Системна модель соціальної роботи

Ідея запровадження системної моделі у соціальній роботі визріла на підставі осмислення запропонованої австрійським біологом і натурфілософом Людвігом фон Берталанфі (1901—1972) загальної теорії систем, в якій він на біологічному матеріалі доводив, що всі організми — це системи, утворені з підсистем, і водночас складові надсистеми. У філософському вимірі система (грец. зузіета — поєднання, утворення) є сукупністю елементів (предметів, явищ, поглядів, принципів), між якими існують зв'язок і взаємодія. Сукупність зв'язків і між цими елементами утворюють її внутрішню форму, якісні їх характеристики, тобто зміст системи. Зміни в одній частині системи породжують зміни в інших її складових.

До особливого класу систем, у яких поєднуються матеріальні та ідеальні елементи, належить соціальна система — цілісне утворення, основними елементами якого є індивіди, групи, спільноти, соціальні інститути, їх зв'язки, взаємодії, взаємовідносини, а також соціальні норми, цінності тощо. У контексті соціальної роботи соціальними системами є соціальні служби, інтернатні заклади, сім'я, громади, спільноти, навчальні заклади, державні 'адміністрації, суд та ін. Вони можуть бути природними, тобто неформальними (друзі, колеги), формальними (нав-іцальний клас, профспілки), суспільними (лікарі, школи). Отже, соціальна система є певним набором взаємозв'язків. Розуміння соціальними працівниками природи і суті цих взаємозв'язків надзвичайно важливе, бо соціальні процеси, події чи поведінку можна осягнути саме через них.

Теорія систем, яку відносять до соціологічних умовно (оскільки її суть і значущість поширюються далеко за межі соціології), дає змогу масштабно побачити соціальну роботу в різних вимірах. Вона розкриває взаємодію у соціальній сфері приватного і суспільного, можливість залучення агентів різноманітних змін для роботи з клієнтом, а також специфічні особливості соціальних працівників та їхніх агенцій як об'єктів змін.

Зацікавленість теорією систем пожвавилася у 50— 60-ті і досягла апогею у 70-ті роки XX ст. з опублікуванням праць американських фахівців Говарда Голдстейна «Практика соціальної роботи: унітарний підхід» та Елієн Пінкус, Енн Мінахен «Практика соціальної роботи: модель і метод», які обґрунтували модель її практичного використання в соціальній роботі, започаткували «унітарний підхід» у ній, який спирався на методи, що давали змогу працювати на різних рівнях — з конкретними випадками, з групою, громадою, в резидентних (стаціонарних) закладах.

Системна модель соціальної роботи — модель соціальної роботи, яка грунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім'я є системою, всередині якої існують відносини між подружжям, дітьми / родичами, і яка включена у взаємодію з різноманітними соціальними інститутами — державою, системою освіти і виховання, економічними та іншими організаціями.

У соціальній роботі функціонують такі базисні системи:

— система агента змін (соціальні працівники та організації, покликані надавати підтримку і допомогу клієнтам);

— система клієнта (люди, групи, сім'ї, що потребують

допомоги);

— система мети (люди, яких система агента змін прагне змінити, щоб досягти мети у своїй роботі);

— система дії (люди, з якими працює система агентазмін, щоб досягти своїх цілей).

Клієнт, мета і система дії, як зауважували Е. Пінкус і Е. Мінахен, за певних обставин можуть бути одним і тим самим об'єктом, за інших — можуть різнитися між собою. Крім того, люди, у соціальному бутті яких виникають проблеми, не завжди мають змогу скористатися системами підтримки. Причинами цього часто є:

1) відсутність таких систем у їхньому житті; їх невідповідність реальним проблемам особистості або нестача необхідних ресурсів (наприклад, у літніх людей немає родичівабо дружньо налаштованих сусідів);

2) непоінформованість людей про можливості певних соціальних систем або небажання скористатися цими можливостями (наприклад, скривджена батьками дитина може незнати, куди звернутися по допомогу або може боятися заявити про свої проблеми в органи внутрішніх справ, соціальної служби, оскільки це, на її погляд, може спричинити розлучення з батьками, яких вона, попри все, любить); ^

3) ймовірність виникнення нових проблем у взаємодіїіз системою (залежність, конфлікт інтересів тощо).

