Кістяківський Б.О. Вибране. Бібліотека часопису «Філософська і соціологічна дум­ка». Серія «Українські мислителі». - К.: Абрис, 1996. -С. 371. 1 страница

Шановний читачу!

 

Висока якість юридичної освіти є однією з невід'ємних оз­нак успішного демократичного суспільства. Визнаючи важливу роль правників в утвердженні верховенства права та забезпе­ченні захисту прав і основоположних свобод людини, Коорди­натор проектів ОБСЄ в Україні з 2005 року впроваджує низку проектів, метою яких є реформування системи юридичної осві­ти в Україні.

Сьогодні українська академічна спільнота потребує нових стандартів юридичної професії для фахової підготовки прав­ників відповідно до європейських стандартів вищої освіти та правничої професії. Також необхідним є оновлення змісту та методики викладання правничих дисциплін. Відповідно до Ре­комендацій Комітету міністрів Ради Європи в університетську освіту має запроваджуватись професійне навчання щодо Кон­венції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Професійні знан­ня та навички випускників правничих вузів повинні відповідати потребам правничої професії, тому важливим є поєднання та баланс теоретичних і практичних складових в межах правничих дисциплін.

У рамках діяльності Координатора проектів ОБСЄ в Україні було проведено комплексне дослідження щодо стану юри­дичної освіти та науки в Україні. За результатами дослідження основними напрямами діяльності стала розробка стандарту юридичної освіти та поліпшення навчально-методичного забезпечення за рахунок видання відповідних підручників. їх роз­робці передувала підготовка відповідних модельних програм навчальних дисциплін та їх широке обговорення. Метою Коор­динатора проектів ОБСЄ в Україні було створення таких модель­них програм навчальних дисциплін, які допоможуть сформува­ти нові підходи до викладання фундаментальних юридичних дисциплін.

Методологічною основою навчальних видань є викладання правничих доктрин, принципів та інститутів, на яких базується та чи інша галузь права, у поєднанні з прикладами із судової прак­тики, наведенням статистичних даних, прикладів з історії та зако­нодавства тощо, а запитання і завдання сформульовані так, щоб допомогти студентам підготуватися до практичної діяльності.

У межах одного з напрямів діяльності Координатор проек­тів ОБСЄ в Україні підтримав розробку проекту стандарту ви­щої юридичної освіти, який регламентує низку вимог до знань, умінь та навичок, якими повинен володіти випускник вищого навчального закладу. Цей проект стандарту став першим та може бути використаний при розробці відповідних стандартів в інших галузях знань.

Цей підручник є одним із низки публікацій, які розроблялись Координатором проектів ОБСЄ в Україні з фундаментальних правничих дисциплін. Сподіваюсь, що він буде цікавим та корис­ним як для викладачів із загальної теорії права, так і для правни­чої спільноти України.

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП…………………………………………………………………………………….

 

ПЕРША ЧАСТИНА ПОНЯТТЯ ПРАВА

 

 

Розділ 1 ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ПРАВОРОЗУМІННЯ ……………………………….

 

1.1 Чинники, що впливають на плюралізм праворозуміння……………………………..

1.2 Чи є ПРАВОРОЗУМІННЯ» виключно науковою категорією……………………….

1.3 Типологія праворозуміння ті її критерії ………………………………………………

1.4 Синтез основних типів праворозуміння чи їх надбань………………………………

1.5 Плюралізм типів праворозуміння та світова юридична практика………………….

1.6 Ще раз тпро проблему визначення права……………………………………………..

 

Розділ 2. ПРАВО І ЛЮДИНА. ПРАВА ЛЮДИНИ

 

2.1 Людина як творець, орієнтир і адресат права ………………………………………..

2.2 Права людини як першождерело права, їх поняття та класифікація ………………..

2.3 Еволюція прав людини. Покоління прав людини…………………………………….

2.4 Права людини і проава громадянина …………………………………………………

2.5 Обмеження прав людини ………………………………………………………………

2.6 Міжнародні і європейські стандарти прав людини та їх вплив на правовий статус особистості і поступальний розвиток права …………………………………………….

