Етапи підготовки до публічного виступу

Практичне заняття № 9

Тема

Публічний виступ як різновид мовленнєвої діяльності

 

План

1. Ораторське мистецтво як теорія виразного мовлення.

2. Етапи підготовки до публічного виступу.

3. Правила публічного виступу.

4. Значення жестів і міміки в усному спілкуванні.

Ораторське мистецтво як теорія виразного мовлення

Усне спілкування поділяється на публічне і приватне. Особливим видом усного спілкування є публічний виступ.

Ораторські виступи відіграють велику роль у житті кожної людини. Живе слово, особистий приклад активно впливають на слухачів. Справжній промовець – яскрава особистість, неповторна індивідуальність. Проте ця індивідуальність не властива людині від народження – вона виробляється впродовж життя в результаті величезної тривалої роботи над собою, зокрема над своєю мовою.

Свідоме життя людини можна розглядати як послідовність і сукупність промов, якісного чи неякісного мовлення, від чого залежить її доля, а також доля навколишніх людей, отже, і всього суспільства. Тому значно зростає, особливо останнім часом, вагомість риторики – науки, яку Ф. Прокопович, викладач цього курсу в Києво-Могилянській академії, називав «царицею душ», «княгинею мистецтв». Це наука красномовства, ораторське мистецтво, або іншими словами – теорія виразного мовлення, що вивчає найефективніші способи його побудови. На Заході її називають теорією і практикою комунікації (США), теорією мовного існування людини (Японія), неориторикою (Бельгія) тощо, а держави вкладають значні кошти в її розвиток з метою формування національного інтелекту ж найціннішого ресурсу.

Етапи підготовки до публічного виступу

Публічне мовлення є одним із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідним за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення. Виступ перед аудиторією дуже відповідальний, тому інколи мовці, вільно почуваючи себе в колі друзів, перед більшим колом слухачів почувають себе невпевнено.

Існує чотири варіанти підготовки до виступу та його проведення:

1) написати весь текст виступу, а потім прочитати його слухачам;

2) написати текст виступу, кілька разів прочитати його, а потім виголосити напам’ять, час від часу заглядаючи в рукопис;

3) підготувати лише коротенькі записи;

4) виступати без будь-яких нотаток.

Усе залежить від досвіду та уміння промовця.

Однак, безумовно, до публічного виступу необхідно готуватися. Кажуть, що до нього людина готується все життя, маючи на увазі, очевидно, добір явищ, фактів, їх обдумування, осмислення.

Безпосередня ж підготовка до конкретного виступу зазвичай має такі етапи:

1. Обдумування теми. Конкретизувати тему виступу, встановити коло питань, які вона мусить охоплювати. Важливо врахувати інтереси аудиторії, рівень її вимогливості, критерії оцінок, ступінь обізнаності з цього питання.

2. Опрацювання й писемне оформлення теми. На цій стадії лектор добирає літературу, робить виписки, які обов’язково потрібно документувати (тобто вказувати, звідки взято цитату, дату виходу газети, автора й назву твору, рік, місце видання, сторінку). Варто також законспектувати найнеобхіднішу літературу. Конспект – це короткий виклад теми, найсуттєвіші факти, положення й висновки книг. Розрізняють текстуальний конспект (набір цитат) і вільний конспект (стислий виклад тексту із вкрапленими цитатами).

Писемне оформлення теми може мати вигляд плану, стислого або розгорнутого, тез або повного тексту виступу.

План складають після обдумування порядку розміщення частин. Стислий план, звичайно, є основою складання тез чи повного тексту. Із розгорнутим планом доповіді можна виступати. Такий виступ має свої переваги: лектор краще бачить аудиторію, її реакцію, а отже, має змогу коригувати заплановане – робити зміни у викладі, скорочувати чи збільшувати кількість ілюстрацій тощо. Розгорнутий план складають так: аркуш ділять на дві частини, зліва пишуть назву розділу плану, справа – основні формулювання, факти, цитати.

Тези доповіді – це короткі змістовні формулювання основних положень виступу. На полях проти кожного положення – заголовок. Тези складно писати, але виступ з опорою на них, коли за основним положенням відновлюється зміст, є найчастіше цікавим, справляє враження спонтанного виступу. Однак у такому разі важко уникнути мовленнєвих помилок, неточностей. Відшліфувати можна лише повний текст.

Повний текст виступу пишуть тоді, коли він потрібен не для одного виступу або коли він будується на великому і складному матеріалі, висвітлює серйозні теоретичні проблеми. Обов’язково писати повний текст для офіційної доповіді. Однак наявність тексту не зобов’язує читати його. Читають, коли захід має строгий регламент (з’їзд, конференція), а також відповідальні офіційні документи (заяви,доповіді).

