Екологічна модель соціальної роботи

Формування й утвердження екологічного підходу в індивідуальній соціальній роботі зумовлені виокремленням у 60-ті роки XX ст. у самостійну галузь знань з екології людини (соціальної екології) — науки, предметом якої є вивчення законів і закономірностей взаємодії суспільства і навколишнього середовища (природи), розвитку системи «суспільство — природа», проблем збереження і охорони людини. Зародження покладених в основу соціальної екології ідей почалось ще на початку XX ст. у США з виходом у світ праць «Місто» та «Екологія людини», які присвячувались соціальному конструюванню міста, описували його соціально-культурну інфраструктуру в період стрімкої індустріалізації та урбанізації, їх авторами були американські соціологи Роберт Езра Парк (1864—1944), Ернест Берджесс (1986—1966) та Родерік Маккензі (1985—1940), представники так званої Чиказької школи соціології. Динамічний розвиток соціальної екології у 60-ті роки засвідчили Всесвітній конгрес соціологів (1966), а також заснування у 1970 р. Дослідницького комітету Всесвітнього об'єднання соціологів з проблем соціальної екології. Цим актом було підтверджено існування соціальної екології як самостійної галузі наукового знання.

У соціальній роботі екологічна модель найяскравіше представлена життєвою моделлю, яку в 1972 р. почали розвивати американські вчені Карел Гермейн (1916—1995) і Алекс Гіттерман (нар. 1936), які її основні положення згодом виклали в книзі «Життєва модель та практика соціальної роботи» (1980).

Екологічна модель соціальної роботи — модель, зміст якої полягає у використанні активних методів адаптації і соціалізації клієнта задля досягнення ним особистісних змін, рівень яких відповідав би й вимогам навколишнього середовища, а також у впливі на соціальне і фізичне середовище для того, щоб воно якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

Звернення соціальних працівників до екологічної теорії було продиктоване життєвою необхідністю врахування особливостей, проблем взаємодії людини з навколишнім середовищем. Якщо більшість теорій соціальної роботи зосереджувалася лише на особистості, вважаючи навколишнє середовище фоном її життєдіяльності, то екологічна теорія наголошує на цінності не лише довкілля у всіх його вимірах, а й усіх взаємозв'язків, взаємообмінів. При цьому людина своєю діяльністю змінює оточення, а довкілля своїми впливами змінює людей, що є свідченням їх взаємо пристосування. У цих теоретичних координатах і викристалізувалася екологічна модель соціальної роботи, спеціалісти, які вдаються до неї, намагаються методами адаптації і соціалізації клієнта стимулювати його особистісні зміни задля досягнення відповідності його стану вимогам навколишнього середовища, їх старання можуть спрямовуватися і на зміну соціального і фізичного середовища, щоб воно якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

Отже, теоретичним стрижнем екологічної моделі соціальної роботи є ідея, відповідно до якої у роботі з клієнтом, особливо на етапі втручання, необхідно зважати на впливи середовища, оскільки фізичні і соціальні умови можуть бути джерелом стресу (відсутність житла, географічна ізоляція), об'єктами змін (зміна місця проживання), інструментами допомоги (житло, родина, друзі, хатні рослини і тварини). Взаємний обмін у системі «особистість — довкілля» є безперервним процесом, у якому кожна сторона постійно щось змінює (форму, показники тощо). У їх взаємодії виникає причинно-наслідковий зв'язок складних ситуацій, на які переважно спрямована соціальна робота.

Екологічний підхід у соціальній роботі спирається на теорію систем, збагачує її розумінням того, як впливає на функціонування людини її взаємодія з іншими людьми, їхніми сім'ями, громадами, суспільством. Оцінювання - становища клієнта за критеріями екологічного підходу враховує співвідношення стресових і підтримуючих чинників, ризики і захисні фактори. Дуже важливо з'ясувати:;:. особливості суб'єктивного осмислення людиною власного життя, оскільки її індивідуальна інтерпретація своєї ситуації залежить і від думок інших членів суспільства.

Залежно від реальних умов буття клієнта, мети практичне здійснення роботи може ґрунтуватися на концепції життєвого стресу, концепції протистояння, концепції ніші та ареалу, концепції родинності, концепції життєвих навичок та ін.

