Практичне заняття № 10
Тема: Акцентуаційні норми сучасної української літературної мови
План
1. Словесний наголос.
2. Наголос як засіб розрізнення лексичного й граматичного значення слова.
3. Логічний та емфатичний наголоси.
4. Наголошування іменників, дієслів,числівників.
5. Наголошування слів іншомовного походження.
6. Наголошування слів, у яких найчастіше трапляється порушення літературних норм.
Словесний наголос
Велике значення має наголошування слів. Наголос в українській мові є:
а) силовий, або динамічний, тобто наголошений склад вимовляється з більшою силою (вел и кий, г а рно);
б) різномісний (нефіксований), тобто такий, що в різних словах може падати на різний склад – перший, другий, третій і т. д. (м а рити, гад а ти, молод и й, перенос и ти);
в) рухомий, тобто в різних формах того ж слова можливе його пересування з одного місця на інше (голов а – г о лови, г о луб – голуб и).
Однак це не означає, що той, хто говорить, має право наголошувати слова, як заманеться. В українській мові історично склалася стала система наголошування, яка відіграє велику роль у звуковій організації слів. Наголос допомагає оформляти й виражати різні значення слова. Неправильне наголошування часто спотворює слово або надає йому зовсім іншого, аніж треба, значення. Норми наголосу в сучасній українській літературній мові відбиті в орфоепічних словниках та в словниках наголосів.
2. Наголос як засіб розрізнення лексичного й
граматичного значення слова
Важливою рисою наголосу є те, що він виконує диференційну функцію, яка полягає в розрізненні за допомогою наголосу однакових за звучанням слів або їх форм. Смислорозрізнювальна роль наголосу полягає в тому, що наголос є засобом вираження різних лексичних значень: а тлас – атл а с, в а рення (процес варіння) – вар е ння (харчовий продукт із плодів, ягід), з а мок – зам о к, ел е ктрик (фахівець з електротехніки ) – електр и к (голубий та синій колір із сірим виблиском), л і карський (похідне від лікар) – лік а рський (похідне від ліки), пр и клад – прикл а д, пл а кати – плак а ти.
Наголос виконує також форморозрізнювальну роль, тобто є засобом диференціації граматичних значень однакових словоформ: кн и жки – книжк и, р у ки – рук и, сл о ва – слов а, г і лки (родовий відмінок однини) – гілк и (називний і знахідний відмінки множини), пізн а ють (майбутній час) – пізна ю ть (теперішній час), прислух а лась (недоконаний вид) – присл у халась (доконаний вид).
Деякі слова мають подвійне наголошування (лексеми з паралельним наголосом), при цьому зміна наголосу не змінює значення слова: алф а віт – алфав і т, ап о строф – апостр о ф, д о говір – догов і р, п о милка – пом и лка, з а вжди – завжд и, м а буть – маб у ть, опов і дач – оповід а ч, усм і шка – у смішка тощо.
3. Логічний та емфатичний наголоси
Крім словесного, велике значення в усному мовленні має логічний, або фразовий, наголос. Під логічним наголосом розуміють виділення в реченні за допомогою посилення голосу того слова, на яке падає смислове навантаження. Так, речення Він прочитав книгу можна читати так: Він (а не хтось інший) прочитав книгу. Він прочитав (а не переглянув) книгу. Він прочитав книгу (а не журнал).
Правильне виділення слів за допомогою логічного наголосу є однією з обов’язкових умов точного й повного донесення висловлюваної думки до тих, кому вона призначається.
Емфатичним, або виразним, називають наголос, за допомогою якого підкреслюється в реченні не смислове, а емоційне значення слова. Емфатичний наголос передається специфічною інтонацією, повторенням голосних або приголосних, поділом слова на склади: – Трима-а-а-йтесь! – Ур-р-а! – загриміло в таборі. – Обережніше! Об-бе-реж-но! – вигукував він.
4. Наголошування іменників, дієслів, числівників
Віддієслівні іменники середнього роду на -ання наголошуються звичайно на тому складі, що й інфінітиви, від яких вони утворені: чит а ти – чит а ння, пис а ти – пис а ння, пит а ти – пит а ння (а не п и тання), завд а ти – завд а ння (а не завданн я) тощо. У двоскладових іменниках на -ання наголошується останній склад: знанн я, званн я, спанн я.
