Складнопідрядні речення з підрядними мети

Підрядні речення мети вводяться сполучниками ut (uti) – щоб, ne – щоб не. Сполучник, який вводить підрядні речення мети, називається ut (ne) fināle. У підрядних реченнях мети вживається praesens coniunctīvі після головних часів i imperfectum coniunctīvі – після історичних часів.

1. Do, ut des; facio, ut facias. – Я даю, щоб ти дав; я роблю, щоб ти робив.

2. Opĕram dedi, ut te quam primum vidērem. – Я потурбувався, щоб якнайшвидше тебе побачити.

 

Примiтка.

Замість ut eō (щоби тим, з тією метою) при вищому ступені порівняння прикметників вживається quōз кон’юнктивом за правилом ut (ne) fināle: Legem brevem esse oportet, quō (ut eō) facilius ab imperītis teneātur. – Закон повинен бути коротким, щоб легше запам’ятовувався недосвідченими.

 

Складнопідрядні речення з підрядними наслідковими (консекутивними)

Підрядні наслідкоі речення вказують на наслідок того, про що повідомляється в головному реченні. Вони вводяться сполучниками ut (що), ut non (що не), ut nemo (що ніхто), ut nihil (що ніщо), ut nunquam (що ніколи), neque (і що не). Таке ut називається ut conse-cutīvum (що наслідкове). У головному реченні на наслідок можуть вказувати відповідні вказівні займенники зі значенням „такий” чи вказівні прислівники зі значенням „так”, „стільки”, „до такої міри”: hic, haec, hoc – такий, а, е; iste, ista, istud – такий, а, е; ille, illa, illud, is, ea, id, idem, eădem, idem – такий, а, е; tantus, a, um – такий, а, е (за кількістю); talis, e – настільки важливий, а, е, такий, а, е (за якістю); hic – тут; ibi, istic, illic – там; ibīdem – там же; ita, sic – так; eiusmŏdi – так само; adeo – до того; tantopĕre – настільки, до такої міри; tam – так, настільки.

Однак відповідні вказівні слова можуть бути відсутні. Якщо вони присутні, тоді ut перекладається „що”, а якщо відсутні – „так що”.

Умовний спосіб вживається відповідно до правила consecutio tempŏrum..

Perfectum, plusquamperfectum і coniugatio periphrastĭca actīva з дієсловом sum, fui, esse в кон’юнктиві хоч і можливі, однак, вживаються рідко, оскільки наслідок відбувається переважно одночасно із дією головного речення.

У підрядних наслідкових реченнях присудок стоїть здебільшого в praesens або imperfectum coniunctīvі.

1. Tanta vis probitātis est, ut eam in hoste etiam diligāmus. – Така ве-лика сила чесності, що її любимо навіть у ворога.

2. Epaminondas adeo fuit veritātis dilĭgens, ut ne ioco quidem menti-rētur. – Епамінонд настільки любив правду, що навіть під час жарту не обманював.

 

 

Підрядні речення часу (без сполучника cum)

 

Підрядні реченя часу виражають:

1) одночасну дію по відношенню до дії головного речення і вводяться сполучниками dum, quoad, donec – під час коли, поки, аж поки;

2) попередню дію по відношенню до дії головного речення і вводяться сполучниками postquam, posteaquam – після того як, cum primum, ut, ut primum, ubi, ubi primum, simulac, simulatque, simul ut – як тільки, коли тільки;

3) майбутню дію по відношенню до дії головного речення і вводяться сполучниками antequam, priusquam – раніше, ніж.

У реченнях зі сполучниками postquam, posteaquam – після того як, cum primum, ut, ut primum, ubi, ubi primum, simulac, simulatque, simul ut – як тільки, коли тільки вживається переважно perfectum або plusquamperfectum indicatīvі, при повторювальній дії – imperfectum indicatīvі:

1. Pompeius, ut equitātum suum pulsum vidit, aciē excessit. – Помпей, як тільки побачив, що його кіннота розбита, вийшов з поля бою.

2. Ut primum occasio data est, meo pristĭno more rem publĭcam defendi. – Як тільки випала нагода, я захистив республіку за своїм старим звичаєм.

3. Postquam in castra nuntius pervēnit, plerīque dilabuntur. – Після того, коли у військовий табір прибув вісник, більшість розбіглася.

У реченнях зі сполучниками dum, quoad, donec – під час коли, поки, аж поки виступає як індикатив, так і кон’юнктив.

Dum, quoad, donec з індикативом вказують на тривалість і одночасність реальних дій і вживаються в усіх часах індикатива, крім futūrum IІ і plusquamperfectum. У головному і в підрядному реченнях стоять одні і ті ж часи індикатива:

1. Dónec erís felíx, multós nuberábis amícos. – Поки буде щасливим, матимеш багато друзів.

2. Aegrōtus, dum anĭma est, spem habet. – Хворий, поки є душа, має надію.

У реченнях зі сполучниками dum, quoad, donec вживається кон’юнктив: praesens coniunctīvi – після головних часів і іmperfec-tum coniunctīvi – після історичних часів, якщо ці сполучники вказу-ють не тільки на момент тривалості дії, а й на її мету, бажання чи спо-дівання:

1. Scaevŏla paulum requiescet, dum se calor frangat. – Сцевола дещо відпочине, поки не спаде спека.

2. Thraces nihil se movērunt, donec Romāni armāti transīrent. – Тракій-ці не рухались, поки не прийшли римляни.

У реченнях зі сполучниками antequam, priusquam – раніше, ніж виступає як індикатив, так і кон’юнктив.

