Тематика контрольних робіт

Питання до контрольних робіт з філософії

1. Поняття світогляду, його структура. Людина і світ – основне питання світогляду.

Розкриваючи питання, студент повинен, перш за все, дати визначення поняття «світогляд», виходячи з якого виділити основні структурні компоненти: знання, цінності, ідеали, принципи, переконання. Необхідно дати коротку характеристику кожного компонента і показати його місце в структурі світогляду. На закінчення потрібно показати роль світогляду в житті людини і розкрити основне питання: людина і світ.

Література

1. Введение в философию: учеб. пособие для вузов / авт. кол. И. Т. Фролов [и др.]. – М.: Республика, 2003. – С. 7 – 13.

2. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 6–9.

3. Спиркин, А. Г. Философия: учебник / А. Г. Спиркин. – Изд. 2-е. – М.: Гардарики, 2003. – С.15 – 21.

2. Типи світогляду.

Висвітлюючи дане питання, слід дати поняття світогляду, показати, в чому особливість бачення світу кожним з типів світогляду. Разом з тим, має бути показано і те, що їх об'єднує. Особливу увагу звернути на специфіку філософського світогляду.

Література

1. Богомолов, А. С. Античная философия / А. С. Богомолов. – М.: МГУ, 1985. – С. 15 – 36.

2. Введение в философию: учеб. пособие для вузов / авт. кол. И. Т. Фролов [и др.]. – М.: Республика, 2003. – С. 13 – 19.

3. Спиркин, А. Г. Философия: учебник / А. Г. Спиркин. – 2-е изд. – М.: Гардарики, 2003. – С. 15 – 25.

3. Природа і зміст філософських проблем.

Студенту необхідно показати, насамперед, специфіку філософського світогляду. Повинні бути виділені і охарактеризовані основні філософські проблеми: буття, пізнання, Смисложиттєві, соціальна та естетична проблеми.

Література

1. Богомолов, А. С. Античная философия / А. С. Богомолов. – М.: МГУ, 1985. – С. 31 – 36.

2. Введение в философию: учеб. пособие для вузов / авт. кол. И. Т. Фролов [и др.]. – М.: Республика, 2003. – С. 34 – 36.

3. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 10 – 12.

4. Спиркин, А. Г. Философия: учебник / А. Г. Спиркин. – 2-е изд. – М.: Гардарики, 2003. – С. 11 – 21.

4. Філософія і наука. Методологічна функція філософії.

Викладаючи питання, необхідно показати, як змінилися взаємовідносини філософії і науки в ході історичного розвитку, від античності до XIX століття, аристотелевську класифікацію наук, чому загострюється проблема їх взаємовідносин в XIX столітті, що об'єднує і що відрізняє філософію і науку.

Слід розкрити методологічну функцію філософії, визначити зміст діалектичного та метафізичного методів пізнання, показати роль філософії в розробці категорій.

Література

1. Введение в философию: учеб. пособие для вузов / авт. кол. И. Т. Фролов [и др.]. – М.: Республика, 2003. – С. 27 – 28.

2. Спиркин, А. Г. Философия: учебник / А. Г. Спиркин. – М.: Гардарики, 2002. – С. 11 – 14.

5. Філософія в системі культури.

При висвітленні питання має бути показано, що філософія є частина культури, її породження на певному щаблі розвитку. У філософії знаходять своє відображення не тільки загальні риси культури, але і її національні особливості.

Але в той же час слід показати, що філософія - особлива частина культури, її ядро. Виникнувши, вона робить вирішальний вплив на її розвиток, оскільки виступає основою світогляду.

Література

1. Введение в философию: учеб. пособие для вузов / авт. кол. И. Т. Фролов [и др.]. – М.: Республика, 2003. – С. 30 – 354.

2. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 15 – 17.

3. Спиркин, А. Г. Философия: учебник / А. Г. Спиркин. – М.: Гардарики, 2002. – С. 15 – 21.

6. Проблема буття і пізнання в античній філософії.

У роботі необхідно показати, чим обумовлена постановка проблеми буття, як у перших філософських школах (мілетської, з одного боку, і піфагорейської, з іншого), формуються два підходи до вирішення проблеми - матеріалістичний і ідеалістичний, що отримали класичну формулювання в філософських поглядах Демокріта і Платона; назвати, хто вводить категорію буття у філософію.

При висвітленні проблем пізнання слід, перш за все, зупинитися на розумінні мети пізнання греками і, виходячи з цього, показати, чому античні філософи заперечують роль почуттів у досягненні Істини і віддають перевагу розуму. Розкрити погляди Геракліта, Парменіда на цю проблему, зміст концепції пізнання як спогади Платона і вчення Арістотеля про причини.

Література

1. Асмус, В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. – М.: Высш. школа, 1976. – С. 24 – 26; 28 – 30, 44 – 57.

2. Введение в философию: учеб. пособие для вузов / авт. кол. И. Т. Фролов [и др.]. – М.: Республика, 2003. – С. 43 – 49, 340 – 348.

3. Ильин, В. Р. История философии / В. Р. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 80 – 104.

4. Історія філософії: підручник для вищих навч. закладів. – Харків: Прапор, 2003. – С. 220 – 231.

5. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 17 – 33.

6. Історія філософії: підручник для вищих навчальних закладів. – Харків: Прапор, 2003. – С. 235 – 242.

7. Софісти і Сократ. Самопізнання як мета філософії. Етичний ідеалізм Сократа.

Розкриваючи питання, необхідно показати, що означає давньогрецьке розуміння людини як мікрокосму і яка роль долі в його житті, співвідношення душі і тіла в людині, що означає сократовский принцип «Пізнай самого себе» і етичний ідеалізм Сократа.

Слід також коротко охарактеризувати етичні погляди софістів.

Література

1. Асмус, В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. – М.: Высшая школа, 1976. – С. 97 – 101, 102-128.

2. Богомолов, А. С. Античная философия / А. С. Богомолов. – М.: МГУ, 1985. – С. 127 – 132; 180 – 187.

3. Введение в философию: учеб. пособие для вузов / Авт. кол. И. Т. Фролов [и др.]. – М.: Республика, 2003.– С. 50 – 52.

4. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009.– С. 28 – 33.

8. Закони та категорії діалектики Г.В.Ф. Гегеля. Система і метод Гегеля.

