Єдиний аргумент, що залишається

«Хід думок» та «набір його застосувань»[91], що представлені в матеріалах руху «Zeitgeist», технічні за своєю природою. Вони виражають інтереси застосування методу та заслуг наукової причинності до соціальної системи в цілому.

Переваги цього підходу слід розглядати не лише в площині його власних заслуг, а й на контрасті з устояними на сьогодні традиційними методами та їх наслідками. За такого порівняння стає помітним, що сучасні соціальні методи не лише вкрай застарілі й неефективні – вони доволі небезпечні й негуманні, що вкрай загострює необхідність масштабних соціальних змін. Не йдеться про «утопію». Мова про справжні практичні покращення.

Назагал основа ринкової концепції фундаментально пов’язана з припущеннями щодо людської природи, з традиційними цінностями та інтуїтивним розглядом історії, а не із розвитком аргументації, виміром фактичного здоров’я суспільства, технічною продуктивністю чи екологічною відповідальністю. Це не технічний, а філософський підхід, який передбачає, що людські рішення, прийняті з огляду на їхню внутрішню логіку (та систему стимулів), матимуть відповідальні, стійкі та гуманні результати, зумовлені ілюзорним поняттям «свободи вибору», що в масштабах соціальної функціональності прирівнюється до організаційної анархії[92].

Саме тому в матеріалах руху «Zeitgeist» грошово-ринкову модель економіки часто розглядають як релігійну за своєю природою, оскільки її причинний механізм базується на, фактично, забобонних припущеннях щодо людського стану, які мають мінімальний зв’язок з новим науковим розумінням природи людини та міцних симбіотичних і синергічних зв’язків між середовищем нашого проживання і законами природи, які ним керують. Коли люди вперше стикаються з орієнтованим на вирішення проблем ходом думок руху «Zeitgeist», то розуміння й абстрактне схвалення його базових наукових передумов стає лише справою часу. Наприклад, ізольована технічна реальність, яка полягає в тому, що ми маємо достатньо ресурсів та індустріальних засобів, щоб легко прогодувати кожного жителя планети Земля, повністю усунувши таким чином проблему голоду[93], сама по собі рідко призводить до дискусій. Якщо запитати середньостатистичну людину, чи хотіла б вона покласти край хронічному голодуванню більш ніж мільярда людей на планеті, то більшість однозначно відповіла б «так»[94]. Поза тим, це саме той момент, коли логіка починає домінувати й відображати тип масштабних соціальних та економічних реформацій, необхідних для утвердження системи, яка підтримала б той мільярд з гаком людей, чиє голодування більшість вважає огидним і неприйнятним. Крім упертих тимчасових «ціннісних» зв’язків, коли люди відмовляються змінювати щось у своєму житті, до чого вони звикли, навіть якщо ці зміни очевидно принесуть позитивні результати в довгостроковій перспективі, існує лише один аргумент, який настільки поширений, що сам по собі заздалегідь виключає дискусію.

Цей аргумент – «природа людини». Можна сказати, що це – єдине реальне заперечення, яке залишається, якщо розглядати це питання поза контекстом близьких нам примхливих культурних практик стилю життя, який люди бояться змінити через особистісні асоціації та умовні зручності. Чи здатні люди асоціювати себе зі справжньою стійкою науковою соціально-економічною системою, чи ми приречені жити у невлаштованому світі через нашу генетику?

 

Усе – технічне

Структура нової соціальної системи задля глибшого розуміння та максимізації стійкості й процвітання безпосередньо базується на науковому світогляді, й насправді не може бути технічно спростована за допомогою інших підходів, незалежно від того, наскільки сміливою не здавалася б така заява. Чому? Бо в жодному з них уніфікована логіка природних законів, притаманна науковому методу, не прийнята в якості первинного механізму фізичної причинності та взаємозв’язків.

Наприклад, при розробці дизайну літака можливі найрізноманітніші варіації його зовнішнього вигляду (оздоблення), але механіка, яка дає йому змогу літати, пов’язана з фізичними законами, а відтак загальна фізична розробка літака повинна узгоджуватися з цими законами, щоб літак міг нормально функціонувати.