 

Розділ 3. ПРИНЦИПИ ПРАВА

 

3.1 Природа принципів права………………………………………………………………

3.2 Поняття принципів права та їх класифікація …………………………………………

3.3 Основоположні і загальні принципи права …………………………………………...

3.4 Галузеві та міжгалузеві принципи права ……………………………………………

3.5 Фіксація та застосування принципів права ………………………………………….

 

Розділ 4. СОЦІАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ І ПРАВО

 

4.1 Поняття соціального регулювання та його система ………………………………….

4.2 Право і мораль…………………………………………………………………………

4.3 Право і звичай …………………………………………………………………………

4.4 Право і релігія …………………………………………………………………………

4.5 Право і корпаративні норми……………………………………………………………

4.6 право і політика …………………………………………………………………………

 

Розділ 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

 

5.1 Поняття правового регулювання

Правове регулювання і правовий вплив…………………………………………………

5.2 Предмет правового регулювання …………………………………………………..

5.3 Методи,способи і типи правового регулювання ……………………………………

5.4 Стадії правового регулювання ……………………………………………………….

 

 

Розділ 6. ПРАВО І ДЕРЖАВА

 

6.1 Держава як правовий інститут …………………………………………………………

6.2 Специфічні ознаки держави та їх зв'язок з правом …………………………………

6.3 Взаємодія держави і права та її аспекти.

Сфери і способи впливу держави на право

6.3.1 Держава і правове регулювання ……………………..

6.3.2 Державна правотворчість та формальна визначеність і загальнообовязковість права ……………..

6.3.3 Держава і реалізація права ……………………….

6.4 Способи впливу права на державу.Право і закон

6.4.1 Легетимність державної влади ………………………..

6.4.2 Правове конституювання і організація державної влади…………………………………………………………….

6.4.3 Особливості взаємодії права і держави за різних форм правління та устрою …………………………………

6.4.4Межі державного втручання у приватне життя людей (громадян) та суспільне життя і право …….

6.4.5 Право і забезпечення контролю за діяльністю державної влади …………………………………………….

6.4.6 Правот як засіб комунікації держави із своїми громадянами та іншими суб’єктами права……………………………………….

6.4.7 Право і державний примус ……………………………

6.4.8 Протиріччя між правом і державою …………………...

 

ДРУГА ЧАСТИНА

ІНСТИТУЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА

 

Розділ 7. НОРМИ ПРАВА

 

7.1 Поняття норми права та її ознаки…………………..

7.2 Структура норми права……………………………..

7.3 Види норм права…………………………………

7.4 Норми права і принципи права……………………

 

 

Розділ 8. СИСТЕМА ПРАВА

 

8.1 Поняття та основні риси системи права …………….

8.2 Публічне і приватне право ……………………………

8.3 Матереально та процесуальне право…………………

8.4 Структура системи права

 

Розділ 9. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

 

9.1 Поняття джерел права………………………………

9.2 Класифікація джерел права та її критерії………….

9.3 Нормативно-правовий акт: загальна характеристика………………………………………….

9.4 Правовий звичай

9.5 Нормативний договірї

9.6 Судовий прецедент ……………………………………

9.7 Судова практика ті її значення у нормативному регулюванні……………………………………………….

9.8 Загальні принципи права…………………………….

9.9 Правова доктрина………………………………..

9.10 Джерела права і канонічне право ………………

9.11 Інші джерела права в сучасному світі…………..

 

Розділ 10. СИСТЕМА НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

 

10.1 Вертекальна (ієрархічна) та горизонтальна (галузева) структури системи нормативно-правових актів……………………………………………………….

10.2 Конституція в системв нормативно-правових актів

Її поняття та особливості ………………………….

10.3 Поняття та ознаки закону.Види законів…………….

10.4 Підзаконний нормативно-правових акт……………

10.5 Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб……………………………………………………..

 

Розділ 11.ПРАВОТВОРЕННЯ І ПРАВОТВОРЧІСТЬ (НОРМОТВОРЧІСТЬ)

 

11.1 Правотворення та його відміність від правотворчості ……………………………………………

11.2 Функції та принципи правотворчості ………………

11.3 Суб’єкти правотворчості ………………………………

11.4 Види правотворчості…………………………………..