Розкриваючи питання, студент повинен насамперед розкрити розуміння Г. Гегелем діалектики як вчення про загальний зв'язок і розвиток абсолютної ідеї і людського мислення, охарактеризувати її як систему законів і категорій, розкрити зміст основних законів діалектики (закону єдності і боротьби протилежностей, закону переходу кількісних змін у якісні і закону заперечення).

Потрібно показати, що Г. Гегель розуміє діалектику як вчення про розвиток абсолютного духу і людського пізнання. Виходячи з його діалектики, пізнавальний процес нескінченний. Істина є результат нескінченного наближення змісту людського знання до пізнаваного об'єкту. З іншого боку, необхідно відзначити, що Г. Гегель вважає свою філософію вершиною людського пізнання і заявляє про завершеність процесу пізнання у своїй філософській системі.

Література

1. Антология мировой философии: в 4 т. – М.: Мысль, 1971. – Т.3. – С. 304 – 310.

2. Ильин, В. В. История философии: учебник для вузов / В. В. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 321 – 332.

3. Скирбекк, Г. История философии: учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. / Г. Скирбекк, Н. Гилье: пер. с англ. В. И. Кузнецова; под ред. С. Б. Крымского. – М.: Изд. центр ВЛАДОС, 2001. – С. 494 – 508.

4. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 63 – 67.

9. Філософія Платона: проблема людини і суспільства.

Розкриваючи питання, слід коротко сказати про місце Платона в античній філософії, розкрити зміст його вчення про ідеї, їх співвідношенні з реальним світом, вчення про пізнання як пригадування душі, його розуміння людини і ідеальної держави.

Розкриваючи зміст питання, слід показати, в чому бачить Платон корінну причину об'єднання людей у суспільство, які позитивні і негативні типи суспільного устрою він виділяє, яким він уявляє собі ідеальну державу, чим визначається місце людини в ідеальній державі.

Література

1. Асмус, В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. – М.: Высшая школа, 1976. – С. 234 – 257

2. Богомолов, А. С. Античная философия / А. С. Богомолов. – М.: МГУ, 1985. – С.180 – 187

3. Введение в философию: учеб. пособие для вузов / авт. кол. И. Т. Фролов [и др.]. – М.: Республика, 2003.– С. 53 – 54.

10. Принцип тотожності буття і мислення у філософії Г.В.Ф. Гегеля.

Потрібно показати, що Г. Гегель розуміє діалектику як вчення про розвиток абсолютного духу і людського пізнання. Виходячи з його діалектики, пізнавальний процес нескінченний. Істина є результат нескінченного наближення змісту людського знання до пізнаваного об'єкту. З іншого боку, необхідно відзначити, що Г. Гегель вважає свою філософію вершиною людського пізнання і заявляє про завершеності процесу пізнання у своїй філософській системі.

Література

1. Антология мировой философии: в 4 т. – М: Мысль, 1971. – Т.3. – С. 304 – 310.

2. Ильин, В. В. История философии: учебник для вузов / В. В. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 321 – 332.

3. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 63 – 67.

4. Кохановский, В. П. История философии: учебник для вузов / В. П. Кохановский, В. П. Яковлев. – Ростов н/Д: Феникс, 2001. – С. 39 – 43.

11. Філософія Аристотеля. Проблема людини і суспільства.

Розкриваючи питання, слід, перш за все, охарактеризувати місце Аристотеля в античній філософії. Потім слід викласти його вчення про буття як єдності форми і матерії, розкрити зміст цих понять, показати роль бога як «форми форм» в існуванні світу. Студент повинен також викласти основні положення теорії пізнання Аристотеля.

Розкриваючи питання, слід показати, що, на думку Аристотеля, поєднує людей у державу, яка його природа, якою має бути його соціальна структура, щоб держава була стійким. Необхідно показати критерій, за яким Аристотель поділяє форми держави на правильні і неправильні, і дати коротку характеристику цих форм.

Література

1. Асмус, В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. – М.: Высш. шк., 1976. – С. 374 – 400.

2. Богомолов, А. С. Античная философия / А. С. Богомолов. – М.: МГУ, 1985. – С. 218 – 224.

3. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 33 – 35.

12. Середньовічна філософія, як синтез християнства і античної філософії.

Питання вимагає звернення до витоків виникнення середньовікової філософії. Потрібно показати, які ідеї, поняття, категорії, проблеми античності знайшли своє продовження і відгук у Середні століття. Слід показати, як вчення про буття Платона зробило вплив на формування поглядів А. Августина, а також як вчення про буття і пізнанні Аристотеля переробив в дусі середньовічної схоластики Ф. Аквінський.

Література

1. Антология мировой философии: в 4 т. – М.: Мысль, 1969. – Т. 1. – Ч. 2. – С. 581 – 620, 787 – 794, 823 – 862.

2. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. –С. 37– 39.

3. Миголатьев, А. А. Философия: учебник для вузов / А. А. Миголатьев. – М.: Юнити-Дана, 2001. – С. 27 – 45.

4. Скирбекк, Г. История философии: учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. / Г. Скирбекк, Н. Гилье; пер. с англ. В. И. Кузнецова; под ред. С. Б. Крымского. – М.: Изд. центр ВЛАДОС, 2001. – С.198 – 203, 209 – 212, 212 – 236.

5. Чанышев, А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии / А. Н. Чанышев. – М.: Высш. школа, 1979. – С. 498 – 503.

13. Вчення про буття і пізнанні, проблеми людини та суспільства у філософії А. Августина.

У роботі необхідно показати, насамперед, місце і роль філософських ідей А. Августина у становленні середньовічної патристики, а потім перейти до викладу основних ідей його філософії. Слід показати, які ідеї давньогрецького мислителя Платона мали істотний вплив на формування філософських поглядів Августина. Одночасно потрібно звернути увагу на вчення про буття Августина, на його ідеї про Творця світу і його творіннях, плавно підводячи виклад теми до питань про вічність, душі та її порятунок.

Перш за все, слід підкреслити своєрідність соціально-політичних ідей А. Августина в порівнянні з постановкою соціально-політичних ідей античними філософами. Далі студенту необхідно описати два гради, про які оповідає в своїй роботі «Про град Божий» Августин: град праведників і нечестивців, або «Град небесний» і «Град Земний». При розкритті даного питання також потрібно звернути увагу на своєрідну періодизацію історичного процесу в принципово новій версії, незнайомій античному світорозумінню, яка має початок творіння і кінець створеного світу з прикордонним моментом у вигляді воскресіння і страшного суду.