У соціальній роботі важливо передусім достеменно з'ясувати можливості, інтереси, структуру потреб, особливості зовнішньої взаємодії фокусної системи — системи, на яку необхідно звернути першочергову увагу при вивченні ситуації. Наприклад, аналізуючи таку фокусну систему, як сім'я, слід брати до уваги індивідів, які її утворюють, характеристики її оточення (школи, церкви, сусідів, групи в громаді та ін.).

Особливістю будь-якої системи є її несумативність, тобто нетотожність системи як цілого сумі її частин, компонентів. Вона завжди є чимось більшим. Для соціальної роботи важливо, що кожна система складається з менших систем, будучи одночасно частиною більшої системи; вона має свої межі — лінії чи бар'єри, які відокремлюють її від інших систем. Люди по-різному визначають ці межі. Наприклад, на думку одних, сім'я обмежується кровно-спорідненими людьми; інші вважають, що, крім спорідненості, необхідно проживати разом.

Залежно від взаємозв'язків із зовнішнім середовищем соціальні системи поділяють на відкриті системи, які активно взаємодіють з іншими системами, і закриті — які не мають змоги для взаємодії з іншими. Якщо межі системи стають відкритими, то це означає, що система з часом зазнає руйнації.

Важливою характеристикою соціальних систем є цілеспрямованість діяльності — спрямування енергії для оптимального функціонування, досягнення мети діяльності. Наприклад, однією із цілей сім'ї на певному етапі може бути догляд і лікування когось із тих, хто до неї належить. Але для досягнення мети система в соціальній роботі має володіти певними ресурсами (коштами, медикаментами, інформацією, можливістю проконсультуватися у кваліфікованих спеціалістів тощо). У теорії систем їх називають вхідні дані системи — ресурси, якими повинна володіти система або які необхідно ввести в неї для досягнення мети її функціонування. При залученні в систему соціальної роботи ресурсів, які мають забезпечити догляд і лікування, виникає очікування на виліковування людини або стабілізацію її стану. За такої ситуації йдеться про вихідні дані системи — характеристику того, наскільки результати відповідають меті. Подібний підхід простежується й у проектній діяльності при складанні логіко-структурної матриці, в якій описують потрібні для діяльності (впровадження нововведення) ресурси і вкладення, а також очікувані результати і впливи.

Соціальні системи перебувають у різноманітних інформаційних зв'язках. Вони отримують інформацію від своїх внутрішніх компонентів (прямий зв'язок). Прикладом зворотного зв'язку у соціальній роботі є інформація із зовнішніх джерел про вплив чи ефект, який спричиняє поведінка індивіда. Зворотний зв'язок може бути позитивним (показник розвитку системи в потрібному напрямі, відповідно до обраних цілей) і негативним (свідчить, що обраний спосіб чи шлях розвитку змін ускладнює досягнення мети). Поведінка, діяльність, які засвідчив позитивний зворотний зв'язок, заслуговують на підтримку і заохочення; негативний зворотний зв'язок є підставою для їх корекції відповідно до реального стану справ і мети.

Функціонування соціальних систем потребує забезпечення відповідною енергією, якою можуть бути інформація, знання, ресурси, навички. Відсутність цієї енергії породжує явище ентропії (грец. еп — в, Ігоре — поворот, зміна) соціальних систем — виснаження, розпад, руйнування. Його часто переживають сім'ї, в яких є проблеми алкоголізму, сімейного насильства, девіантної поведінки, зловживання щодо дітей.

Соціальним системам властиве явище синергїї (грец. зу-пег£оз — той, що діє разом) —.здатність створювати нову енергію для підтримання свого існування і розвитку чер'ез поєднання окремих частин, елементів, факторів в єдину систему за рахунок т. зв. системного ефекту. Наприклад, люди, взаємодіючи у шлюбі, групі самодопомоги чи професійній групі, стимулюють одне одного для підтримання стосунків, які формують обов'язки всередині групи й роблять її міцнішою. Якщо соціальний працівник навчатиме одного з членів сім'ї основам догляду за дитиною з розумовою відсталістю, то, як правило, це зумовить передавання знань іншим членам сім'ї та родичам. Наслідком цього стане загальне підвищення ефективності та якості догляду, поліпшення умов для розвитку дитини, вивільнення часу для інших сімейних справ.