11.5 Основні стадії правотворчості ………………………...

11.6 Суд і правотворення………………………………….

 

Розділ 12. ЮРИДИЧНА МОВА.

ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА НОРМОТВОРЧОСТІ

 

12.1 Особливості юридичної мови

Важливість мови юриста для професійної діяльності……

12.2 Вимоги,які ставляться до якості юридичної мови…..

12.3 Поняття юридичної фрази та її структурні елементи………………………………………………….

12.4 Поняття юридичної техніки.

Юридична техніка нормотворчості…………………….

12.5 Складові юридичної техніки: Юридична термінологія, юридична конструкції…………………….

12.6 Юридичні конструкції………………………………..

 

ТРЕТЯ ЧАСТИНА

ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА

 

Розділ 13. ПРАВОВІДНОСИНИ

 

13.1 Поняття та основні ознаки правовідносин.

Склад (структура) правовідносин……………………………

13.2 Суб’єкти правовідносин.

Поняття правосуб’єктності……………………………..

13.3 Зміст правовідносин ………………………………..

13.4 Об’єкти правових відносин ……………………………

13.5 Юридичні факти та їх класифікація ………………..

 

Розділ 14. РЕАЛІЗАЦІЯ І ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

 

14.1 Поняття реалізації норм права та її форми…………..

14.2 Застосування норм права та його особливості.

Ознаки правозостосовної діяльності………………………

14.3Стадії застосування норм права…………………….

14.4 Основні вимоги до правозастосування ……………..

14.5 Акти застосування норм права,їх види……………

14.6 Прогалини в нормативних актах та способи їх подалання.

Аналогія права і аналогія закону…………………………

14.7 Юридичні колізії та способи їх подолання………….

 

Розділ 15 ЮРИДИЧНЕ ТЛУМАЧЕННЯ

 

15.1 Поняття юридичного тлумачення…………………

15.2 Чинники, що зумовлюють необхідність юридичного правозастосовного тлумачення…………………………..

15.3 Функції тлумачення………………………………….

15.4 Види юридичного тлумачення……………………..

15.5 Тлумачення як наука і мистецтво………………..

15.6 Статистичний і динамічний підходи до тлумачення правових норм………………………………………………..

15.7 Тлумачання і правотворчість……………………..

 

Розділ 16.ТЕОРІЯ ЮРИДИЧНОЇ АРГУМЕНТАЦІЇ

 

16.1 Становлення та еволюція вчення про юридичну аргументацію: від стародавніх філософських шкіл до складової загальної теорії права……………………….

16.2 Моделі (типи) юридичної аргументації ……………….

16.3 Особливості судової аргументації……………………

16.4 Правила юридичногодискурсу………………………….

 

Розділ 17. ЮРИДИЧНО ЗНАЧУЩА ПОВЕДІНКА.

ПРАВОПОРУШЕННЯ

 

17.1Юридично значуща поведінка

(правомірна і протиправна): поняття,ознаки, види…….

17.2 Поняття правопорушення: теоретичні підходи до його розуміння………………………………………………….

17.3 Ознаки правопорушення.Склад правопорушення…..

17.4 Види правопорушення та їх причини…………….

17.5 Юридично значуща поведінка і зловживання правом………………………………………………………..

 

Розділ 18.ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

 

18.1 Соціальна відповідальність та її види……………………………………………………………

18.2 Поняття юридичної відповідальності та її ознаки …

18.3 Підстави юридичної відповідальності…………………

18.4 Принципи юридичної відповідальності………………..

18.5 Незнання закону та юридичної відповідальності

18.6 Види юридичної відповідальності………………………

 

 

ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА

СУЧАСНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ОБ’ЄДНАННЯ

ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА

 

 

Розділ 19. СІМ’Ї

НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ.

МІСЦЕВІ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ СЕРЕД НИХ

 

19.1 Поняття правової системи……………………….

19.2 Критерії класифікації правових систем………….

19.3 Характеристика видів правових сімей……………

19.4 Тенденції розвитку правових систем сучасності…….