Концепція життєвого стресу. Прихильники її стверджують, що співвідношення «людина — довкілля» може мати позитивне або негативне значення для людини. Позитивним це співвідношення буває, якщо людина сприймає події як виклик, який відповідає рівню її самооцінки і можливостей. За негативного співвідношення існуючі або усвідомлювані вимоги довкілля (втрати, конфлікти) або їхня ймовірність перевищують здатність людини протистояти їм. Прикладами такого стресу можуть бути сексуальне насилля, втрата житла, отримання діагнозу ВІЛ/СНІД, смерть близької людини, гомосексуальні стосунки подружнього партнера тощо. Такий стрес пов'язаний із відчуттям небезпеки, яка викликає негативні емоції (неспокій, провину, розлюченість, безпорадність, зневіру, занижену самооцінку).

Концепція протистояння. Акцентує вона на здатності людини долати негативні наслідки змін чи стресів або протистояти їм. Пізнавальна і методологічна цінність цієї концепції полягає у витлумаченні суті, проблем і механізмів соціальної адаптації. Як свідчать дослідження, при виникненні внутрішнього стресу протистояння сприяє розв'язанню проблем та управлінню емоціями, що потребує використання клієнтом своїх внутрішніх і зовнішніх ресурсів. За належної їх розвинутості протистояння є успішним і клієнт може уникнути впливу стресу або подолати його. Низький рівень сформованості внутрішніх і зовнішніх ресурсів є передумовою недостатнього протистояння стресам, унаслідок чого можуть виникнути порушення фізичного здоров'я, емоційні розлади, неадекватна суспільна поведінка. Все це посилює стрес, якого стає все важче позбутися. Багатьом клієнтам соціальної роботи властива низька самооцінка, яка асоціюється з тривогою та стражданнями особи щодо її можливості подобатися іншим людям, налагоджувати з ними стосунки, бути успішною у професійній діяльності тощо. Такій особі значно важче протистояти стресам і долати їх. Тому соціальному працівнику у такому випадку слід працювати над підвищенням самооцінки клієнта, що позитивно вплине на його здатність справлятися із стресовими ситуаціями. Корисне у такій ситуації і навчання різним технікам запобігання стресу та його зменшення, з яких доцільним є оволодіння навичками фізичної релаксації, планування часу та робочого навантаження, вміння відпочивати та переключатися на інші види діяльності тощо.

Концепції життєвої ніші та ареалу. Згідно з ними людині, як і будь-якому живому організму, для виживання, розвитку і самореалізації потрібні певні фізичні і соціальні умови — облаштовані міста і села, зручне житло, зайнятість, матеріальний добробут, які підтримують здоров'я і соціальну діяльність. Однак мільйони людей через бідність, бездомність, забруднення довкілля змушені займати життєві ніші, які не відповідають їхнім потребам. Це призводить до ізоляції, відчаю, дезорієнтації. Особливо важливими є положення цих концепцій для роботи у громадах, багато з яких потерпають від наявності таких маргінальних, деструктивних і стигматизуючих ніш, як «бездомний», «хворий на ВІЛ/СНІД», «наркоман», «стара людина», «зек», «голубий», «розумово відсталий», «псих», «алкаш» тощо.

Концепція родинності. Кожній людині для нормальної життєдіяльності необхідна певна підтримуюча система, яку утворюють родичі, друзі, сусіди, колеги по роботі, навіть домашні, свійські тварини, хатні квіти. Людина, яка має таку систему соціальної підтримки, не так страждає від фізичних, емоційних і соціальних порушень, тобто значно легше переносить стрес. Тому для соціальних працівників у роботі, наприклад з бездомними, більшість з яких під час життя на вулиці втрачають родинні стосунки, надзвичайно важливим є налагодження та відновлення цих стосунків, що, в свою чергу, передбачає таку діяльність, як знаходження родичів, з'ясування їх життєвої ситуації (наприклад, навряд потепілому зможе допомогти його брат, який страждає на алкогольну залежність), інформування їх та переговори з ними, організація зустрічі

тощо.