Література

1. Антология мировой философии: в 4 т. – М.: Мысль, 1969. – Т.1. – Ч.2. – С. 581 – 601.

2. Нестик, Т. А. Тема внутреннего слова у Августина: мышление и время / Т. А. Нестик // Вопросы философии. – 1998. – № 10. – С. 24 – 31

3. Скирбекк, Г. История философии: учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. / Г. Скирбекк, Н. Гилье; пер. с англ. В. И. Кузнецова; под ред. С. Б. Крымского. – М.: Изд. центр ВЛАДОС, 2001. – С. 198 – 203

4. Чанышев, А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии / А. Н. Чанышев. – М.: Высш. шк., 1979. – С. 430 – 445.

5. Чанышев, А. А. «Град земной» в эсхатологической перспективе Аврелия Августина / А. А. Чанышев // Вопросы философии. – 1999. – № 1. – С. 124 – 136.

14. Співвідношення віри і розуму, філософії і релігії в філософії Ф. Аквінського.

При розкритті питання слід показати специфіку постановки пізнавальних проблем середньовіччя крізь призму того, що пізнається, тобто що є метою і предметом пізнання. А потім перейти до аналізу проблеми співвідношення віри і розуму в процесі пізнання, приділяючи особливо увагу найбільш яскравому представнику середньовічної філософської думки-Хоми Аквінського, у філософії якого ця проблема знаходить класичне рішення, і пояснити, чому він ставить релігію вище філософії.

Література

1. Антология мировой философии: в 4 т. – М.: Мысль, 1969. – Т.1. – Ч.2. – С. 592 – 600, 823 – 856.

2. Скирбекк, Г. История философии: учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. / Г. Скирбекк, Н. Гилье; пер. с англ. В. И. Кузнецова; под ред. С. Б. Крымского. – М.: Изд. центр ВЛАДОС, 2001. – С. 209 – 212, 212 – 236.

3 Чанышев, А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии / А. Н. Чанышев. – М.: Высш. школа, 1979. – С. 512 – 516.

15. Суперечка про природу універсалій в середньовічній філософії.

Перш, ніж приступити до розгляду даного питання, слід дати найбільш повне визначення поняття «універсалії», навести приклади універсалій. Далі слід вказати, що проблема універсалій існувала ще в античності, і відповісти на питання: чому вона придбала найбільшу актуальність саме в середні століття? Як розділилося думку філософів в розумінні сутності універсалій? Дати визначення понять «реалізм» і «номіналізм»; показати відмінності між крайнім і помірним номіналізм і реалізмом.

Література

1. Антология мировой философии: в 4 т. – М.: Мысль, 1969. – Т.1. – Ч.2. – С.581 – 620, 787 – 908.

3. Чанышев, А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии / А. Н. Чанышев. – М.: Высш. школа, 1979. – С. 490 – 498.

16. Соціально-економічні та наукові перетворення, їх відображення у філософії Нового часу.

У ході розкриття питання необхідно показати, що розвиток нового - буржуазного - суспільства не тільки породжує зміни в економіці, політиці і соціальних відносинах, але і вимагає нової науки - науки, яка служить практиці. Виникає експериментально-математичне природознавство (геніальні відкриття Дж. Бруно, Г. Галілея, І. Ньютона, Б. Паскаля та ін), яке ставить перед філософією найважливішу проблему - методологічне обґрунтування нової науки (розробку методу пізнання).

Література

1. История философии в кратком изложении / пер. с чешск. И. И. Богута. – М.: Мысль, 1991. – С. 346 – 349.

2. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 48 – 54.

3. Нарский, И. С. Западноевропейская философия ХVII ст. / И. С. Нарский. – М.: Высшая школа, 1974. – С. 3 – 10, 14 – 18.

17. Ф. Бекон - родоначальник дослідної науки і філософії Нового часу. Емпірика-індуктивний метод Ф. Бекона.

Англійський філософ Ф. Бекон (1561 - 1626) вважається одним з основоположників філософії Нового часу. У ході розкриття питання студент повинен показати, в чому полягає ідеал нової науки; що заважає досягненню істини (вчення про «ідоли» пізнання); розкрити сутність методу емпіричної індукції Ф. Бекона.

Література

1. Антология мировой философии: в 4 т.– М.: Мысль, 1970. – Т.2. – С. 193 – 222.

2. История философии в кратком изложении / пер. с чешск. И. И. Богута. – М.: Мысль, 1991. – С. 346 – 364.

3. Нарский, И. С. Западноевропейская философия ХVII ст. / И. С. Нарский. – М.: Высшая школа, 1974. – С. 11 – 76.

18. Раціонально-дедуктивний метод Р. Декарта.

Р. Декарт (1596 - 1650) - один з основоположників європейської та світової філософії Нового часу. Він зазначає, що пошук методу пізнання - головна мета його філософських міркувань. Відправним пунктом розкриття даного питання має стати обґрунтування принципу сумніву Р. Декарта, після чого студент повинен перейти до характеристики чотирьох правил його методу, показати розуміння Декартом інтуїції та її ролі в пізнанні.

Література

1. Антология мировой философии: в 4 т. – М.: Мысль, 1970. – Т.2. – С. 231 – 294.

2. История философии в кратком изложении / пер. с чешск. И. И. Богута. – М.: Мысль, 1991. – С. 364 – 374.

3. Лузан, А.А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 52 – 54.

4. Нарский, И. С. Западноевропейская философия ХVII ст. / И. С. Нарский. – М.: Высшая школа, 1974. – С. 78 – 82, 88 – 105.

19. Вчення про субстанцію в філософії Нового часу (Спіноза, Лейбніц).

Б. Спіноза (1632 - 1677) - один з головних представників раціоналізму ХVII ст. У його методології виявляється впевненість в пізнаваності світу, без чого неможлива ніяка наука і філософія. У роботі потрібно розкрити роль, місце, взаємозв'язок і значення категорій Субстанція, Бог і Природа в системі Б. Спінози. Особливу увагу необхідно приділити поняттю «субстанція» та її основним характеристикам – атрибутам і модусам. Закінчити вивчення питання доцільно визначенням категорії «пантеїзм».

Особливість трактування поняття «субстанція» можна знайти в філософському вченні про монади Г.В.Ф. Лейбніца (1646 - 1716). Студент, акцентуючи увагу на властивостях активності і множинності монад, повинен показати відмінність цього вчення від вчення про субстанції Б. Спінози, дати характеристику видів монад. Закінчити відповідь на питання доцільно описом ролі Бога відносно монад.