Компоненти системи, відрізняючись один від одного,не є цілком інтегрованими. Тому системі доводиться постійно справлятися з цими відмінностями, які часто спричинюють у ній напруженість (надмірна руйнівна збудженість, скрутне становище), конфлікти (зіткнення протилежних елементів). Важливий не факт напруженості, конфлікту, а те, як система з ними справляється, що і є метоюроботи соціальних працівників. Та іноді ї'м доводиться вдаватися до посилення напруги чи конфронтації, без чого неможливі впровадження інновацій, соціальні зміни. *"Важливою особливістю соціальної системи є її гомеостаз (грец. потоіоа — подібний, зіаіоз — нерухомий) —стан внутрішньої динамічної рівноваги системи, який забезпечується регулярним відновленням основних її структур,речовинно-енергетичного складу, а також постійною функціональною саморегуляцією у всіх її ланках. Він є свідченням здатності системи підтримувати свою фундаментальнуприроду, тобто рухатися до мети, навіть якщо якісь її елементи змінюються. Наприклад, соціальна служба залишатиметься такою ж системою і в разі зміни її керівництва,частини персоналу, ліквідації відділів, перепідпорядкуван-ня. Знаходження системою нового балансу після порушення існуючого порядку, усталених зразків взаємодії означаєдосягнення нею динамічної рівноваги. Це має важливе значення для багатьох моделей соціальної роботи.

Теорію систем часто використовують для з'ясування ситуації в сім'ї, яка звертається по допомогу, під час планування допомоги конкретній людині з урахуванням ресурсів та інших характеристик системи та ін. (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Сім'я і теорія систем

Характеристики системи	Факти, процеси, які свідчать про ситуацію в сім'ї

Межі	Сім'я є системою з межами і підсистемами
	Межа навколо сім'ї відокремлює її від більш широкої соціальної системи, підсистемою якої є сім'я
	Межі сім'ї мають бути напівпрозорими для забезпечення адаптації та виживання

Закінчення таблиці 1.3


	Поведінка кожного члена сім'ї і кожної підсистеми сім'ї визначається патерном взаємодії, що об'єднує усіх членів сім'ї
Патерни (усталені зразки	Патерни сімейної взаємодії зазнають впливу правил, які можуть виникати від повторного переживання певних епізодів сімейної взаємодії
	Для пояснення сімейної взаємодії необхідно користуватися принципом циркулюючої каузальності (причинності)
Стабільність і зміни	Сімейні системи охоплюють процеси, що упереджують зміни і процеси, які сприяють змінам
Стабільність	За дефіциту ресурсів у сімейній системі в одного з її членів може розвиватися проблематична поведінка
	Негативний зворотний зв'язок, або зворотний зв'язок, що обмежує відхилення, підтримує гомеостаз (стабільність) системи
Зміна	Позитивний зворотний зв'язок, або зворотний зв'язок, що збільшує відхилення, може спричинити ефект некерованого посилення напруженості чи ефект «снігової кулі»
	Індивіди і компоненти систем можуть демонструвати симетричні патерни поведінки, які, якщо їх не вдається нейтралізувати, здатні призвести до розпаду системи
	Позитивний і негативний зворотні зв'язки — це нова інформація, а нова інформація — чинник, який засвідчує відмінність між станом системи і метою її функціонування
	У системі можливі. зміни першого (зміна поведінки в межах правил системи) і другого (зміна правил системи) порядку
Складність	Системна теорія охоплює мистецтво управління першого (системи, що є предметом спостереження) і другого порядку (системи, що спостерігають)
	Наявні в одній частині системи повторювані патерни ізоморфне (подібно за формою) відтворюються в інших частинах системи

Для соціальних працівників, які використовують у своїй роботі теорію систем, важливо враховувати такі чинники, як еквіфінальністпь (можливість досягнення результату різними способами) та мультифінальністпь (ймовірність отримання за одних і тих самих умов різних результатів, оскільки елементи системи взаємодіють по-різному). Це означає, що використовуваний соціальним працівником у двох схожих ситуаціях один і той самий план роботи може мати різні наслідки для клієнта.

У соціальній роботі часто доводиться враховувати такий системний процес, як реверберація (лат. геуегЬего — відбиваю, відкидаю) — повільне зниження рівня соціального функціонування клієнта. Цей процес має назву «ефект доміно». Наприклад, вживання наркотиків здебільшого спричинює такі наслідки: втрата роботи -» нестача грошей -> розпад соціальних відносин -> конфлікти, розпад сім'ї -» втрата житла -» проблеми зі здоров'ям -> моральна деградація -» цілковита криза.