19.5 Місце правової системи України серед правових систем сучасності: стан та перспективи…………………

 

Розділ 20. НАЦІОНАЛЬНІ І МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ТА ЇХ СПІВВІДНОШЕННЯ

 

20.1 Міжнародні і національні правові системи6 спільні риси та особливості…………………………………………...

20.2 Взаємодія міжнародніх і національних правових систем……………………………………………………….

20.3 Співвідношення міжнародних договорів і національного законодавства України………………………

20.4 Значення рішень Європейського суду з прав людини для правової системи України…………………………….

20.5 Вплив національного права на міжнародне право….

20.6 Правова система ЄС та її співвідношення з міжнародним і національними правовими системами…….

 

Розділ 21. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА

 

21.1 Поняття верховенства права ………………..

21.2 Характеристика основних складових верховенства права ……………………………………………..

21.2.1 Повага до прав і свобод людини………………….

21.2.2 Верховенство конституції …………………..

21.2.3 Принципи розподілу влади……………………….

21.2.4 Законність……………………………………….

21.2.5 Обмеження дискреційних повноважень ………….

21.2.6 Принцип рівності у правах (рівноправності) та рівності всіх перед законом……………………………….

21.2.7 Принцип юридичної визначеності……………………

21.2.8 Принцип захисту довіри…………………………….

21.2.9 Принцип пропорційності…………………………

21.2.10 Незалежність суду і суддів………………………

 

Розділ 22. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА,ПРАВОВА І СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА:СПІВВІДНОШЕННЯ

 

12.1 Верховенство права і правова держава …………….

12.2 Верховенство права і соціальна держава…………..

 

 

 

ВСТУП

 

Загальнотеоретична юридична наука і відповідна навчальна дисци­пліна, відомі багатьом поколінням вітчизняних правників під назвою «Загальна теорія держави і права», переживає нині складний і супере­чливий період своєї історії.

З одного боку, крах тоталітаризму, а разом з ним і притаманного йому методологічного монізму (від грец. monos - один, єдиний) в до­слідженні права та інших правових явищ, становлення незалежності України і пов'язані з цим об'єктивні зміни в політиці, економіці, суспіль­ній свідомості, трансформація системи цінностей і основ світогляду від­крили широкі можливості для оновлення вітчизняної юриспруденції, у тому числі її загальнотеоретичної частини, подолання тривалої ізоляції від європейської і світової культури та правової теорії, збагачення на­громадженими правовими надбаннями, зокрема такими, як невідчу- жувані права людини, верховенство права, правова держава тощо.

З другого боку, перехід від методологічного монізму до світогляд­но-методологічного плюралізму (від лат. pluralis - множинний) за всіх його позитивних рис, призвів до ускладнення процесу пізнання пра­вових явищ, одним із наслідків якого нерідко є еклектичне поєднання різнорідних світоглядних ідей - від марксистських до неоліберальних і неопозитивістських, що погано стикуються між собою.

Якщо до цього додати складнощі демократичного оновлення після краху тоталітарного режиму, політичну нестабільність, посилену, зо­крема, військовою агресією північного сусіда, втрату довіри до всіх гілок влади і більшості громадських інститутів, особливості націо­нального менталітету, елементи традиційної для нього політичної та ідеологічної заангажованості, то твердження деяких представників загальнотеоретичного правознавства пострадянського простору про кризу сучасної теоретичної правосвідомості виявляться не такими вже й перебільшеними.

Втім коректніше, мабуть, говорити не стільки про кризу вітчизняно­го загальнотеоретичного правознавства, скільки про труднощі його модернізації. Побудова цілісної, внутрішньо несуперечливої системи загальнотеоретичного правознавства, його остаточне звільнення від попередніх догматичних уявлень - це справа, очевидно, не одного по­коління правознавців.

Одним з першочергових напрямів на цьому шляху має стати пере­осмислення предметного поля загальнотеоретичної юридичної науки і відповідної навчальної дисципліни.

Наявність свого власного предмета, тобто тих явищ і процесів реального світу, що досліджуються і вивчаються тією чи іншою системою знань, є однією з необхідних умов її віднесення до класу самостійних наук. Жодна наука не може претендувати на всеосяжність вивчення природних чи суспільних явищ і процесів, вона виокремлює лише певні з них, чи навіть їх окремі аспекти, пізнання яких можливе притаманними їй засобами і методами.