При конструюванні такої машини чиясь особиста думка не має значення для виконання певної роботи з метою досягнення оптимізованої продуктивності, безпеки та ефективності – як не має принципового значення розмаїття орнаментів, якими ми можемо прикрашати наші будинки. Фізична структура таких будинків задля безпеки й надійності повинна бути прив’язана до жорстких законів фізики та природної динаміки середовища нашого проживання, а відтак вона може мати досить мало відповідних варіацій у технічному сенсі.

З організацією людського суспільства все так само – якщо кінцевим наміром при цьому є цілісність та оптимізація. Думати про функціональну природу робочого суспільства – це те саме, що думати про механічну схему, якщо хочете. Як ми проектуємо літак, щоб із технічного погляду він працював якнайкраще, так само слід підходити до соціальної системи, яка такою ж мірою технічна з огляду на свою функціональність. На жаль, цій загальній перспективі ніколи в історії не давали реального шансу, і сьогодні наш світ все ще працює недоречним чином, де головними стимулами переважно стають окремі негайні недалекоглядні персональні вигоди та переваги, аніж відповідні стратегічні індустріальні методи виробництва, екологічна упорядкованість, соціальна стабільність, міркування про здоров’я суспільства та стійкість поколінь.

Все це згадане тут через те, що аргумент «людської природи», який застосовують проти нового підходу, є насправді єдиним очевидно технічним аргументом, який ще може захищати стару систему; це останній аргумент, який залишається для людей, які хочуть зберегти цю систему. І вони добре усвідомлюють, що жоден інший аргумент не є життєздатним, беручи до уваги ірраціональність, властиву всім іншим претензіям, що їх висувають проти соціальної моделі, основаної на законах природи.

 

Нелогічний зв’язок?

Підсумувавши все сказане, такий виклик можна сформулювати в одному запитанні: «Чи здатен людський вид адаптуватися і процвітати в технічно організованій системі, де наші цінності й практики узгоджені з відомими нам законами природи, чи ми все ж таки жорстко обмежені нашими генами, біологією та еволюційною психологією і приречені йти лише одним, відомим нам сьогодні, шляхом?»

У той час як багато хто обговорює особливості природи та виховання – від біхевіоризму з «чистого аркуша»[95] до генетичного детермінізму[96], – стає зрозумілим, що наша біологія, наша психологія та наші соціологічні умови нерозривно пов’язані з навколишнім середовищем як з точки зору еволюційної адаптації поколінь (біологічної еволюції), так і з точки зору короткострокових упереджень та цінностей, які ми абсорбуємо із середовища нашого проживання (культурної еволюції).

Отже, перед тим, як зануритися в подробиці цього питання, варто зазначити, що саме наше становлення як людських істот у довгостроковій та короткостроковій перспективах базується на процесі адаптації до чинних умов, включаючи, зокрема, і самі гени[97].

Це не применшує актуальності самої генетики для кожного окремого випадку, але висвітлює процес, частиною якого ми є, тому що генетично-середовищний зв’язок може розглядатися лише як постійна взаємодія – з наслідками, які більшою мірою є результатами впливу умов середовища проживання у довгостроковій чи короткостроковій перспективах. Якби це було не так, то немає сумнівів, що людський вид давно б вимер через неспроможність до адаптації.

Більше того, в той час, коли стає зрозумілим, що люди, як виявляється, зберігають «зашиті», передбачувані реакції задля елементарного, персонального виживання[98], ми також довели свою здатність розвивати нашу поведінку через мислення, обізнаність та освіту[99], які дають нам змогу контролювати й долати ці імпульсивні примітивні реакції, якщо для цього забезпечені та посилюються відповідні умови. Це надзвичайно важлива особливість, і в багатьох аспектах саме це відрізняє людський вид від його менш розвинутої сім’ї приматів[100].

Швидко оглянувши різноманіття людської поведінки в історичному аспекті, ми бачимо, що з плином часу вона контрастує зі структурними змінами нашого мозку та ДНК[101], які впродовж останніх кількох тисяч років відбувалися відносно повільно. Це вказує на те, що на культурному рівні наша адаптивна здатність (через мислення та освіту) величезна. Виявляється, що ми можемо приймати багато різних типів поведінки, а незмінна «людська природа» як безальтернативний універсальний набір поведінкових рис та реакцій, що притаманні всім людям без винятку, не може сприйматися як дійсність. Скоріше, як виявляється, існує спектр можливих типів поведінки та передбачуваних реакцій, які більшою чи меншою мірою залежать від типу розвитку, освіти, умов та стимулів, яких ми зазнаємо.