Утворюючи іменники від дієслів або інших іменників шляхом приєднання префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, українці традиційно зберігають наголос на префіксі: з а дум, з а клик, з а хід, п о клик, пр и лад, пр и повідка, р о згляд, р о зстріл, р о звиток, р о звідка, р о зголос, з а тишок, з а гадка, п о смішка, пер е біг, пер е спів, пер е тин, пер е гляд та ін. Однак є винятки: розгр о м, зач и н, наб і р, розк о л.
Переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні: мол и тва – молитв и, х а та – хат и, б а ба – баб и, стор і нка – сторінк и, л а стівка – ластівк и та ін.
Абстрактні іменники на -ин(а) мають наголос на закінченні: старовин а, глибин а, височин а, новин а.
Географічні назви на -ищ(а) мають наголос на корені твірного слова: К и їв – К и ївщина, Полт а ва – Полт а вщина, Од е са – Од е щина, Жит о мир – Жит о мирщина.
Закономірним у сучасній українській літературній мові є наголошування кінцевого складу в дієсловах везт и, нест и, кляст и та ін., а також у всіх формах їх: вез у, нес у, привез у, принес у, вез е ш, нес е ш, везем о, несем о, везл а, несл а, привезл а, принесл а, привезл и, принесл и, привез і ть, принес і ть, живем о, почнем о, ідем о, стаєм о, живет е, почнет е, ідет е, стаєт е. У дієслові б у ти з наголошеною основою вживається інфінітив і форми майбутнього часу (б у ду, б у деш, б у де, б у демо, б у дете, б у дуть), а у формах минулого часу жіночого й середнього родів та у формах множини наголос падає на закінчення: бул а, бул о, бул и.
У числівниках від одинадцяти до дев’ятнадцяти наголос падає лише на склад на (один а дцять, чотирн а дцять).
5. Наголошування слів іншомовного походження
У запозичених словах наголос є постійним для однієї моделі, наприклад: бюрокр а тія, демокр а тія, аристокр а тія і под., монол о г, діал о г, катал о г, рад и ст, дант и ст; спеціал і ст, програм і ст тощо. В іншомовних словах з компонентом -метр наголос падає на останній склад у назвах мір (мілім е тр, сантим е тр, кілом е тр) і на передостанній – у назвах вимірювальних приладів (бар о метр, спід о метр, ман о метр).
Іншомовні власні назви здебільшого наголошуються так, як у тій мові, з якої вони запозичені, а саме: французькі прізвища мають наголос на останньому складі (Бальз а к, Дюм а, Стенд а ль), англійські – на першому (Г а млет, Д і ккенс, Д а рвін), польські – на передостанньому (Міцк е вич, Слов а цький). Однак унаслідок частотності вживання й під впливом української мови змінився наголос у словах Шексп і р, Ньют о н, Рентг е н.
6. Наголошування слів, у яких найчастіше трапляється порушення літературних норм
Система українського наголосу досить складна, тому в усіх сумнівних випадках потрібно звертатися за довідками до словників.
Наведемо низку слів з позначенням наголосу, в яких найчастіше трапляється порушення літературних норм:
аг е нт, агрон о мія, алког о ль, бюлет е нь, бюрокр а тія, валов и й, ветерин а рія, в и года (користь), виг о да (зручність), вид а ння, визн а ння, вим о ва, вим о га, в и падок, вісімдес я т, газопров і д, гастрон о мія, гляд а ч, гром а дський, гурт о житок, демокр а тія, діал о г, дочк а, д о нька, доб у ток, докум е нт, др о ва, експ е рт, жив о пис, з а гадка, запит а ння, зустрічн и й, ім’ я, камфор а, кауч у к, катал о г, кварт а л, компром і с, кулін а рія, листоп а д, літ о пис, медикам е нт, метал у ргія, мілім е тр, некрол о г, нен а видіти, нен а висть, нов и й, один а дцять, опт о вий, пар а ліч, парт е р, пер е пис, пер е пустка, п о друга, пр и ятель, русл о, сантим е тр, сер е дина, сімдес я т, т е чія, трубопр о від, уклад а ч, уроч и стий, ф о льга, ц е нтнер, чергов и й, чотирн а дцять, шоф е р.