Якщо у головному реченні є заперечення, то у підрядному вживається індикатив: perfectum indicatīvі – для вираження минулої дії, futūrum IІ – для вираження майбутньої дії:

1. Epaminondas non prius bellāre destĭtit, quam urbem Lacedaemo-niōrum obsidiōne clausit. – Епамінонд не раніше перестав воювати, ніж замкнув облогою спартанське місто.

2. De Carthagĭne verēri non ante desĭnam, quam illam excīsam esse cognovĕro. – Я не раніше перестану боятися Карфагену, ніж дізнаюся, що він зруйнований.

Якщо у головному реченні не має заперечення, то у підрядному реченні зі сполучниками antequam, priusquam вживається як індикатив, так і кон’юнктив.

Індикатив виступає тоді, коли існує часова межа, до якої триває дія головного речення. У підрядному часовому реченні присудок стоїть у perfectum indicatīvі – для вираження минулої дії, praesens indicatīvі – для вираження майбутньої дії:

1. Ventidio fui semper amīcus, antequam ille rei publĭcae est factus inimīcus. – Я був завжди приятелем для Вентідія раніше, ніж він став ворогом республіки.

2. Qua de re priusquam dicĕre incipio, perpauca mihi de meo officio verba facienda sunt. – Раніше, ніж почну про це говорити, мені слід сказати дещо про свої обов’язки.

Кон’юнктив виступає тоді, коли існує не тільки межа, до якої триває дія головного речення, а й мета, можливість і бажання дії. Рraesens coniunctīvi вживається для вираження майбутньої дії, іmperfectum coniunctīvi – минулої:

1. Antequam veniat in Pontum, littĕras ad Pompeium mittet. – Раніше, ніж він прибуде в Понт, він пошле листа Помпею.

2.Caesar, priusquam se hostes ex terrōre ac fuga recipĕrent, in fines Suessiōnum exercĭtum duxit. – Цезар, раніше, ніж вороги опам’ята-лися від страху і втечі, повів військо в область свессіонів.

 

Підрядні речення причини

Підрядні речення причини вказують на причину, без якої дія голов-ного речення є не можливою. Вони вводяться сполучниками cum causāle (причинове), quod, quia, quoniam – тому що, так як. У голов-ному реченні на причину можуть вказувати такі слова: propterea, ideo, idcirco, ob eam causam – тому, через те, з тієї причини.

1. У підрядних реченнях зі сполучником cum causāle вживається кон’юнктив згідно consecutio tempŏrum.

2. У підрядних причинових реченнях зі сполучниками quod, quia, quoniam – тому що, так як вживається як індикатив, так і кон’юнк-тив.

Індикатив виступає тоді, коли причина виступає з уст самого автора, вона реальна, дійсно існуюча, власна:

1. Helvetii relĭquos Gallos virtūte praecēdunt, quod fere cotidiānis proeliis cum Germānis contendunt. – Гельвети перевищують решту галлів мужністю, тому що майже щодня б’ються з германцями.

2. Quia natūra mutāri non potest, idcirco verae amicitiae sempiter-nae sunt. – Тому що природа не може змінюватися, через це справжня дружба вічна.

3. Vos, Quirītes, quoniam iam est nox, in vestra tecta discedĭte! – Ви, квірити, розходіться по своїх домівках, так як вже ніч!

Кон’юнктив згідно consecutio tempŏrum виступає тоді, коли автор називає причину не від свого імені, а від іншої особи, про яку він згадує або має на увазі. Причина – чужа, не власна, не має значення чи правдива, чи фальшива, чи є такою, з якою погоджуються, чи не погоджуються:

1. Plato “escam malōrum” appellat voluntātem, quod ea videlĭcet ho-mĭnes capiantur, ut pisces. – Платон називає бажання „їжею зла”, тому що ним, очевидно, захоплюються люди як риби.

2. Nunc mea mater irāta est mihi, quia non rediĕrim domum ad eam. – Тепер моя мати сердиться на мене, так як я не повернувся до неї додому.

 

ПІДРЯДНІ УМОВНІ РЕЧЕННЯ

Підрядне умовне речення вказує на умову, від якої залежить здійснення дії головного речення. Складнопідрядне речення, що складається з умовного підрядного і головного, називається умовним періодом. Умовне речення називається протасис (попередник, передумова) від грецького слова η πρότασις, εως (передумова, положення, підрядність). Головне речення називається аподозис (наступник) від грецького η απόδοσις, εως (головне, повернення, виклад).

Протасис і аподозис утворюють умовний період. За значенням і за формою умовні періоди діляться на три види:

1) реальний або індикативний;

2) можливий або потенціальний;

3) нереальний або ірреальний.

 

Протасис	Аподозис
1. Si з індикативом всіх часів	1. Індикатив усіх часів або imperatīvus
2. Si з coniunctīvus praesentis чи perfecti	2. Coniunctīvus praesentis чи perfecti
3. Si з coniunctīvus imperfecti чи plusquamperfecti	3. Coniunctīvus imperfecti чи plusquamperfecti

 

Умовні речення вводяться сполучниками:

1) si – якщо, якщо б, коли, коли б;

2) nisi, ni, si non (при запереченні) – якщо не, якби не

nisi, ni вживаються тоді, коли заперечення відноситься до умови в цілому.

Si non вживається тоді, коли заперечення відноситься лише до окремого слова в реченні;

3) sin autem – якщо ж;

4) sin minus – а якщо не;

5) dum, dummŏdo, modo (аби, аби тільки).

Залежно від сполучників розрізняють 3 види умовних речень:

1. чисто умовні;

2. умовно-побажальні;

Умовно-ітеративні.

 

Чисто умовні речення

Є три види чисто умовних речень:

1. modus (casus) reālis;

2. modus (casus) potentiālis;