Концепція навичок. Суть її полягає у тому, що для повноцінного функціонування людини в суспільстві необхідні відповідні вміння і навички, що є передумовою її самодостатності. Живучи у динамічному, постійно змінюваному світі, ритм якого весь час прискорюється, а вимоги ускладнюються, вона повинна упродовж усього життя розвивати набуті навички й опановувати нові. Самовдосконалення людини відбувається за такими напрямами, як духовна і фізична сила, особистісна культура, професіоналізм, становище в суспільстві тощо. Наприклад, більшість людей похилого віку не вміють користуватися комп'ютером, але якщо допомогти їм набути певних навичок, це дасть їм змогу значно краще використовувати ресурси та можливості навколишнього середовища — отримувати необхідну інформацію, покращити комунікації, урізноманітнити дозвілля та підвищити свою самооцінку, знайти нові сфери для самовираження.

Завдання соціальних працівників, які використовують у своїй діяльності екологічну теорію, полягає в аналізі відповідності потреб і можливостей, цілей і прав клієнта якостям і властивостям його соціального та фізичного довкілля. Якщо людина здатна протистояти тиску зовнішнього середовища, це є свідченням балансу і позитивного співвідношення між нею і довкіллям, а також відсутності підстав для втручання в її життя соціального працівника. Якщо в людини немає або не вистачає ресурсів для протистояння зовнішньому тиску чи змінам, виникає негативне співвідношення між нею і довкіллям, що часто провокує життєвий стрес, для подолання якого потрібне втручання соціальних працівників.

Для оцінювання і планування роботи в межах екологічного підходу необхідно передусім з'ясувати, наскільки ресурси довкілля відповідають потребам сім'ї» а також встановити джерело стресу і сферу, якій воно належать. Це передбачає пошук відповідей на такі питання:

1. Чи достатніми є прибутки сім'ї для задоволення базових потреб?

2. Чи забезпечена сім'я нормальним харчуванням і житлом?

3. Чи безпечним є сусідство?

4. Чи має сім'я доступ до профілактичних засобів охорони здоров'я і достатньо медичних ресурсів?

5. Чи можуть члени сім'ї отримати ресурси, яких вони потребують? Чим спричинений дефіцит ресурсів для задоволення потреб сім'ї (місцем проживання, відсутністю телефону, громадського чи приватного транспорту, закладів для догляду за дитиною)?

6. Чи має сім'я стабільні соціальні зв'язки із сусідами, друзями, громадськими організаціями? Чи є вона частиною широкої мережі родичів?

7. Чи належать члени сім'ї до певної соціальної групи і чи беруть участь у певній груповій діяльності?

8. Чи поділяє сім'я культурні, етнічні та інші цінності свого найближчого оточення?

9. Чи є позитивним для дітей досвід навчання? Чи мають вони та інші члени сім'ї можливості для професійного, культурного розвитку?

10. Чи працюють члени сім'ї? Чи задоволені вони своєю роботою?

11. Як розподілена влада в сім'ї (стосунки у ній підтримуючі чи хтось один має владу і контроль)?

У межах екологічного підходу окреслилися кілька методів (підходів).

1. Метод сімейного центру. Суть його полягає в роботі з сім'ями на основі вивчення їх оточення. Одним з основних є поняття «сусідство», що називає такі види діяльності батьків разом з дітьми, які б покращували як їх життя, так ^; і життя громади. Така діяльність може бути організована як персоналом центру, так і /чи волонтерами і в приміщенні центру, і поза його межами. Особливість роботи центрів полягає в їх орієнтації на попередження та намаганні використовувати ефект синергії для зміцнення сім'ї та інтеграції її в життя громади.

2. Метод навичок. Особливістю його є відпрацювання моделей продуктивних взаємин особистості з оточенням, розвиток відповідних навичок і умінь.

3. Метод життєвої моделі. Відповідно до цієї моделі життєвий простір людини охоплює такі незалежні сфери:

— життєві переходи: дитинство, дорослість, старість, зміни статусів і ролей, втрати, кризи (хвороба, смерть одного з членів сім'ї, розлучення, втрата роботи, переїзд на нове місце проживання, втрата житла);

— міжособистісні стосунки у парах, сім'ях, групах, організаціях, між сусідами (експлуатація, примус, невідповідність цінностей чи очікувань);

— соціальні й фізичні особливості середовища (нерівні можливості для чоловіків і жінок; нерозвинутість інфраструктури, що виявляється у неможливості влаштувати дитину в дитячий садок, відсутності транспортного сполучення з місцями, де розташовані школа, лікарня, соціальні служби; зміни на ринку праці).

