Теорія і її структура. Основні компоненти теорії

Експеримент ставиться для того, щоб перевірити теоретичні передбачення. Теорія є внутрішньо несуперечливої ​​системою знань про частину реальності (предметі теорії). Елементи теорії логічно залежать один від одного. Її зміст виводиться за певними правилами з деякого вихідного безлічі суджень і понять - базису теорії.

Існує безліч форм неемпіричних (теоретичного) знання: закони, класифікації і типології, моделі, схеми, гіпотези і т. п. Теорія виступає як вищої форми наукового знання. Кожна теорія включає в себе наступні основні компоненти: 1) вихідну емпіричну основу (факти, емпіричні закономірності); 2) базис - безліч первинних умовних припущень (аксіом, постулатів, гіпотез), які описують ідеалізований об'єкт теорії; 3) логіку теорії - безліч правил логічного висновку, які допустимі в рамках теорії; 4) безліч виведених у теорії тверджень, які складають основний теоретичне знання.

Компоненти теоретичного знання мають різне походження. Емпіричні підстави теорії виходять в результаті інтерпретації даних експерименту і спостереження. Правила логічного висновку не визначених в рамках даної теорії - вони є похідними метатеоріі. Постулати та припущення - наслідок раціональної переробки продуктів інтуїції, не зводяться до емпіричних підстав. Швидше, постулати служать для пояснення емпіричних підстав теорії.

Ідеалізований об'єкт теорії являє собою знаково- символічну модель частини реальності. Закони, що формуються в теорії, насправді описують не реальність, а ідеалізований об'єкт.

За способом побудови розрізняють аксіоматичні і гіпотетико - дедуктивні теорії. Перші будуються на системі аксіом, необхідних і достатніх, недоведені в рамках теорії; другий - на припущеннях, що мають емпіричну, індуктивну основу. Розрізняють теорії: якісні, побудовані без залучення математичного апарату; формалізовані; формальні..

. Теорія створюється не тільки для того, щоб описати реальність, яка послужила основою для її побудови: цінність теорії полягає в тому, які явища реальності вона може передбачити і якою мірою цей прогноз буде точним. Найбільш слабкими вважаються теорії ad hoc (для даного випадку), що дозволяють зрозуміти лише ті явища і закономірності, для пояснення яких вони були розроблені.

39. Квазіекспериментальні плани.

Термін квазіекспериментальні плани використовується тоді, коли прагнуть підкреслити специфіку форм організації дослідження: воно, як і експериментальне, направлено на перевірку причинно -наслідкового гіпотези, але не є експериментальним в силу: а) недостатнього контролю за експериментальним впливом (незалежної змінної) і б) побічними факторами. Недостатність експериментального контролю переводить такі дослідження в ранг квазіексперіментальних. Для встановлення причинно -наслідкового залежності між змінними вони вимагають виявлення всіх тих загроз достовірного, або валідність, висновку, що виникають в результаті зниження експериментального контролю.

Квазіексперімент є будь-яке дослідження, спрямоване на встановлення причинного залежності між двома змінними («якщо А, то В»), в якому відсутня попередня процедура зрівнювання груп або «паралельний контроль» за участю контрольної групи замінений порівнянням результатів неодноразового тестування групи (або груп) до і після впливу.
Для класифікації цих планів можна виділити дві підстави: дослідження проводиться 1) за участю однієї групи або кількох; 2) з одним впливом або серією. Слід зауважити, що плани, в яких реалізується серія однорідних або різнорідних впливів з тестуванням після кожного впливу, отримали в радянській і російській психологічній науці за традицією назву «формують експерименти». За своєю суттю вони, звичайно, є квазіексперімент з усіма притаманними таким дослідженням порушеннями зовнішньої і внутрішньої валідності.
Використовуючи такі плани, ми з самого початку повинні віддавати собі звіт в тому, що в них відсутні засоби контролю зовнішньої валідності. Неможливо проконтролювати взаємодія попереднього тестування і експериментального впливу, ліквідувати ефект систематичного змішання (взаємодії складу груп та експериментального впливу), проконтролювати реакцію випробовуваних на експеримент і визначити ефект взаємодії між різними експериментальними впливами.
Квазіексперімент дозволяє контролювати дія фактора фонових впливів (ефект «історії»). Зазвичай саме цей план рекомендується дослідникам, які проводять експерименти за участю природних груп у дитячих садках, школах, клініках або на виробництві. Його можна назвати планом формуючого експерименту з контрольною вибіркою. Реалізувати цей план дуже важко, але в тому випадку, якщо вдається провести рандомізацію груп, він перетворюється в план «істинного формуючого експерименту».

проведення в природних умовах, коли утруднений контроль;

◊ обмежені можливості управління змінними.