Останнім часом чітко окреслилася інтеграційна спрямованість у розвитку
всіх галузей людської діяльності. У політичній області зближуються країни з
приблизно однаковим рівнем розвитку, їх кордони стають все більш умовними. У
економічній політиці переважає принцип корпоративізму. Міжнародний
менеджмент набуває глобального характеру. У природознавстві обґрунтовано
актуальність створення єдиної теорії поля, покликаною об'єднати теорії
електромагнітного, гравітаційного, сильної і слабкої взаємодій.
Корпоративна культура організації розвивається у напрямку громадянської
культури. Перелік подібних прикладів можна продовжити.
Теоретичну базу сучасного менеджменту складають перш за все такі наукові
дисципліни, як теорія організації, теорія систем, теорія управління (кібернетика),
синергетика. Ці теорії мають власну історію і власну внутрішню
логіку розвитку. Об'єднує їх, по-перше, те, що всі вони є відносно
молодими науками, по-друге, їх спільність сама по собі має підстави бути об'єктом самостійного дослідження.
Кібернетика, отримала широкий розвиток в 1950-1960-і рр.., Зобов'язана появою американському вченому М. Вінеру; її визначають як науку про управління, передачі та перетворенні інформації в кібернетичних системах. Кібернетика вивчає загальні закономірності та принципи управління для виявлення тих умов і засобів, за яких буде досягатися заданий стан системи найбільш доцільним шляхом.
Однак кібернетика не вирішує всіх проблем, які постають перед нею як наукою про управлінні. Л. Берталанфі розглядав кібернетику як окремий випадок загальної теорії систем, як теорію керуючих механізмів у техніці й природі, засновану на концепціях інформації та зворотного зв'язку, що представляє собою лише частина загальної теорії систем; кібернетичні системи - всього лише особливий, хоча і важливий, випадок систем, володіють саморегулірованіем. Предмет цієї теорії він визначав як формування і фіксацію загальних принципів, які дійсно для систем взагалі. У рамках своєї теорії Л. Берталанфі визначав організацію наступним чином. Організація - це насамперед відносини між взаємозалежними частинами системи, які забезпечують її існування, тобто організація є цілісна система.
Згідно з визначенням С. Біра, система є одна з назв порядку, протилежність хаосу. Системність в цьому сенсі розглядається як організованість, а система - як організація.
У той же час в теорії організації поняття організації в одному із смислових варіантів інтерпретується як система. Організація становить об'єкт дослідження теорії організації. Для класичної теорії організації характерне вивчення різних типів організаційних структур. Головними її принципами є жорстка функціональна ієрархія, вертикальна і горизонтальна спеціалізація. Сучасну теорію організації часто ототожнюють з самоорганізацією.
В. Хіценко теорією самоорганізації, яка, на його думку, включає в себе
синергетику, називає новий напрям в кібернетиці та теорії систем, виділяючи при цьому такі її основні аспекти.
1. Гносеологічний аспект. Замість редукціоністського розчленування проблем – визнання несистемності і неподільності світу, нагадує більш живе переплетення проблем,ніж цегляну кладку модулів: економічних, соціальних, екологічних. Замість імовірнісних процесів функціонування - породжує інформацію режим детермінованого хаосу в автономній дисипативної системи.
2. Кібернетичний аспект. Замість керованості і автоматизму - автономія. Замість заспокійливих негативних зворотних зв'язків - позитивні самопорушувані
цикли типу автокаталізу.
3. Соціологічний аспект. Замість підпорядкованості в ієрархічних структурах - свобода і відповідальність в децентралізованих мережах колегіальних відносин. Замість зовнішнього планування - циркулярні механізми самоорганізації.
В даний час існує й інший науковий напрямок, тісно пов'язаний з
кібернетикою і теорією систем, - еволюційна кібернетика, яку розглядають
як розвиток синергетики. Не претендуючи на повноту викладу, позначимо в загальному вигляді предмет кожної зі згаданих вище наук. Теорія організації вивчає процеси системотворення та їх закономірності. Разом з цим теорія організації досліджує природу системоутворюючих факторів. Теорія систем вивчає сутність цілісності та системності, властивості цілого і його частин, т.е. організацію деякого стійкого об'єкта, цілісність якого і є система.
Кібернетика вивчає проблеми формування та передачі керуючих впливів для досягнення заданого стану системи довільної природи, тобто досягнення певного рівня її організації.
Синергетика вивчає механізми взаємодії елементів системи в процесі її
самоорганізації та саморозвитку.
Досліджуючи методи управління соціально-економічними системами з кібернетичних позицій, можна показати, що при певному розвитку цих методів зовнішні критерії стають частиною системи управління. У цьому випадку вихід системи замикається з входом, і вона переходить в режим саморозвитку. При цьому цілі перестають бути головними критеріями управління. Така система стає об'єктом дослідження синергетики.
