Як поет-лірик Леся Українка сформувалася в бурхливу епоху революцій і воєн, змін в українській і світовій історії, що привело до пошуків нової особистості – борця і героя, мислителя, мрійника. Своєрідними особливостями перехідний період позначений і в українській літературі. Тут взаємодіють і оригінально трансформуються художні здобутки і досвід різних часів і поколінь. Водночас і в творчій практиці, і в теоретичних концепціях виразно окреслюються незмінно-традиційні цінності культурних здобутків нації. У літературі, відповідно до вимог часу, постають незнані досі теми, мотиви, образи, система жанрів, відбувається «дифузія» стильових напрямів і течій, а попри те – даються взнаки, по-своєму проявляються тривалі внутрішні закономірності національного літературного розвитку.
У кінці ХІХ ст. вплив романтичних ідей (зокрема ідей німецького, польського, українського романтизму) був дуже значним. Саме романтизм – і його пізніші модифікації – давав можливість пізнати світ цілісно, проникнути в «царство вічних ідей», унезалежнити мистецтво від практичних цілей і злоби дня, утилітарних завдань у творчості. А наскрізна для романтиків ідея свободи особи, а відтак і свободи суспільної, зі зростанням визвольних рухів усе більше виходить наперед, посідає провідні позиції.
Другий кардинальний мотив поезії Лесі Українки також пов'язаний з романтизмом, з теоретичними поглядами і поетичною практикою романтиків. У їхній концепції світу мистецтво завжди відігравало першорядну роль, - саме тому тема художника, митця, ролі і значення їх, тема творчого натхнення є однією з найчастіше розроблюваних, провідних. Такою ж вона є і в творчості Лесі Українки.
До характерних рис поетичної творчості Лесі Українки слід віднести і такий улюблений композиційний прийом поетеси, як поєднання віршів у цикли, циклічність. Так, поезії першої збірки «На крилах пісень» укладено в цикли «Сім струн», «Зоряне небо», «Сльози-перли», цикл спогадів «Подорож до моря». Об᾽єднання віршів у цикли давало можливість розглянути певну поетичну тему різнобічно, багатогранно, в різній настроєвій тональності. Другий, зрілий період творчості Лесі Українки-лірика розпочинається з лричного циклу «Мелодії» і поеми «Давня казка» (1893 – 1894 рр.). Вершинними для зрілого періоду творчості поетеси стали цикли «Невільничі пісні» (1895 – 1896) і «Невольничі пісні» (1899 – 1901), «Ритми» та «Легенди» (1900 – 1901), що склали основу наступних збірок Лесі Українки – «Думи і мрії» та «Відгуки».
У збірці «Відгуки» розширюється і ускладнюється поетична тематика, зростає тяжіння до «світових тем» і образів. За екзотизмом образів поезії завжди стоїть біль поетової душі, пооджений темою України через її напівколоніальне становище, національну і політичну дискримінованість.
Продовжуючи розвивати тему мистецтва, зокрема його всеохоплюючої, самодостатньої сили і значення, створює Леся Українка свої бадьорі «Ритми» - цикл ізVIII поезій. Перша поезія циклу – «Де подялися ви, голоснії слова…», підносить високі вимоги до поетичного слова: «…Вражайте, ріжте, навіть убивайте, не будьте тільки дощиком осіннім, палайте чи паліть, та не в’яліть!».
Вірш ІІ підносить магічну, казкову силу слова, яке здатне пердати все суще. Вірші ІІІ – ІV – туга за такою красою і гармонію слова-пісні, що перетворила б навіть трагедії й жалі людські на «хор в емпіреях…». Є тут і тема нірвани, і змагання поетеси зі своєю «безумною піснею», «що з туги повстала», та перемога останньої: «Летить безумна пісня – стережіться!».
Поет може передати борцям лише своє слово, думи. Та слово поета завжди стає ділом.
Питання для самостійної роботи:
1. Драматичні поеми Лесі Українки
2. Фольклористична діяльність Лесі Українки
3. Літературознавча праця Лесі Українки