Предмет науки не є чимось застиглим, раз і назавжди даним. Він пе­ребуває в постійному розвитку, оскільки явища і процеси, які включа­ються в орбіту дослідження науки, якісно змінюються.

Тому перед кожною наукою періодично, на певних історичних етапах розвитку виникає необхідність повернення до розгляду її предмета, його уточнення, а інколи й істотного переосмислення. Не є винятком у цьому відношенні також загальнотеоретична юридична наука.

Корінні зміни, що відбулися на пострадянському просторі протягом останніх двадцяти п'яти років, істотно вплинули на самі явища, що становлять об'єкт дослідження загальнотеоретичної юриспруденції. Це обумовлює необхідність не тільки більш високого рівня їх пізнання, вивчення нових зв'язків та властивостей цих явищ, а й перегляду пев­них усталених підходів і уявлень.

Серед юридичних наук цього чи не найбільше потребує загально­теоретична юриспруденція. Адже вона десятиліттями сильніше за галузеві та міжгалузеві науки була скована ортодоксальною марксистсько-ленінською ідеологією, яка обумовила етатистське ро­зуміння права. Незважаючи на намагання звільнитися від неї, вона все ще значною мірою зберігає свої позиції. Відмовляючись від бага­тьох догм марксизму-ленінізму, загальнотеоретична юридична наука уперто продовжує стояти на старому предметному полі, успадковано­му від попередньої епохи.

Виявилося, що легше всього позбавитися зовнішніх проявів вка­заної ідеології - згадок про неї у відповідних розділах підручників і навчальних посібників, особливо присвячених методології науко­вого пізнання, у визначенні права та інших юридичних понять, їх типології тощо.

Що ж стосується внутрішньої суті ідеологічних підвалин, на яких три­малося радянське загальнотеоретичне правознавство, то їх подолання є справою набагато складнішою. Це пояснюється рядом причин: кон­кретно-історичним станом вітчизняної правової системи та суспільної правосвідомості, які все ще зберігають риси особливої «соціалістичної правової сім'ї», млявістю послідовних правових реформ, орієнтованих на якомога повніше втілення у національну правову систему загаль­нолюдських і європейських правових цінностей, браком належної волі до таких реформ у вищих ешелонах влади, інертністю доктринального мислення тощо.

У будь-якому разі усвідомлення необхідності корінних змін у підхо­дах до розуміння предметного поля загальнотеоретичного правознав­ства ще не настало. У зв'язку з цим наразі відсутня єдність поглядів не лише стосовно предмета цієї науки і відповідної навчальної дисциплі­ни, а й навіть щодо її назви.

Тим часом нагальна потреба у переосмисленні предмета і струк­тури загальнотеоретичної юриспруденції та відповідної навчальної дисципліни все відчутніше обумовлюється не тільки внутрішніми, а й зовнішніми чинниками, вирішальне значення серед яких нале­жить розвитку міждержавних інтеграційних процесів у сфері науки і освіти.

Адже формування єдиного європейського дослідницького і освітян­ського простору, яке є метою Болонського процесу, до якого у 2005 році приєдналася Україна, передбачає зближення національних освітніх програм, їх приведення у відповідність з європейськими цінностями та потребами і вимогами європейського ринку праці, наслідком чого має стати значне підвищення мобільності університетської освіти у Єв­ропі, що дозволить студентам безперешкодно переміщатися з одного університету до іншого, з однієї держави в іншу. Вітчизняне загально­теоретичне правознавство не може стояти осторонь цих процесів, тим більше після підписання і ратифікації у 2014 році Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом, реалізація якої значно розши­рить можливості для вільного доступу до європейських послуг у галузі освіти і науки.