Однак не можна надто сильно акцентувати і на соціальному імперативі, оскільки вплив навколишнього середовища – також важливий фактор, який плекає не тільки наші преференції в процесі прийняття рішень як у довгостроковій, так і в короткостроковій перспективах. Загальна взаємодія навколишнього середовища з нашою біологією також має потужний вплив на наше особисте здоров’я, а в багатьох особливих випадках – і на загальне здоров’я суспільства.

Було встановлено, що умови навколишнього середовища, зокрема такі фактори, як харчування[102], емоційна безпека[103], соціальні зв’язки[104] та всі форми стресу загалом, можуть впливати на людину набагато різноманітнішими способами, ніж вважалося раніше. Цей процес починається в утробі, триває протягом чутливого післяпологового періоду адаптації[105] та періоду планового навчання в дитячому віці й проходить через усе життя на психологічному та фізіологічному рівнях.

Наприклад, попри те, що існують докази генетичної схильності до депресії як психологічного розладу, саме навколишнє середовище є тим гачком, який приводить або не приводить її в дію[106]. Знову ж таки, це не применшує впливу біології на нашу особистість, але показує критичну важливість розуміння цих реалій і адаптації нашої соціальної системи та факторів, які діють на макрорівні, для забезпечення досягнення найбільш позитивних результатів.

 

Зміна умов

Ідея зміни соціальних факторів та впливів з метою створити найкращі (а не найгірші) умови для людини лежить в основі соціального імперативу руху «Zeitgeist», і ця ідея, на жаль, втрачається сьогодні в культурі соціального мислення. Існує величезна кількість доказів того, що фактори нашого навколишнього середовища – це те, що, по суті, формує наші цінності та упередження, і в той час, коли генетика та фізіологічний фактор можуть встановлювати схильності та акцентуацію для певного типу поведінки, найбільш активним чинником нашої мінливості є життєвий досвід та умови, в яких перебуває людина, а точніше – манера взаємодії між «внутрішнім» (психологічним) та «зовнішнім» (навколишнє середовище).

Зрештою, найбільш актуальним питанням є стрес. Наші гени, біологія та еволюційна психологія, можливо, і мають деякі проблеми, але це ніщо порівняно з тим розладом навколишнього середовища, яке ми створили в нашій культурі. Жахи непотрібного стресу – борги, відсутність гарантій зайнятості, посилення ризиків як психічного, так і фізіологічного здоров’я – та багато інших проблем створили клімат занепокоєння, який дедалі частіше робить людей хворими та засмученими.

Якби у нас був вибір адаптувати наше суспільство таким чином, щоб досягнути гарантовано кращого здоров’я суспільства, посилити соціальну стабільність, створити достаток і підтримати стійкий розвиток – чи не зробили б ми цей вибір? Думати, що люди просто несумісні з методами, які можуть покращити стандарт їхнього життя та здоров’я, критично неправильно.

Завершуючи цей розділ, варто ще раз наголосити, що тема «людської природи» – одне із найскладніших питань, які виникають, коли справа доходить до конкретики. Поза тим, необхідність широкого та життєздатного усвідомлення щодо фундаментальних покращень здоров’я суспільства за допомогою зменшення стресу, підвищення якості харчування та стабілізації суспільства в процесі досягнення достатку та легкості, а не розбрату і складності, – не дискутується.

Сьогодні ми маємо перевірену істину щодо умов людського проживання, яка дає нам достатньо доказів, аби переконатися, що ми не лише генеруємо погані реакції та звички через вплив сучасного соціально-економічного порядку, а й великою мірою зневажаємо середовище нашого проживання, порушуючи стійкість не лише в екологічному, але й у культурному сенсі. Знову ж таки, думки про те, що людина несумісна з такими рішеннями, навіть якщо вони означають докорінну зміну нашого світу, суперечать довгій історії адаптації, яка доводить нашу принципову здатність до цього.