Соціальній системі властиве явище диференціації (лат. біі-£егепІіа — відмінність) — збереження власної ідентичності у процесі розширення чи звуження її меж. Це відбувається, наприклад, із народженням або всиновленням дитини, приєднанням до сім'ї дідуся чи бабусі або з переїздом дорослих дітей з батьківського дому в інше місце проживання.

Загалом системний підхід відкриває нові пізнавальні можливості, дає змогу побачити проблемні сегменти, елементи взаємодії між клієнтами та їх оточенням. Він є методологічною основою цілеспрямованих, комплексних дій соціальних працівників. Використання теорії соціальних систем у плануванні роботи допомагає виявити існуючі в соціальному бутті клієнтів системи та їхні межі, оцінити їх функціонування або дисфункції, виробити можливі цілі втручання та відповідні стратегії. За системного підходу втручання і зміни спрямовані на ті ситуативні моменти, які впливають на проблему клієнта. Як правило, ці втручання мають на меті забезпечення необхідних для нього змін у сім'ї, громаді, навіть у суспільстві.

Системну модель використовують на різних рівнях соціальної роботи. Наприклад, в індивідуальній роботі на основі теорії систем соціальні працівники виявляють фактори оточення клієнта (від безпосереднього побутового рівня до суспільного рівня), фіксують вплив на нього цих чинників та інших людей. Далі соціальний працівник разом із клієнтом шукає змогу різними (переважно альтернативними) засобами допомогти клієнтові досягнути мети, «оминути» обставини, що можуть спричинити негативні наслідки або «побічні» негативні явища. Найчастіше використовують у цій справі техніки пошуку ресурсів (вхідних даних), визначення очікуваних результатів. При цьому соціальні працівники переважно перебирають на себе роль брокера (посередника, який діє від імені клієнта) соціальних послуг.

Соціальним працівникам постійно доводиться вивчати суперечливі або нереалістичні ставлення до агента змін — суб'єкта, який стимулює, забезпечує необхідні зміни в житті клієнтів соціальної роботи. Ця робота може бути особливо ефективною в роботі з «групами ризику», оскільки соціальні працівники, наприклад на відміну від представників правоохоронних органів, розглядають делінквентну (лат. сіеіищи-епз (гіеіііщиепйз) — той, що вчиняє провину) поведінку, яку демонструють підлітки, як проблему невикористаних можливостей клієнта, його соціальної та емоційної незрілості.

Теорію систем широко застосовують у роботі з сім'ями, зокрема в сімейній терапії. Однією з центральних у теорії систем і досить поширеною в соціальній роботі з сім'ями є ідея створення підтримуючих мереж. Мережі — це формальні або неформальні зв'язки людей чи організацій, які можуть поділяти між собою ресурси, обмінюватися навичками, інформацією, знаннями тощо. Вони бувають позитивними або негативними відповідно до того, як впливають на особу. Наприклад, людина, що вживає наркотики, включена в мережу, яка дає їй змогу знаходити та купувати наркотики, підтримувати стосунки з іншими споживачами наркотиків тощо. Це приклад негативної мережі, частина якої існує нелегально. Але коли наркозалежна особа прийме рішення про необхідність лікування та реабілітації, вона має знайти та налагодити стосунки з елементами іншої системи чи мережі, яка зможе допомогти їй в досягненні мети. Це можуть бути родичі чи друзі, соціальні працівники, лікарі, лікарня чи реабілітаційний центр, програма підтримки людей, що мали залежність, група самодопомоги тощо. Тому завдання соціального працівника полягає в створенні та підсиленні позитивних, підтримуючих мереж, мобілізації їх ресурсів на користь клієнта, знаходженні людей чи організацій, які зможуть бути ефективними в допомозі клієнту досягти мети. Очевидно також, що клієнти соціальної роботи, більшість з яких належить до бідних прошарків, мають обмежені соціальні мережі порівняно, наприклад, з представниками вищих класів, які мають змогу підтримувати тісні стосунки з друзями чи колегами в інших містах і країнах, що уможливлює їх доступ до різноманітних ресурсів, насамперед інформаційних, і створює сприятливі можливості для розвитку чи досягнення бажаних змін.

