Рання творчість Винниченка вражала багатогранністю тематики, художньою глибиною і психологічною майстерністю відображення соціальних типів і суспільних процесів. Вже перша збірка Винниченка відкрила нові горизонти в дослідженні таємниць людської душі, «темних» інстинктів і підсвідомих імпульсів, людських характерів. Винниченка цікавить незримий процес духовного становлення особистості, усвідомлення нею соціальних зв'язків у суспільстві, пробудження в людях громадянського почуття відповідальності за все, що відбувається. Неабияку роль відіграє прийом перетворення характерів персонажів, використаний письменником.
Наприклад, новелу "Федько - халамидник" Винниченко розпочинає із характеристики головного героя: "Це був розбишака - халамидник". Але разом з тим ми довідуємося, що Федько був не лише шибайголовою, а й чесною, благородною людиною. Автор виділяє провідну рису свого героя: "Спокій був...ворогом" Федька, "з яким він боровся на кожному місці" - це є ключем до розуміння його "гріхів": перекидання діжок з водою, ламання хаток, відбирання змія тощо. Поведінка Федька на перший погляд дещо зухвала, адже "ходить руки в кишені", "картуз набакир", "чуб йому стирчаком", "очі хутко бігають", під час повені "одяг на ньому весь мокрий", "чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті" І назва "Федько - халамидник" цілком підходить до твору. Однак чимраз більше розкриваються і позитивні риси характеру Федька: він попереджає про свої вчинки, а коли його карає батько, не плаче, не проситься, "не обідає, що більше не буде", в усьому відразу признається, ні на кого не перекладає власну вину. Навіть бере на себе вину Толі, хоча той і думає зневажливо про свого товариша з бідної робітничої околиці. "Тому "босявка" й "халамидро" є улюбленцем хлопців, які в критичні хвилини називають його не інакше, як "Федя".Автор зосереджує увагу на поведінці Федька, чесного й чуйного хлопчика. Серце його сповнене добротою, органічним бажанням допомогти, відповідальністю за чуже життя. Коли Федько перходить річку, його однолітки "починають од щастя пищати, боротись, кидати каміння у кригу".
У «Талісмані» нам впадає в око «багатогранність головних героїв, наділених різними характерами, поставлених в однакові умови (тюрма). Створюючи для них екстремальні умови (підготовка втечі і втеча з тюрми), Винниченко з віртуозністю чарівника відтворює метаморфозу в поведінці і характерах героїв. «Аристократ» Сердюков не витримує випробування, виявляє своє жалюгідне боягузтво, неспроможність пожертвувати собою заради товаришів. Ганебно злякавшись, він не тільки втрачає своє «красиве, розумне обличчя», а й людську подобу.
Полярно протилежна зміна відбулася з Пінею. Народившись у бідній селянській родині, здається, тільки для того, щоб над ним знущалися, Піня сказав собі: «Знаєш що, Піню, ти мовчи! Ти найменший, найпослідній чоловік у світі і ти собі мовчи на посміхайся. Так буде лучше. Тебе б’ють по голові, а ти собі посміхайся. Тобі дають разом з Шариком вилизувати миски, вилизуй собі. Єсть люди більші, багатші, дужчі; єсть менші, слабші. Ти ж, Піню, найменший, найбідніший, найслабший…» Ось цей «найменший», «найслабший» чоловік на очах виростає до розмірів Гуллівера, коли в ньому пробуджується почуття людської гідності, з’являються умови і ситуації для його підтримки.«Найпослідніший» - стає першим; «найбідніший», як з’ясувалося, володів таким безцінним багатством, якого вистачило на всіх товаришів-союзників; «найслабший» дістає силу Самсона, «найбоязливіший» здійснює героїчний вчинок – ціною власного життя здобуває волю для інших.
Питання для самостійної роботи:
1. Технічні засоби прози В. Винниченка
2. Поетика драматургії В. Винниченка