Важливим кроком на цьому шляху є деполітизація і деідеологізація вітчизняної загальнотеоретичної юриспруденції, які дісталися у спад­щину з радянської епохи, особливо з часів сумновідомої Першої Все­союзної наради з питань науки радянського права і держави 1938 року, на якій тодішнім Генеральним прокурором СРСР А.Я. Вишинським була піддана різкій критиці буржуазна наука права, заснована на юридич­ному методі, і до найважливіших завдань радянської загальнотеоре­тичної юридичної науки віднесені розробка проблем про сутність соці­алістичної держави як держави диктатури пролетаріату, її фаз розвитку, функції тощо «і право як метод, як знаряддя закріплення і розвитку соціалістичного ладу»^[1]

Відповідно до цих директивних установок загальна теорія права була перетворена на теорію держави і права, провідне місце в якій посіли проблеми держави, питання ж права відсунулись на задній план.

Протягом наступних майже чотирьох десятиліть теорія держави і права фактично була відірвана від своєї юридичної основи і орієнто­вана на пропаганду панівної ідеології і політики правлячої партії, пере­роджуючись у схоластичну і коментаторську дисципліну^[2].

Лише у 70-х - на початку 80-х років минулого століття намітились по­зитивні зрушення у доктринальній правосвідомості. Важливу роль у цьому процесі відіграла дискусія про праворозуміння, яка відбулася у той період. Підчас цієї дискусії було висловлено чимало слушних, акту­альних і сьогодні, думок щодо взаємозв'язків права і держави, зокре­ма про те, що держава є винятковим творцем закону, але не права, що вона має монополію на законотворчість, а не на правотворення тощо. На жаль, на практику ця дискусія впливу майже не мала.

Не позначилася дискусія і на навчальній загальнотеоретичній дис­ципліні. Вона продовжувала розглядатися як дисципліна з двоєдиним змістом її предмета, що обґрунтовувався нерозривністю взаємозв'яз­ків між державою і правом в процесі їх виникнення, функціонування і розвитку відповідно до панівної у вітчизняному правознавстві методо­логії так званого формаційного підходу.

Практично мало що змінилося у цьому плані і в пострадянський пе­ріод. Причому, як не парадоксально, всупереч суттєвим змінам у світо­глядних підходах до взаємозв'язків держави і права. Не заперечуючи таких взаємозв'язків взагалі, у пострадянському, у тому числі вітчиз­няному, загальнотеоретичному правознавстві все міцніше утверджу­ються позиції, згідно з якими первісний генезис права корениться не в

державі, а в реальному житті, в природних, невідчужуваних правах лю­дини, які є основою, першоджерелом права; право виникає не одно­часно з державою, а передує їй; за певних соціальних передумов воно може існувати без держави і поза державою; думки про неідентичність причин їх виникнення, необхідність нових підходів до типології держав і права та періодизації їх розвитку, які б механічно не «прив'язували» розвиток права до держави, що особливо актуально для України, яка століттями не мала власної державності, а враховували чимало інших чинників — культурних, релігійних, національних тощо, які істотно впли­вають на характер взаємозв'язку між державою і правом та ступінь їх автономності тощо.

Це дало підстави деяким авторам ставити під сумнів існування за­гальної теорії держави і права як єдиної науки і єдиної навчальної дис­ципліни та порушувати питання про доцільність відокремлення теорії права від теорії держави.

Проте точка зору стосовно доцільності окремого дослідження і ви­вчення теорії держави і теорії права не була сприйнята в більшості кра­їн пострадянського простору, зокрема в Україні.

На відміну від центральноєвропейських країн «соціалістичного табору», правознавство яких зазнало істотного впливу марксист­сько-ленінської ідеології і радянської юридичної науки, у яких після краху соціалістичної системи нав'язана їм ідеологія нерозривної єд­ності держави і права була рішуче відкинута і відбулася досить швид­ка трансформація загальнотеоретичної юриспруденції відповідно до європейських традицій (а в жодній західноєвропейській країні, як і на Заході в цілому, не існувало і не існує базової загальнотеоретичної дисципліни, яка комплексно об'єднувала б теорію держави і теорію права)^[3], у пострадянській загальнотеоретичній юридичній науці (на­самперед Росії, України, Білорусі) продовжує домінувати думка, що

вона має двоєдиний характер, який проявляється у дослідженні дер­жави і права в межах єдиної науки в їх єдності^[4], що відокремлення теорії права від теорії держави є штучним, воно неминуче призводить до збіднення як правознавства, так і державознавства, ускладнює їх розуміння^[5], суперечить вітчизняній традиції, згідно з якою загальна теорія держави і права протягом багатьох десятиліть складалася як єдина цілісна юридична наука; тому допускається лише внутрішня ди­ференціація загальної теорії держави і загальної теорії права, тобто їх певна автономія як частин цілого, а не відокремлення частини від цілого і утворення нового цілого^[6].