Література

1. Антология мировой философии: в 4 т. – М.: Мысль, 1970. – Т.2. – С. 349 – 407, 449 -485..

2. История философии в кратком изложении / пер. с чешск. И. И. Богута. – М.: Мысль, 1991.– С. 393 – 406.

3. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 54 –55.

4. Нарский, И. С. Западноевропейская философия ХVII ст. / И. С. Нарский. – М.: Высшая школа, 1974. – С. 197 – 231.

20. Теорія пізнання та етика І. Канта.

Вчення про пізнання викладено І. Кантом у роботі «Критика чистого розуму». При відповіді на питання студент повинен, насамперед, усвідомити, що І. Кант розуміє під критикою розуму, і лише потім охарактеризувати його складові (чуттєве пізнання, розсудок і розум).

У ході опису сутності чуттєвого пізнання потрібно розповісти про вчення І. Канта про "речі в собі», показати роль простору і часу як апріорних форм чуттєвості в процесі пізнання світу.

Характеризуючи механізм діяльності розуму, необхідно розкрити його категориальність, показати апріорність категорій розуму.

Нарешті, необхідно описати регулятивну функцію розуму в пізнанні, його відміну від розсудку і показати, спираючись на чотири кантовскі космологічні ідеї, що протиріччя є неминучий момент мислення.

У роботі «Критика практичного розуму» І. Кант говорить про першість практичного розуму перед розумом теоретичним. Тому при відповіді на дане питання студент повинен охарактеризувати, в чому полягає ця перевага, відзначити сутність категоричного імперативу з позицій Канта і показати, що, тільки перейнявшись свідомістю морального боргу, людина повинна слідувати йому скрізь і завжди, сам відповідаючи за свої вчинки.

Література

1 Антология мировой философии: в 4 т. – М: Мысль, 1971. – Т.3. – С. 100 – 151.

2. История философии в кратком изложении / пер. с чешск. И. И. Богута. – М.: Мысль, 1991. – С. 467 – 481.

3. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С.59 – 63.

5. Скирбекк, Г. История философии: учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. / Г. Скирбекк, Н. Гилье; пер. с англ. В. И. Кузнецова; под ред. С. Б. Крымского. – М.: Изд. центр ВЛАДОС, 2001. – С. 441 – 461.

21. Відмінність матеріалістичної діалектики від діалектики Гегеля.

Розкриваючи питання, студент повинен показати, що:

1) в марксистській філософії вперше з'єднані діалектика і матеріалізм;

2) принцип матеріалізму поширений на розуміння суспільного життя;

3) Маркс вводить практику в пізнавальний процес, де практика є основною рушійною силою, метою пізнання і критерієм істини;

4) Маркс вважає функцією філософії не тільки пояснення, але й зміну світу.

Література

1. Ильин, В. В. История философии: учебник для вузов / В. В. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 334 -347.

2. Сирота, А. М. Неомарксизм: попытка реформации/ А. М. Сирота // Вопросы философии. – 1998. – № 8. – С. 104 – 120.

3. Энгельс, Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии / К. Маркс, Ф. Энгельс // Соч. – Т.21. – М.: Политиздат, 1961. – С. 300 – 312.

22. Принцип матеріалістичного розуміння історії (К. Маркс).

Розкриваючи питання, необхідно показати, що історія суспільства, на думку Маркса, являє собою виникнення, розвиток і загибель суспільно-економічних формацій.

Говорячи про суспільно-економічної формації, необхідно показати, що це - історичний тип суспільства, що грунтується на певному способі виробництва і виступають як щабель прогресивного розвитку світової історії людства. Показати, що кожна формація має свої особливі закони виникнення і розвитку і разом з тим в кожній формації діють загальні закони, що зв'язують їх в єдиний процес світової історії. Зміна однієї формації в іншу відбувається внаслідок соціальної революції.

Література

1. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С.74 – 78.

2. Миголатьев, А. А. Философия: учебник для вузов / А. А. Миголатьев. – М.: Юнити-Дана, 2001. – С. 161 – 173.

3. Социальная философия: учебник / под общ. ред. В. П. Андрущенко, Н. И. Горлача. – Киев; Харьков: Изд. центр «Единорог», 2002. – С. 272 – 279, 285 – 288.

4. Спиркин, А. Г. Философия: учебник / А. Г. Спиркин. – 2-е изд. – М.: Гардарики, 2003. – С. 718 – 730.

23. Єдність джерел російської та української філософії.

При розгляді цього питання необхідно, перш за все, дати визначення поняття «давньоруська філософія». Говорячи про витоки давньоруської філософії, слід зупинитися на ролі і значенні народної мудрості, міфології слов'янських народів, прийнятті християнства як наймасовішої світової релігії, обміні світоглядної інформацією з народами ближнього і далекого зарубіжжя.

Література

1. Ильин, В. Р. История философии: учебник для вузов / В. Р. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 466 – 476.

24. Класичний період української філософії Г.С. Сковорода.

У роботі необхідно розкрити характерні риси філософії Г. Сковороди: теорію «трьох світів», концепцію «двох натур», вчення про «сродну працю», показати його вплив на українську філософію.

Аргументуйте положення про те, що соціально-політичні погляди Г. Сковороди носять демократичний характер. Заслуговують на увагу його думки про «горней республіці», як ідеальному суспільному устрої. Розкрийте уявлення Г. Сковороди про «сродну працю». Зверніть увагу на шляхи, форми і методи побудови «горней республіки», де людина буде мати можливість займатися «сродною працею».

Література

1. Історія філософії: підручник для вищих навч. закладів. – Харків: Прапор, 2003. – С. 429 – 430.

2. Філософія: навч. посібник / за ред. І. Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2001.

3. Філософія: підручник / за ред. М. І. Горлача, В. Г. Кременя, В. К. Рибалко. – Харків: Консум, 2001. – С. 282.

25. Філософська думка в Україні другої половини ХІХ - початку ХХ ст

Висвітлюючи це питання, важливо дати коротку характеристику поглядів активних діячів братства - М. Костомарова, П. Куліша і Т. Шевченка. Зверніть увагу на те, що в центрі їх філософських поглядів і уявлень перебувала проблема не людини взагалі, а людини з українським національним обличчям з усіма його перевагами і недоліками.

Необхідно розповісти про думки М. Драгоманова про суспільство і суспільний розвиток, про соціалістичні ідеали в його уявленні, чим вони відрізняються від ідей Маркса. Що таке соціалізм і які шляхи, форми і методи його побудови за М. Драгоманоиму?