Проблеми можуть виникати у будь-якій сфері, поєднуватися або розвиватися одночасно у кожній із них. Клієнтами соціальної роботи часто стають люди, стресові навантаження яких пов'язані з кількома або всіма сферами, що суттєво знижує їх здатність протистояти проблемам. Тому при оцінюванні ситуації необхідно з'ясувати сферу, в якій виникли проблеми, встановити джерело стресу. Не взявши до уваги всіх сфер, соціальні працівники можуть службові проблеми помилково зараховувати до сімейних тощо;

4. Модель екосистем. Вона зосереджена на оцінюванні мереж сім'ї та її підтримці з боку навколишнього середовища. Соціальні працівники, які дотримуються цієї моделі, використовують як візуальні засоби екологічні мапи (екомапи) та генеалогічне дерево (генограму).

Екомапа — графічна схема (діаграма) стосунків у родині, яка відображає взаємовпливи між клієнтом і людьми, з якими він пов'язаний, соціальними інституціями, оточенням. Інформація екомапи характеризує стать і вік, композицію сім'ї (біологічні діти, пасинки, усиновлені діти, батьки), сімейний статус (розлучений/на, вдівець, вдова), структуру сім'ї (взаємозв'язки по лінії: дитина —

батько, мати), склад домогосподарства (хто живе в будинку, квартирі), ситуацію з роботою (безробіття), використання ресурсів громади (економічна підтримка, медична допомога, школа, соціальні служби), неформальні ресурси і «природних помічників» (розширена сім'я, родичі, друзі, сусіди, групи самодопомоги), соціальну активність та інтереси (хобі, рекреаційна активність), формальні асоціації (належність до церковної громади, профспілок, клубів, організацій тощо), джерела підтримки і стресу в соціальних взаємодіях між людьми, а також між людьми і системами громади.

Екомапа (рис. 1.1) є корисним і простим засобом фіксування базисної соціальної інформації про клієнта, а генограма (рис. 1.2) може бути її частиною або використовуватися самостійно. Автором ідеї використання екомапи в соціальній роботі є американська професорка соціальної роботи Ен Гартман, яка представила її в книзі «Набуття сім'ї: Екологічний підхід до оцінювання сім'ї при усиновленні» (1979).

У наведеному прикладі зображено стосунки в родині, що складається з жінки (Ольга, 42 роки), чоловіка (Ігор, 45 років) і трьох дітей (Тарас, Денис, Аня). Дружина має інвалідність, часто перебуває у лікарні і є членом громадської організації «Гармонія» для людей з інвалідністю. Чоловік має залежність від алкоголю і періодично лікується в наркологічній лікарні. Коли в родині відсутні обоє батьків, їй допомагають сусіди та рідні, хоча з батьками Ігоря у родини напружені стосунки. У 21-річного Тараса є дівчина, Інна, з якою він планує невдовзі побратися й переїхати жити до неї. Двоє молодших дітей ходять до школи. Вони також перебувають під соціальним супроводом соціальної служби для молоді, оскільки родина малозабезпечена.

Завдяки використанню таких графічних зображень соціальним працівникам значно легше розібратися в стосунках членів сімей, у яких батьки одружені вдруге чи втретє, найстарші діти вже мають власних дітей тощо, що є важливим на початковому етапі роботи, а особливо на етапі оцінювання. Для зручності складати їх можна разом з клієнтом на одному великому аркуші паперу. Існує також комп'ютерна програма, яка дає змогу професіоналам спростити роботу зі складення екомапи (ознайомитися з нею можна на веб-сторінці

Рис. 1.1. Приклад екомапи

Для зображення генограми та екомапи використовують спеціальні символи (рис 1.3), але можна додавати також свої з поясненням їх значення.

Екологічна модель соціальної роботи передбачає дослідження меж сім'ї як соціальної системи. Важливість цієї роботи обумовлена тим, що сім'ї з непроникними межа Ми (такими, що перешкоджають стосункам з іншими людьми, друзями, сусідами чи організаціями, створюють бар'єри для доступу нового) закриті для нових джерел енергії, що суттєво знижує їх адаптивність. Досліджуючи межі сім'ї, слід зосереджуватися на таких питаннях:

1. Відкритість сім'ї для нового досвіду. З яких причин, наскільки і завдяки яким механізмам сім'я є закритою для нового досвіду системою?

,, 2. Чи проникними є межі сім'ї? Чи мають змогу члени сім'ї вільно налагоджувати стосунки з іншими людьми й організаціями? Чи дозволяє сім'я родичам вільно входити до неї фізично й емоційно, чи залишає їх поза своїми межами?