На макрорівні теорію систем застосовують для організації та зміни систем, які впливають на життя людей. Наприклад, в процесі роботи в громаді теорія систем є основою для розуміння зв'язку ресурсів, потреб, міжособистісних стосунків й ефективних методів використання різних частин системи (громади). Наприклад, у деяких хеседах (благодійних соціальних службах єврейських громад, орієнтованих на надання послуг людям похилого віку) впровадили програму, відповідно до якої досвідчені вчителі-методисти, що перебувають на пенсії, проводять репетиторські заняття з дітьми у позаурочний час. Організацію такої програми зумовило прагнення забезпечити соціальний простір для самореалізації пенсіонерам і допомогти батькам, які не можуть найняти репетитора, підвищити рівень знань дітей, що позитивно позначиться на їх конкурентоспроможності на ринку праці, допоможе їм долучитися до досвіду людей старшого покоління.

Попри те що теорія систем не пояснює причин правопорушень, а лише допомагає у встановленні зв'язків між різними соціальними чинниками і соціальними правопорушеннями, основні її положення використовують при розробленні програм, спрямованих на зміну девіантної поведінки, передбачаючи використання для цього можливостей різних соціальних закладів. Послуговуються нею і при розробленні концепцій соціального захисту та планів їх реалізації. Наприклад, концепція створення в межах великого населеного пункту комплексної системи соціальної реабілітації розумове відсталих осіб передбачає координацію роботи відповідних організацій, формування команди фахівців, впровадження взаємопов'язаних програм (раннього втручання, тимчасового догляду, корекції розвитку і поведінки в дошкільному віці, інтегрованого навчання, зайнятості та працевлаштування, забезпечення житлом, догляду за дорослими, оздоровлення, зміну ставлення з боку громади тощо).

Основним обмеженням системної моделі соціальної роботи є її дещо абстрактний характер, оскільки вона здебільшого лише описує те, що може трапитися. Робота в межах цієї моделі вимагає від соціальних працівників налагодження і розвитку контактів з багатьма організаціями (наприклад, місцевою владою, лікарнями, поліклініками, школам и, громадськими і релігійними організаціями, які можуть надавати послуги клієнтам, групами самодопомоги, товариствами, професійними організаціями, міліцією тощо). Однак представники цих організацій можуть бути де зацікавленими у розвитку відносин із соціальними;'} службами, не реагувати належно на їх запити. Крім того, • соціальні працівники переважно діють у структурі певних соціальних організацій, які мають конкретну мету діяльність, чітко визначають функції своїх підрозділів і окремих фахівців, внаслідок чого їх звернення до ширшої системи може виходити за межі службових повноважень. *' У соціальній роботі доводиться враховувати і те, що зміна системи потребує багато часу і зусиль, вона може бути безрезультатною або навіть зашкодити справі. Проте успішні результати, як правило, змінюють на краще життя багатьох людей. Використовуючи системну модель, необхідно брати до уваги різні явища, які не вписуються у загальну теорію систем, оскільки вона сприяє розв'язанню проблем переважно на макро- та мезорівнях, не враховуючи особистісних характеристик клієнта.

Системна теорія використовує чимало технічних термінів. Водночас вона пропонує концептуальні межі для мікро- і макропрактики, орієнтує на з'ясування причин певних подій, явищ, процесів, чітке й осмислене планування змін і заходів, спрямованих на їх здійснення; створює широкий простір для самовизначення клієнта, пошуку альтернативних шляхів для втручання та підтримки з боку соціальних працівників.

Основна цінність застосування системних ідей у соціальній роботі полягає в їх спрямованості на пізнання, зміну людської або соціальної поведінки загалом, а не окремих її елементів. На відміну від роботи з конкретними випадками, яка передбачає сконцентрованість на одному або двох аспектах ситуації, системна модель є ближчою до комбінованої, командної роботи, що дає змогу одночасно долати більшу кількість проблем, беручи до уваги взаємопов'язаність різноманітних підсистем.

У 70-ті роки XX ст. використання теорії систем було піддано критиці прихильниками психологічної моделі соціальної роботи. Виступали проти неї і марксисти. Однак у 90-ті роки вона знову набула популярності серед фахівців; соціальної роботи, особливо у Великобританії, які, здійснюючи догляд у громаді, мають своїм обов'язком координацію надання клієнтам послуг різними соціальними системами, що передбачає використання можливостей і взаємозв'язків різних частин системи.