По суті традиційними залишаються також основні аргументи на ко­ристь збереження цього цілого. Хоч посилання на нерозривність іс­торичних доль держави і права (їх одночасне виникнення з одних і тих самих причин, виконання ними єдиних економічних і соціальних функцій тощо) спостерігаються нині нечасто і виглядають анахроніз­мом, звільнитися загальнотеоретичній юридичній науці від «полону етатизму» (за висловом канадського професора Б. Мелкевика) поки що повністю не вдається. Держава і право продовжують розглядатися як явища настільки нерозривно пов'язані між собою, що вилучення із структури науки теорії держави і права теорії держави нібито означа­тиме втрату нею, як і багатьма історичними і галузевими юридичними дисциплінами, свого теоретичного підґрунтя^[7].

Відповідно до попередньої радянської традиції провідне місце в пе­реважній більшості навчальних дисциплін із загальної теорії держави і права продовжує належати державознавчим темам. Причому тим з них, які належать до предмета політології (наприклад, «соціальне управління і політична система», «політична система та її структурні елементи», «держава в політичній системі суспільства», «держава і етнос») або конституційного права (наприклад, «державний апарат», «державна влада і місцеве самоврядування»). Натомість зовсім випа­дають з поля зору авторів підручників і навчальних посібників з назва­них дисциплін теми, які посідають одне з провідних місць у західноєв­ропейських загальнотеоретичних юридичних дисциплінах - буква і дух в процесі правозастосування, юридична мова, юридична аргумента­ція, суд і правотворення тощо.

Пріоритетне становище державознавчоїтематики у загальнотеоретич­ній юриспруденції не тільки призводить до її перевантаження матеріа­лом, що становить предмет інших наук, дублювання, розмивання меж їх предметів у цій частині, а й не сприяє формуванню світоглядних пози­цій у студентів, які продовжують сприймати право як продукт діяльності держави, а не як самостійну історичну, соціальну і культурну цінність.

Як зазначає згадуваний професор Б. Мелкевик, «нездатність розгля­дати право поза державою, без опори на ідеологічний «костур» ета- тиської ідеології ускладнює також розвиток теорії права, перешкоджає постановці й аналізу нових проблем, зумовлених глибинними процеса­ми, що відбуваються в сучасному праві»^[8]. Ці слова звернені переважно до західної правової теорії^[9]. Тим більше вони стосуються вітчизняного (як і пострадянського загалом) загальнотеоретичного правознавства. Воно продовжує зосереджуватись переважно на висвітленні традицій­них проблем, часто залишаючись осторонь тих процесів, які відбува­ються не тільки в Україні і на пострадянському просторі, а й у сучас­ному глобалізованому світі загалом, що зрештою підриває претензії теорії права на назву «загальна».

Поодинокі спроби модифікувати загальнотеоретичну юридичну дис­ципліну в руслі сучасних уявлень про співвідношення права і держави, відповідно змінивши її назву із «загальної теорії держави і права» на «загальну теорію права і держави» (одна з перших таких спроб нале­жить професору П.М. Рабиновичу), поки що проблеми не вирішують. Для загальнотеоретичної юридичної науки, як і для юриспруденції в цілому, притаманним залишається дуалізм предметів. Предметом за­гальної теорії держави і права, як правило, охоплюється «багатогранна і складна взаємодія суспільства і держави, роль і місце держави і права в політичній системі суспільства», «суспільна, групова та індивідуальна політична і правова свідомість», «загальні закономірності соціального життя, що визначають розвиток державних і правових явищ», «загаль­не і особливе у політичних режимах різних держав» тощо. Деякі ж ав­тори взагалі характеризують теорію держави і права «як науку політич­ну, оскільки вона, мовляв, «вивчає політичні інститути, насамперед такі як держава, яка уособлює державно організоване суспільство»^[10].