І. Франко, кажучи про соціалізм, не поділяв ряд положень марксизму. Слід показати, чим характеризуються думки І. Франка про соціалізм, розкрити його позицію щодо майбутнього українського народу.

Перш за все, необхідно розкрити поняття кардіоцентризм у філософії П. Юркевича. Зверніть увагу на те, що саме в українській народній мудрості і філософської традиції поняття «серце» трактується як ансамбль волі, почуття, розуму, віри, надії, любові.

Література

1. Історія філософії: підручник для вищих навч. закладів. – Харків: Прапор, 2003. – С. 437 – 439.

2. Філософія: навч. посібник / за ред. І. Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2001. – С. 122 – 134

3. Філософія: підручник / за ред. М. І. Горлача, В. Г. Кременя, В. К. Рибалко. – Харків: Консум, 2001. – С. 288.

26. Трактування життя і «волі до влади» Ф. Ніцше.

Ф. Ніцше (1844 - 1900) - німецький філософ, представник ірраціоналізму і волюнтаризму. У зв'язку з цим, в ході розкриття питання необхідно показати, що його філософія переключає свою увагу з проблем буття на проблему життя, де світ постає не як об'єкт розуму, а як об'єкт хвилювання, людина - не як розумна істота, а, перш за все, як вольове істота. Тут потрібне відзначити, що ідеї Ф. Ніцше виникли не на порожньому місці: він постає як послідовник вчення А. Шопенгауера. Потім доцільно перейти до викладу його вчення про «волю», де центральним поняттям виступає «воля до влади». Необхідно розкрити зміст цього поняття.

Література

1. Ильин, В. В. История философии: учебник для вузов / В. В. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 368 – 380.

2. Кохановский, В. П. История философии: учебник для вузов / В. П. Кохановский, В. П. Яковлев. – Ростов н/Д: Феникс, 2001. – С. 218 – 232.

3. Лузан А. А. Введение в философию / – Краматорск: ДГМА, 2009. – С.82 – 86.

27. Критика християнства і традиційної моралі Ф. Ніцше.

У роботі потрібно показати, чому Ф. Ніцше (1844 - 1900) критично ставиться до християнської моралі, які основні недоліки він бачить у ній, чому він характеризує її як мораль рабів, які її основні цінності.

Література

1. Ильин, В. Р. История философии: учебник для вузов / В. Р. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 378 – 380.

2. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 86 – 88.

3. Ницше, Ф. Антихрист: сочинения: в 2 т. / Ф. Ницше. – М.: Мысль, 1990. – Т.2. – С. 631 – 770.

28. Концепція людини і суспільства в психоаналітичної філософії.

Розкриваючи питання, слід показати, що в основі уявлень З. Фрейда про людину і суспільство лежить його вчення про несвідоме лібідо і сублімацію. Слід розкрити його уявлення про первісну орду і чинники її перетворення в цивілізоване суспільство, про соціальні інститути як свого роду заступників матері і батька для дитини, показати, що у взаєминах «людина - суспільство» З. Фрейд віддає перевагу людині, а суспільство виступає як результат сублімації людиною лібідозної енергії.

Література

1. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 99 – 101.

3. Фрейд, З. Я и ОНО / З. Фрейд. – М.: МЕТТЭМ, 1990. – 340 с.

29. Природа несвідомого. «Лібідо» і його роль в структурі особистості в психоаналізі З. Фрейда.

Розкриваючи питання, слід показати, що З. Фрейд розуміє під несвідомим, за якою ознакою він поділяє останнє на предсознательне і витіснене несвідоме, розкрити їх зміст, показати роль витіснення і опору у виникненні та існуванні несвідомого, роль описок, застережень, помилкових дій, сновидінь в його виявленні.

При висвітленні питання слід розкрити зміст поняття «лібідо», показати якісну і кількісну відміну лібідозної енергії людини від подібної енергії тварин, залежність здібностей людини, його таланту від сили лібідозної енергії, роль сублімації (визначити дане поняття) в становленні первісної людини та становленні особистості, висвітлити пансексуалізм Фрейда.

Література

1. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 95 – 101.

3. Фрейд, З. Я и ОНО / З. Фрейд. – М.: МЭТТЕМ, 1990. – C. 340.

30. Філософія постмодерну.

Розглядаючи це питання, потрібно показати, яке місце займає культура постмодерну в «полі» сучасних філософських побудов, теорій, а також розкрити її призначення в історії розвитку людського суспільства.

При цьому важливо підкреслити, що культура постмодерну - генеральний простір людської діяльності, що вона створює для людини реальні умови для найбільш повного самопізнання, саморозвитку та самореалізації своєї сутності, свого власного «Я».

Література

1. Бистршицки, И. Культура постмодернизма / И. Бистршицки // Вестник МГУ. Серия 7, Философия. – 2003. – № 3. – С. 65 – 68.

2. Введение в философию: учеб. пособие для вузов / авт. кол. И. Т. Фролов [и др.]. – М.: Республика, 2003. – С. 315 – 328.

3. Ильин, В. Р. История философии: учебник для вузов / В. Р. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 454 -462.

4. Канке, В. А. Философия: учебник / В. А. Канке. – М.: Логос, 2002. – С. 136 – 137.

31. Неофрейдистске трактування природи несвідомого (К. Р. Юнг, Е. Фромм).

Розкриваючи питання, слід показати, чому Е. Фромма не влаштовує психоаналіз З. Фрейда, його пансексуалізм (визначити поняття), розкрити поняття любові і причини, що зумовили її фундаментальне значення для кожної людини, показати різноманіття видів любові (материнська, батьківська, братня, статева, любов до себе, любов до Бога), причини спотворення любові в сучасному суспільстві.

Література

1. Антология мировой философии: в 4 т. – М.: Мысль, 1971. – Т.3. – С. 288 – 336.

2. Кохановский, В. П. История философии: учебник для вузов / В. П. Кохановский, В. П. Яковлев. – Ростов н/Д: Феникс, 2001. – С. 309 – 315.

3. Кремень, М. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції / М. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – С. 364 – 365.

4. Миголатьев, А. А. Философия: учебник для вузов / А. А. Миголатьев. – М.: Юнити-Дана, 2001. – С. 235 – 237.

32. Імморалізм. Надлюдина - носій нової моралі у філософії Ф. Ніцше.

