.

Діти слухають рядки з пісні О. Білаша на слова Д. Павличка «Два кольори»; вивчають пісню, співа­ють, виконують кольоровими олівцями чи фломасте­рами композицію за мотивами робіт майстринь.

«Українські витинанки»

Вихователь розкриває дітям секрети стародавнього віконця. У давнину перші віконця для хат виготовля­ли майстри-гутники. Віконця були у вигляді чотирьох кружечків: немов символізували погляд на всі чотири сторони світу. Промінчики сонця йшли до хати, не­сли велику радість, це було своє — рідне «хатнє» со­нечко, сонце дарувало врожай, тому світлові в домі віддавали належну шану. Щоб зосередити на ньому увагу, приєднували різноманітні візерунки — витинан­ки із шкіри. Скло згодом змінилося, а витинанки за­лишилися. Ішли люди сіяти жито — оздоблювали скло витинанками, які про це розповідали; збирали вро­жай — готували витинанку «Врожайну»; до весілля готували «весільні» витинанки. Згодом почали клеїти витинанки на сволоках, стінах, полицях. Витинанки-байки служили забавами дітям. Вихованці ознайомлю­ються з виробами саївських витиначів К. Бурлаки, Є. Ботан, М. Кричик та ін.; вправляються у ство­ренні простих витинанок, виконують творчі роботи.

«Казка, яку розповіла майстриня-писанкарка»

Діти розглядають диво-крашанки, мальованки та писанки (роботи майстрів), милуються ними. Вихова­тель розповідає, як у давнину люди зустрічали весну, що знаки, які прикрашають яйця, символізують жит­тя, його витоки, розвиток та силу. Далі педагог ви­разно читає вірші І. Тришевської «Писанки», Л. Пол­тави «Великодні писанки». Можна запропонувати дітям прослухати фрагменти з фантастичної опери М. В. Лисенка «Зима і Весна», в яких з'являється Весна у віночку з вербою і крашанкою, звучить хор («Весна іде, тепло несе. Уклоніться їй! Несе вона усім життя. Смерть Зимі лихій!»). Діти розучують веснян­ки, водять хороводи. На площинних формах (яйце) виконують розписи знаками-символами, розповідаючи про своє уявлення про навколишній світ, життя, час. Створюють колективну композицію — колаж «Писан­ка моя». За бажанням, розігрують невеличке дійство за казкою 3. Мензатюк «Писанка». Можна запропо­нувати малятам виліпити з глини чи пластики яйце, потім його розписати, використавши гуаш і клей ПВА.

«Опішнянські гончарі»

Вихователь розповідає дітям, як із безформеного шматка глини завдяки задуму і чутливим пальцям майстра народжується виразна, тонкостінна посудина; як зачаровують швидка зміна найрізноманітніших форм, вільне володіння технікою і віртуозна майстер­ність гончара, як вільно, від руки, без ескізів і по­передніх начерків розписують майстри вироби. Після розпису висушену форму обпалюють, поливають про­зорою глазур'ю, знову ставлять у піч. Так з'являють­ся чарівні вироби, що сяють веселковими переливами барв: золотисто-червоними, яскраво-зеленими, корич­невими. Діти вправляються у ліпленні різноманітних форм, а на наступному занятті розписують їх за мо­тивами опішнянських розписів.

«Опішнянські казкові істоти»

Діти дізнаються, що, окрім різноманітних і оригі­нальних за формою глечиків, макітер, мисок, барил, баклаг та куманців, в Опішні створюють анімалістич­ну та жанрову скульптуру. Серед опоетизованих, але реальних у своїй основі образів свійських тварин (ко­ня, баранця, цапа) живуть казкові персонажі, звірі й птахи, а пищики — вигадки майстрів.

Дівчатка і хлопчики розглядають, аналізують твори опішнянських майстрів В. Біляка, М. Кришталь, Н. Оначко, М. Бондаренко та ін. Слухають легенду про Чашу-Глек, переказану за твором О. Дмитренка. За бажанням, з глини чи пластики ліплять тварин, птахів, свійських та казкових. Після висихання (на наступно­му занятті) розписують їх, створюючи виразний образ.

«Куманці із Косова»

Діти розглядають репродукцію картини Т. Голембієвської «Українські куманці». Вихователь розповідає про майстринь, що своїми «золотими» руками і неви­черпною фантазією творять цей диво-посуд, який посміхається сонечку, грається з золотавим сонячним промінчиком. Далі педагог пропонує малятам розгля­нути справжній косівський посуд. Звертає їхню увагу на характерну кольорову гаму: біло (молочно)-зелено-жов­то-коричневу, на символічне значення барв (сонце, де­рево життя, земля). Діти розглядають роботи майстрів (фотоматеріал): П. Цвілика «Розписані плесканки», «Плесканка», О. Бахметюка та М. Баранюка (кахлі). Потім ліплять з глини свої форми, після висихання розписують їх за мотивами косівської кераміки.

«Васильківські диво-квіти»

Діти ознайомлюються з виробами майстрів Васильківського керамічного заводу (сервізами, вазами, глечиками), відмічають характерні особливості: великі квіти з білим контуром по краю, сміливі динамічні мазки, за допомогою яких утворені різнокольорові квіти, травичка, пелюстки.

Діти складають свою чарівну казку про диво-кві­ти, які сяють своєю красою на творах Васильківських гончарів. За бажанням, ліплять з глини невеличкі ви­роби, що повторюють форму розглянутих робіт. На наступному занятті розписують їх, вправляються в малюванні квітів, створюють оригінальні композиції на площинних формах за мотивами Васильківських розписів.