3. Наскільки гнучкими є межі сім'ї (їх здатність розширюватися, звужуватися, адаптуючись до зовнішнього середовища)? Чи захищає сім'я своїх членів, чи дає дітям самим обирати друзів, стиль життя тощо), якщо це необхідно?

4. Які чинники зумовили звуження меж сім'ї (переїзд до іншого міста, вступ одного з членів сім'ї до релігійної секти, відсутність коштів, внутрісімейні, суспільні)?

Дотримуючись принципів екологічної роботи, соціальні працівники неминуче стають дослідниками проблем своїх клієнтів, обмірковуючи разом з ними їхні проблеми, моделюючи та обґрунтовуючи зміст, пріоритети і способи втручання, обов'язки обох сторін у їх взаємодії. Як правило, ця робота припадає на етап обговорення й укладання контракту.

Основними функціями соціальних працівників, які діють у межах екологічної моделі, є:

— створення можливостей (допомога у влаштуванні дитини в дитячий садок, догляд вдома, що дасть змогу матері, яка сама виховує дитину, працювати; підтримка клієнтів у формуванні групи самодопомоги);

— навчання (проведення тренінгу з управління стресом чи формування навичок розв'язання конфліктів);

— полегшення (зменшення навантаження на матір, яка змушена доглядати за дітьми і чоловіком з інвалідністю, через влаштування чоловіка в санаторій);

— посередництво (втручання в суперечки між різними групами чи особами, наприклад допомога подружжю, що розлучається, у встановленні правил і досягненні компромісів щодо догляду та виховання дитини після розлучення; допомога місцевій владі у досягненні компромісів з бездомними людьми, які поселилися на окраїні міста);

— представництво (дія від імені клієнта, спрямована на зміну умов, які спричиняють проблеми клієнта, наприклад, відсутність законодавства щодо підтримки бездомним);

— організація (навчання та впровадження проекту денного центру для дітей з особливими потребами чи організація групи самодопомоги для матерів, що самі виховують дітей).

Особлива роль належить посередництву й організації, оскільки завдання соціальних працівників полягає у пошуку можливостей для клієнта використання ресурсів, створенні, розвитку мережі підтримки і взаємодії. Зусилля спрямовуються передусім на те, щоб клієнт став частиною мережі взаємообмінів і взаємодії. Після припинення роботи з конкретною сім'єю вона залишається в мережі, а соціальний працівник, знаючи про її можливості та ресурси, може залучати її для допомоги чи навчання інших своїх клієнтів.

Екологічна теорія придатна для застосування у багатьох сферах соціальної роботи, насамперед у роботі із сім'єю та дітьми, людьми похилого віку, термінальне (безнадійно) хворими, деякими групами людей, які мають психічні розлади, з бездомними, безробітними. Наприклад, у лоні екологічної теорії визріла ідея створення Центру роботи з сім'єю, організація роботи соціальної служби підтримки сім'ї. У межах цієї моделі американські вчені досліджували залежність виявлення фактів жорстокого ставлення до дітей від наявності чи відсутності підтримуючих соціальних мереж у громаді. Загалом важливість екологічної моделі соціальної роботи обумовлена її здатністю виявляти складну сукупність соціальної взаємодії, яка позначається на індивідуальній поведінці і яку потрібно брати до уваги при плануванні профілактичного і терапевтичного втручання. Потіснивши свого часу психоаналітичну модель, вона тепер суттєво впливає на зміст практичної діяльності соціальних працівників. Привабливість екологічної моделі визначається і тим, що вона вимагає від соціального працівника не застосування спеціальних технік, а сфокусованості на адаптивних здатностях клієнта і його оточенні, взяття до уваги їх постійної взаємодії. Однак ця модель надто абстрактна, наслідком чого є слабкий її зв'язок з безпосередньою практичною роботою з клієнтами. Водночас вона є інформаційною основою більшості моделей загальної практики, які використовують у навчанні соціальних працівників. Попри те що екосистемний підхід не пропонує жодних рекомендацій можливого втручання, він є своєрідною метатеорією (теорією, яку використовують для дослідження, опису інших теорій), яка відображає комплексність певних явищ. А її основна ідея (зв'язок людини з її оточенням) втілена у сучасному міжнародному тлумаченні соціальної роботи.