Спостерігається усе більш глибоке і продуктивне взаємопроникнення теорії систем, теорії організації, кібернетики та синергетики в міру їх розвитку. Проте це
обставина створює проблему ідентифікації зазначених наук. Аналіз цієї
проблеми дозволяє зробити припущення про продуктивність ідеї створення єдиної організаційної науки.
У 1950-1960-і рр.. безпрецедентна самореклама кібернетики, а також дискусії про пріоритетності кібернетики та теорії систем на деякий час відвернули увагу наукової громадськості від набагато випередили свій час робіт видатного російського вченого А. Богданова, обгрунтовано ще на початку 1920-х рр.. необхідність створення загальної організаційної науки. Ідеї А. Богданова набувають зараз все більше послідовників не тільки і не стільки тому, що необхідно віддати данину несправедливо забутим працям ученого, скільки тому, що до теперішнього часу в кібернетиці, теорії систем та інших науках отримані результати, що створюють об'єктивні передумови для інтеграційних процесів, підтверджуючи геніальне передбачення російського вченого.
Інтеграційні процеси самі по собі є організаційними процесами,
процесами упорядкування, систематизації знань, процесами саморозвитку науки. Вони відображають на ідеальному рівні організаційний досвід живої та неживої природи.
Існування трьох основних смислових варіантів поняття «організація» обумовлено саме взаємним впливом різних за своїм родоводом, але по суті тісно пов'язаних між собою наук.
Розглянемо структуру теоретичної бази ділової організації (рис. 8.1).
Слід звернути увагу на елемент схеми, окресленої ТО (теорія організації). Облік
інтеграційних тенденцій дозволяє розглядати менеджмент не як суму
відповідних розділів, які відстоюють своє право на самостійний статус, а як
цілісну систему знань.
Управління сучасним підприємством вимагає зовсім іншої концепції організації, ніж та, що переважала в ранніх школах управлінського раціоналізму. Особливості цієї концепції показані на рис 8.2. Увага менеджменту в частині управління трудовим процесом перемикається на передачу виконавчо-технологічних функцій і функцій логічного автоматизму від людини до
машині. Тим не менш функціональний підхід продовжує домінувати, оскільки
прийнято вважати, що реальної альтернативи йому немає. Однак радикальні зміни в зовнішньому середовищі останнім часом все більше виявляють обмеженість можливостей функціонального підходу до управління діловими організаціями. Наприклад, у ряді випадків вартість результату виявляється менше вартості витрат, необхідних для його досягнення, що пов'язано з витратами виконання узгоджувальних, контрольних та дозвільних процедур в ієрархічній структурі.
Реальні процеси в діловій організації не слід підлаштовувати під наявну
структуру, створену на основі функціонального поділу. У свою чергу, ділова
організація як об'єктивувати структура не повинна бути гальмом для ділових
процесів. Обмеженість можливостей бюрократичних структур частково
долається за рахунок порівняно гнучких (наприклад, матричних) структур.
Дійсно, вони забезпечують більшу в порівнянні з ієрархічними структурами
адаптивність організації у випадках, при розгляді організації як сукупності різних бізнес-процесів.
В кінці 1980-х рр.. стала поширюватися ідея представлення організації у вигляді системи бізнес-процесів (бізнес-системи), а управління її діяльністю - як управління бізнес-процесами. Під бізнес-системою розуміється система відносин всередині організації, в її зовнішньому оточенні, галузі і на ринку.
Наведемо кілька визначень, які відображають розмаїття інтерпретацій поняття
«Бізнес-процес».
Бізнес-процес - це:
• сукупність різних видів діяльності, в рамках якої «на вході»
використовуються один або більше видів ресурсів, і в результаті цієї діяльності на
«Виході» створюється продукт, що представляє цінність для споживача;
• сукупність етапів робіт, що починаються з одного або більше початкових кроків (Входів), що завершується створенням продукції, необхідної клієнту;
• одна з форм відгуку на зміни параметрів зовнішнього або внутрішнього середовища;
• операція, включена в систему операцій, метою якої є виробництво та
поставка послуг / товарів операціями, що входить у систему, а також іншим системам.
У рамках бізнес-процесів організація представляється як динамічна система з своїми входами і виходами. Зовнішні входи і виходи, забезпечуючи зв'язок із зовнішнім середовищем, визначають межі основних бізнес-процесів (бізнес-процесів першого порядку). Разом з цим всередині організації повинні існувати потоки робіт (Бізнес-процеси другого, третього і т.д. порядку), що забезпечують основні бізнес-процеси. Вони також мають свої кордони, свої входи і виходи. Зміст основних і допоміжних проблем, що вирішуються організацією, і сама організація перетворюються на систему прийняття рішень.Функціональний менеджмент реалізується в цільовій моделі організації, тоді як
управління бізнес-процесами орієнтується на модель, в якій проблеми
розглядаються не стільки як перешкоди до досягнення цілей, скільки як
природні умови функціонування організації. В основі діяльності такої
організації лежить не досягнення наперед визначених цілей, а забезпечення її
сталого розвитку. Виявлення проблем тоді можна розглядати як бізнес-
процес.