Щоб орієнтуватися в часі, який ви повинні затратити на виступ, пам’ятайте, що читання вголос однієї сторінки (29-30 рядків на сторінці стандартного аркуша) триває приблизно 2 хвилини.

3. Критичний розбір готового виступу. Уже готовий виступ треба обов’язково проаналізувати з погляду його композиції (зачин, виклад, кінцівка, мовне оформлення яких залежить від жанру), логічності викладу, зрозумілості термінів, чіткості визначень, добору фактів. Варто передбачити в тексті також відповіді на запитання слухачів, зробити поправки на виголошення (тобто, якщо є довгі й складні речення, скоротити їх; спростити текст, якщо забагато складних слів, особливо іншомовних; дієприкметникові та дієприслівникові звороти замінити дієсловами; увести звертання до слухачів, вставні конструкції: як кажуть у такому разі, можна сказати та інші, риторичні питання, слова-зв’язки: отже, потім, далі; простежити, щоб предмет думки називався частіше; продуматипаузи).Доцільно включити до лекції приклади, порівняння й висновки, а часом і афоризми, прислів’я та влучний дотеп. Зайві подробиці заступають головне в розповіді, тому не можна ними зловживати, хоча надмірна стислість також вадить (якщо висловити якусь важливу думку лише кількома реченнями і не обґрунтувати її, то вона пройде повз увагу слухачів, а приклад або порівняння легше запам’ятати, ніж просто назване твердження, засаду чи думку). Не перевантажуймо свою мову абстрактними поняттями й цифровим матеріалом.

У давніх книгах з риторики доповідачеві дається порада: «Коли виступаєш, чітко називай тему виступу. Якнайшвидше починай говорити по суті! По можливості одразу повідом, про що ти збираєшся говорити. Не церемонься, говори без образ, не гаси інтерес порожніми фразами». Правда, іноді доцільно концентрувати увагу чи відповідно затримувати визначення предмета розмови, його заплановане приурочення.

Ще оратори давнього Риму рекомендували вже у вступі привертати увагу слухачів приємними для них речами. Вступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим, надто довгим.

Щоб упорядкувати окремі думки, тези, найкраще йти від простого до складного або ж дотримуватися хронологічної послідовності. Іноді інформацію впорядковують на основі локального принципу, який полягає в переліку всіх пунктів, характеристик, прикладів застосування, переваг тощо.

Початкові речення рекомендують обов’язково підготувати й записати заздалегідь, так само, як і прикінцеві, адже більшість слухачів упродовж перших хвилин виступу приділяє промовцеві всю свою увагу.

Закінчення виступу складається з двох частин: 1) узагальнення головних думок; 2) обов’язкове підбиття підсумків, наголошення на поставленій меті, заклик до виконання певних дій (залежно від характеру виступу). Закінчення вирішує, що саме слухачі запам’ятають, що вони візьмуть для себе з виступу.

4. Тимчасовий відхід від теми. Після повного опрацювання тексту виступу, спеціалісти радять на кілька днів відкласти його, не займатися цим питанням. Це потрібно, щоб уклалася в пам’яті тема, остаточно вималювалася, зазнала певних змін та ін.

5. Виголошення теми. Перед виступом текст доцільно кілька разів прочитати вголос (це допомагає ще щось уточнити, викинути).

На виступ варто прийти раніше, щоб зібратися з думками, зосередитися, підготувати себе внутрішньо. Починати виступ активно, доброзичливим тоном, намагатися втримати інтерес.

Перед початком виступу розслабтеся, займіть зручну позу за кафедрою чи трибуною. Не поспішайте говорити відразу, глибоко вдихніть і в повільному темпі почніть виступ. Дивіться прямо на слухачів. Віднайдіть поглядом два-три симпатичних для вас обличчя і звергайтеся до них, це допоможе відчути контакт з аудиторією та зняти левову долю хвилювання. Коли ви відчуєте, що заспокоїлися, намагайтеся тримати в полі зору всіх слухачів.

Якщо вас перестали слухати (а за спостереженнями психологів, на 15-20 хвилині виступу настає «криза уваги»), змініть мовлення, наведіть цікавий факт. Один з найдійовіших засобів пожвавлення уваги слухачів – риторичні запитання під час виступу. Не говоріть надто довго: це стомлює і вас, і слухачів. Говоріть переконливо, використовуйте різні прийоми (порівняння, протиставлення, аналогію, приклади з життя).

Зацікавити слухачів можна, якщо говорити про те, що стосується їх безпосередньо; поставити запитання, на яке самі ж і відповісте; навести захоплюючі факти; висунути якусь неймовірну гіпотезу; заохочувати слухачів до дискусії.

Будьте тактовними: дякуйте за кожне зауваження, навіть тоді, коли ви з ним не згодні.