Характеризуючи питання, потрібно показати, що Ф. Ніцше вкладає в поняття «імморалізм», чому називає себе першим Імморалістом і які він виділяє основні моральні принципи надлюдини.

Література

1. Ильин, В. В. История философии: учебник для вузов / В. В. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 378 – 380.

2. Кохановский, В. П. История философии: учебник для вузов / В. П. Кохановский, В. П. Яковлев. – Ростов н/Д: Феникс, 2001. – С. 229 – 232.

3. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 88 – 92.

4. Ницше, Ф. Так говорил Заратустра: собр. соч.: в 2 т. – Т.2. – М.: Мысль, 1990. – С. 6 – 237.

33. Категорія буття; буття світу і буття людини в екзі-стенціалізме.

Перш за все, необхідно дати визначення понять «екзистенціалізм» і «буття». Далі слід показати особливості екзистенціального розуміння буття, розкриваючи сутність буття за М. Хайдеггером.

Зверніть увагу на екзистенціальне рішення дилеми "буття світу» і «буття людини».

Література

1. Історія філософії: підручник для вищих навч. закладів. – Харків: Прапор, 2003. – С. 368.

2. Ильин, В. Р. История философии: учебник для вузов / В. Р. Ильин. – СПб: Питер, 2003. – С. 421 – 428.

3. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С.106 – 109.

4. Філософія: навч. посібник / за ред. І. Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2001. – С. 93 – 95.

34. Людське існування і свобода в екзістенціалізмі.

Висвітлення питання необхідно починати з розкриття понять «свобода» і «екзистенція». Розгляньте погляди Ж.-П. Сартра і М. Бердяєва, в яких розкривається вирішення проблем людського існування і свободи.

Література

1. Історія філософії: підручник для вищих навч. закладів. – Харків: Прапор, 2003. – С. 369.

2. Ильин, В. Р. История философии: учебник для вузов / В. Р. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 430 – 431, 433.

3. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 113 – 115.

4. Філософія: навч. посібник / за ред. І. Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2001. – С. 95.

35. Виникнення і етапи розвитку позитивізму. Його трактування предмета філософії.

Слід охарактеризувати причини кризи класичної філософії, показати філософські та наукові передумови позитивізму (описати ідеї англійських філософів Дж. Берклі (1685 - 1753) і Д. Юма (1711 -1776)), розкрити основний зміст позитивізму О. Конта (1798 - 1857), Д. С. Мілля (1806 - 1873), Г. Спенсера (1820 - 1903)), розуміння ними предмету філософії.

Література

1. Введение в философию: учеб. пособие для вузов / авт. кол. И. Т. Фролов [и др.]. – М.: Республика, 2003. – С. 116 – 123, 240 – 243.

2. Ильин, В. В. История философии: учебник для вузов / В. В. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 352 – 363.

3. Кохановский, В.П. История философии: учебник для вузов / В. П. Кохановский, В. П. Яковлев. – Ростов н/Д: Феникс, 2001. – С. 280 – 303.

36. Принципи неопозитивізму (верифікації, фальсифікації, конвенціоналізм).

Щоб охарактеризувати принципи неопозитивізму, необхідно усвідомити сутність основних понять його філософії - «атомарний факт» і «факт досвіду»; показати, що для аналізу висловлювань на науковість неопозитивізм формує принципи верифікації, фальсифікації, конвенціоналізму, і розкрити їх зміст.

Література

1. Ильин, В. В. История философии: учебник для вузов / В. В. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 404 – 417.

2. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 120 – 125.

3. Кохановский, В.П.История философии: учебник для вузов / В. П. Кохановский, В. П. Яковлев. – Ростов н/Д: Феникс, 2001. – С. 280 – 296.

37. Розуміння істини і критика її традиційного поняття в прагматичних концепціях.

Родоначальником прагматизму вважається видатний американський філософ Чарлз Сандерс Пірс.

Основні ідеї прагматизму склалися у Ч. Пірса до початку 70-х років ХІХ ст. і були сформульовані їм у двох статтях - «Закріплення вірування» і «Як зробити наші ідеї ясними». У даному питанні слід зосередити увагу на основних ідеях прагматизму, зокрема, на теорії сумніву-віри Ч. Пірса, де він продовжує полеміку з Р. Декартом, його принципом сумніву і послідовниками його раціоналістичної позиції.

На закінчення потрібно приділити увагу трактуванні поняття істини в концепціях Ч. Пірса, У. Джемса, Дж. Дьюї.

Література

1. Мареев, С. Н. История философии (общий курс): учеб. пособие / С. Н. Мареев, Е. В. Мареева. – М.: Академический Проект, 2003. – С. 681 – 691.

2. Миголатьев, А. А. Философия: учебник для вузов / А. А. Миголатьев. – М.: Юнити-Дана, 2001. – С. 217 – 220, 242 – 245.

3. Спиркин, А. Г. Философия: учебник / А. Г. Спиркин. – Изд. 2-е. – М.: Гардарики, 2005. – С. 169 – 170, 170 – 172, 172 – 173.

4. Труитт, У. Г. Предшественники постмодернизма и его связь с классическим американским прагматизмом / У. Г. Труитт // Вопросы философии. – 2003. – № 3. – С. 154 – 167.

38. Феноменологія - нове обґрунтування наукового знання і теорії пізнання. Поняття істини.

Розкриття теми слід починати з поняття «феномен»: що мається на увазі під цим поняттям в класичній філософії і який зміст вкладає в нього Е. Гуссерль – засновник феноменологічного напряму в сучасній філософії. Необхідно показати, як феноменологія бачить наукову істину, що вона розуміє під феноменологічної редукцією, інтенцією свідомості і під сенсом понять.

Література

1. Введение в философию: учеб. пособие для вузов / Авт. кол. И. Т. Фролов [и др.]. – М.: Республика, 2003. – С. 213 – 217.

2. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 128 – 131.

3. Миголатьев, А. А. Философия: учебник для вузов / А. А. Миголатьев. – М.: Юнити-Дана, 2001. – С. 217 – 220.

4. Канке, В. А. Философия: учебник / В. А. Канке. – М.: Логос, 2002. – С. 113 – 115.

5. Шкуратов, К. К. К критике учения Гуссерля о «чистом я» / К. К. Шкуратов // Вестник МГУ. Серия 7, Философия. – 2003. – № 3. – С. 68 – 72.

39. Герменевтика, як спосіб філософствування; антична та середньовічна герменевтика.