Структура бізнес-процесів постійно змінюється, вона не є аналогом
функціональної структури. Перебудова інформаційних і матеріальних потоків,
технологій та розвиток персоналу не вважаються драматичними подіями для
організації, а відносяться до повсякденних рутинним явищам.
Функціонування кожного елемента бізнес-процесу забезпечується групою
фахівців, які розуміють значення своєї праці для організації в цілому. При цьому
посаду керівника не є обов'язковим атрибутом управління групою. У
певному сенсі слова організацію можна представити як «асоційованого пра-
цівника», а кожного її члена - як персоніфіковане назва організації, її
загального управлінського початку. Також можна говорити про деменеджерізаціі ділової організації. Процес деменеджерізаціі характеризується чітко вираженим
організаційним градієнтом: на рівні організації в цілому і в основних бізнес-про-
процесах він виявляється у меншій мірі, посилюючись в субпроцесів більш високого порядку.
У залежності від характеру розв'язуваних проблем одні групи фахівців можуть існувати тривалий час, інші - більш короткий, щоб потім їх члени
включалися в нові потоки робіт. Нове місце в новому елементі бізнес-процесу
фахівці займають на основі розуміння всіма учасниками актуальності вирішуваної
проблеми. На зміну традиційним підрозділам організації приходять динамічні
команди фахівців, не обов'язково знаходяться на одній території, але в будь-якому
випадку ефективно пов'язані один з одним. У ряді випадків співробітники можуть працювати, перебуваючи вдома або переміщаючись, але мати мобільні засоби зв'язку.
Управління організацією на основі бізнес-процесів вимагає нового управлінського мислення і навіть нового покоління менеджерів. Доречно згадати практично забутого вченого, ідеї якого набагато випередили час і тільки сьогодні заново відкриваються, - польського дослідника Б. Трентовскій. Своєю головною метою він ставив побудова наукових основ діяльності керівника («Кібернет»). Він писав, що застосування мистецтва управління без скільки-небудь серйозного вивчення відповідної теорії подібно лікуванню без скільки-небудь серйозного розуміння лікарської науки. Більш того, Б. Трентовскій вважав, що Кібернет не проектують майбутнє, він дозволяє майбутньому народжуватися своїм власним незалежним способом, він надає майбутнього допомогу як досвідчений і кваліфікований політичний акушер.
Концепція управління бізнес-процесами менш піддається формалізації та регламентації в порівнянні, наприклад, з принципами раціональної бюрократії. Конкретні рекомендації тут поступаються місцем потенційної готовності менеджера вирішувати принципово нові завдання. Тому управління бізнес-процесами в кожній організації може приймати неповторні риси. Сенс управління бізнес-процесами полягає в забезпечення ефективної реакції організації на запити зовнішнього і внутрішнього середовища в умовах повної свободи від стереотипів.
Таким чином, передумовами реалізації управління на основі бізнес-процесів
є:
• розуміння співробітниками організації всього потоку робіт, своєї ролі та рівня відповідальності;
• представлення співробітникам максимальної свободи дій;
• високий рівень організаційної і громадянської культури;
• надійні та ефективні зв'язку на кордонах елементів бізнес-процесу;
• обмін інформацією в реальному масштабі часу;
• можливість перегрупування елементів бізнес-процесу, якщо того вимагають інтереси організації при вирішенні визначено іншої проблеми;
• здатність працівників вирішувати широке коло завдань;
• звільнення від управлінських стереотипів;
• нестандартне творче мислення працівників;
• ініціатива та імпровізація замість старанності;
• сильна і гарантована мотивація.
Концепція управління бізнес-процесами формується на основі таких явищ, як бригадні форми організації праці, японські гуртки якості, система управління
виробництвом «just in time», матричні структури управління, гнучкі
автоматизовані виробничі системи, децентралізація управління і т.д.
Дослідження інтеграційних процесів в науках, що становлять теоретичну базу
менеджменту, а також вивчення реальних процесів в сучасному діловому організації дають підстави для висновку: менеджеризм як одне з найбільших досягнень XX ст. поступово буде поступатися місцем синергізму; управління за принципом «суб'єкт-об'єкт управління»буде замінюватися взаємодією в організації» її саморозвитком.
Економічні передумови синергізму полягають у деперсоніфікації
власності, перехід до спільного володіння власністю, а також у
інтеграційних тенденціях в соціально-економічному середовищі.
Організація як соціум