Початок питання має бути присвячене поняттю «герменевтика» та зв'язки цього поняття з античною міфологією і становленням античного дискурсу. (Дискурс - це раціоналізована мова (або текст), що виражає точку зору автора на структуру світу.) Що стосується середньовічної герменевтики, то потрібно зазначити, що однією з форм середньовічної філософської думки стала Екзегетика, як тлумачення авторитетного священного тексту, за допомогою якого досягається розуміння Богоодкровення істин, прийнятих віруючою людиною безпосередньо.

Література

1. Ильин, В.Р. История философии: учебник для вузов / В. Р. Ильин. – СПб: Питер, 2003. – С. 441 – 447.

2. Мареев, С. Н. История философии (общий курс): учеб. пособие / С. Н. Мареев, Е. В. Мареева. – М.: Академический проект, 2003. – С. 681 – 691.

3. Миголатьев, А. А. Философия: учебник для вузов / А. А. Миголатьев. – М.: Юнити-Дана, 2001. – С. 237 – 238.

4. Канке, В. А. Философия: учебник / В. А. Канке. – М.: Логос, 2002. – С. 115 – 118.

40. Герменевтика свідомості і герменевтика буття, як форми філософської герменевтики.

У ХХ столітті, в основному, культивуються дві форми філософської герменевтики: герменевтика свідомості (Шлейермахер - Дільтея), з іншого боку - герменевтика буття (Гадамера). При розкритті даного питання слід вказати на існуючі між ними відмінності; навести приклади. Дати визначення поняття «герменевтичне коло».

Література

1. Ильин, В. В. История философии: учебник для вузов / В. В. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 441 – 447.

2. Канке, В. А. Философия: учебник / А. А. Канке. – М.: Логос, 2002. – С. 115 – 118.

3. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С.132 -134.

4. Мареев, С. Н. История философии (общий курс): учеб. пособие / С. Н. Мареев, Е. В. Мареева. – М.: Академический Проект, 2003. – С. 681 – 691.

3.2 Екзаменаційні питання з філософії (для студентів усіх спеціальностей усіх форм навчання)

1 Світогляд і його структура. Історичні типи світогляду зору: міф, релігія, філософія.

2 Філософія як тип світогляду. Коло філософських проблем.

3 Філософія в системі наук. Методологічна функція філософі ¨.

4 Витоки античної філософії: від міфу до логосу. Космоцентрічний характер античної філософії.

5 Метафізика і діалектика в епоху античності.

6 Проблема буття у давньогрецькій філософії.

7 Проблема людини і суспільства в античній філософії.

8 Теоретико-пізнавальні проблеми у філософії античності.

9 Синтез християнства і античної філософії в середньовічній філософії.

10 Вчення про буття в філософії Середньовіччя. Креаціонізм.

11 Проблема співвідношення віри і розуму, релігії та філософії в середньовічній філософії.

12 Вчення про людину і суспільство у філософії Середньовіччя. Проблема свободи волі.

13 Гуманізм філософії Відродження.

14 Наукова революція ХVII століття та її відображення у філософії Нового часу.

15 «Новий Органон» Ф. Бекона: від «ідолів» пізнання до індуктивному методу.

16 Принцип сумніви Р. Декарта. Метод раціоналістичної дедукції.

17 Поняття «Субстанція», «Бог» і «Природа» у філософії Б. Спінози.

18 Вчення про монади Г. В. Ф. Лейбніца.

19 Вчення про людину і суспільство у філософії Нового часу.

20 «Коперниканский переворот» у філософії І. Канта.

21 Філософія Г. В. Ф. Гегеля. Метод і система.

22 Філософська думка в Україні.

23 Соціально-історичні, теоретичні, природничі передумови виникнення марксизму.

24 Концепція матеріалістичної діалектики К. Маркса. Відмінність діалектики Маркса від діалектики Гегеля.

25 Уявлення про спрямованість історичного процесу. Про суспільно-економічні формації.

26 Проблема відчуження людини в філософії К. Маркса

27 Критика християнської моралі Ф. Ніцше.

28 «Надлюдина» - носій нових цінностей і нової моралі, філософський ідеал Ф. Ніцше.

29 Психоаналіз. Вчення З. Фрейда про несвідоме.

30 Концепція культури і суспільства в психоаналізі. Неофрейдизм.

31 Витоки екзистенціалізму. Соціально-історичні та культурні передумови.

32 Категорія буття в екзистенціалізмі. Буття світу і буття людини.

33 Людське існування і свобода у філософії Екзістенціалізму.

34 Філософія позитивізму. Основні етапи її еволюції.

35 Розуміння предмета філософії в неопозитивізмі. Принципи неопозитивізму.

36 Прагматизм. Поняття істини у прагматизмі.

37 Філософська герменевтика. Антична і середньовічна герме-невтіка.

38 Феноменологія. Поняття істини та завдання філософії в фено-менологічній теорії.

39 Постмодерн як тип культури і спосіб філософствування.

40 Проблема віри і розуму, філософії і релігії у філософії неотомізму.

СЛОВНИК

Абсолютна ідея – основоположне поняття філософської системи Г. В. Ф. Гегеля, що виражає безумовну повноту всього істинно сущого. Існуючи до природи і суспільства, абсолютна ідея проходить три ступені розвитку: логіку, природу, дух.

На ступені логіки ідея існує ще до природи, поза часом і простором. Вона розгортає в собї все багатство свого змісту, створює мережу філософських категорій. Переходячи в природу, ідея потрапляє в стан інобуття, в якому вона немов заперечує себе як Дух, але сама логіка її розвитку і закони залишаються колишніми.

Наступний етап у розвитку абсолютної ідеї - її прояв як духу в людині через його історію, культуру, науку, релігію, через духовну діяльність окремої людини і суспільства в цілому. На цій стадії ідея пізнає саму себе, починаючи з чуттєвих форм і закінчуючи логічними категоріями.

Агностицизм (грец. а – заперечення і гнозис – знання) – вчення, що заперечує повністю або частково можливість пізнання світу. У філософії агностицизм не є самостійною концепцією, а являє собою лише критичну позицію в пізнанні - як відносно явищ, так і щодо методів. Тобто агностик може належати до будь-якої філософської школи, яка не наполягає на можливості пізнання абсолютної істини. Позицій агностицизму дотримувалися такі видатні філософи, як Іммануїл Кант, Давид Юм, Бертран Рассел, Герберт Спенсер і ін.

Антиномія розуму (від грец анти – проти і номос – закон;. протиріччя в законі або протиріччя закону самому собі) – ситуація, в якій суперечать один одному висловлювання про одне й те ж, об'єкти мають логічно рівноправне обґрунтування, і їх істинність або хибність не можна обґрунтувати в рамках прийнятої системи знання, тобто суперечність між двома положеннями, визнаними однаково вірними.

Ідея антиномічного мислення виникла у давньогрецькій філософії (Зенон, Платон, Аристотель), хоча тоді частіше вживався термін «апорія». Кант використовував поняття «антиномія» для пояснення основної тези своєї філософії, згідно з яким розум не може вийти за межі чуттєвого досвіду й пізнати «речі в собі». За вченням Канта, такого роду спроби призводять розум до суперечностей, так як роблять можливим обґрунтування як твердження (тези), так і заперечення (антитези) кожної з наступних «антиномій чистого розуму», наприклад:

«Світ кінцевий – світ нескінченний»;

«У світі існує свобода – у світі не існує свободи»;

«Існує Бог – не існує Бога» і т. д.

Антропоцентризм (від грецьк. антропосе – людина, центр – центр) – філософська позиція, згідно з якою людина є центром і вищою метою світобудови. В античності таку позицію радикально представляв Сократ, пізніше таких поглядів дотримувалися деякі представники середньовічної схоластики і деякі філософи Нового часу (наприклад, Б. Спіноза). Досить яскраво елементи антропоцентризму проявляються в екзистенціалізмі і вченні сучасного християнського еволюціонізму (Тейяр де Шарден).

Апологетика (грецьк. апологія – захист, виправдання, заступництво; мова, сказана або написана на захист кого-небудь) – в загальному сенсі – це будь-який захист християнства від звинувачень і критики з боку його супротивників; апологетика як захист християнства існує з самого початку становлення цієї релігії і чітко спостерігається особливо в працях філософів раннього Середньовіччя (наприклад, Філона Олександрійського, Йосипа Флавія та ін.)

Апріорі (лат. апріорі – буквально «від попереднього») – знання, отримане до досвіду і незалежно від нього. Цей філософський термін отримав важливе значення в теорії пізнання і логіці завдяки Канту. Ідея знання апріорі пов'язана з поданням про внутрішнє джерело активності мислення. Протилежністю апріорі є апостеріорі (лат. апостериорно - від наступного) - знання, отримане з досвіду (дослідне знання).

Архетип (від др.– грецьк. архе – «Початок» і типос – «зразок») – поняття, що використовується у філософії психоаналізу, для позначення структурних елементів людської психіки, які приховані в колективному несвідомому, загальному для всього людства.

Згідно концепції Карла Юнга – архетипи – це "образи колективного несвідомого", тобто найдавніші загальнолюдські символи, прообрази, що лежать в основі міфів, фольклору та самої культури в цілому і перехіднодять з покоління в покоління. Наприклад: зла мачуха, добра і прекрасна падчерка, благородний розбійник і т. д.

Атомізм – філософська і фізична теорія, згідно з якою нами чуттєво сприймаються (матеріальні) речі, які складаються з хімічно неподільних частинок - атомів. Атомізму був створений представниками досократичного періоду розвитку давньогрецької філософії Левкіппом і його учнем Демокрітом Абдерським. Згідно з їх вченням, існують тільки атоми і порожнеча. Атоми - найдрібніші неподільні, не виникаючі та незникаючі, непроникні (не містять в собі порожнечі) сутності (частки), які рухаються в порожнечі і, у своєму русі зчіплюючись один з одним, утворюють речі.

Атрибути субстанції – основні якості, невід'ємні властивості субстанції, без яких вона не може ні існувати, ні мислитися. Поняття отримало особливий розвиток у філософії Нового Часу в роботах таких мислителів, як Б. Спіноза, у якого атрибутами <Субстанції - Бога - Природи> були мислення і протяг, а також Р. Декарта, який вважав, що в якості основного атрибута духовна субстанція має мислення, а матеріальна - протяжність. Інші ж атрибути похідні від цих перших, і їх слід називати модусами. Так, наприклад, модусами мислення є уява, почуття, бажання, а модусами протяжності – фігура, положення, рух і т. д.

Базис – одне з основних понять історичного матеріалізму К. Маркса. Базис являє собою сукупність виробничих відносин, які складають економічну структуру суспільства. Матеріальне виробництво - поєднання продуктивних сил (трудящої маси людей і засобів виробництва, якими ті користуються) і виробничих відносин (суспільних відносин, що неминуче виникають у зв'язку з виробництвом). Базис – основа і першопричина всіх процесів, що відбуваються в суспільстві. Власне соціальна структура суспільства є поєднання базису і надбудови (сукупності політичних, правових, релігійних інститутів суспільства, а також моральних, естетичних, філософських поглядів в ньому).

Біблія (грецьк. Biblia – мн. – «Книги») – збори священних текстів християн, що складається зі Старого та Нового Заповіту. Старий Заповіт (Танах) є також священним текстом іудеїв. У Старому Заповіті міститься оригінальна концепція створення світу, викладено Закон Божий у вигляді 10 Заповідей, даних Богом пророку Мойсею на горі Синай, а також історія іудейського «богообраного» народу і, найголовніше для християн - пророцтва про майбутнє Месії - Спасителя світу. Основу Нового Заповіту становлять 4 Євангелія (від апостолів Марка, Матвія, Луки та Іоанна), в яких розповідається про пришестя і земний шлях сина Божого, Месії - Ісуса Христа, який був розп'ятий за гріхи людей і своєю смертю спокутував їх, відкривши, всім віруючим в нього шлях в Царство Небесне.

Бог – центральна проблема філософії Середньовіччя. Даним поняттям часто мається на увазі надприродна сутність, яка може бути єдиною в своєму роді (монотеїзм), або якою-небудь однією конкретною з багатьох (політеїзм). Релігійні філософи осмислюють буття світу через призму його творіння і зумвлення Богом, і все, що відбувається у світі розглядають як встановлені Богом або Богами закон і порядок.

У християнстві Бог є єдинство в трьох особах – Трійця (Бог – отець, Бог – син, і Святий Дух). Проте в деяких релігійних вченнях бог безособовий.

Особливої актуальності філософська проблема буття Бога набуває в працях Августина Блаженного, Томи Аквінського та ін.

Буття – центральне філософське поняття, що виражає першооснову всього існуючого. Йому присвячений розділ філософського знання - онтологія. Вперше це поняття зустрічається у давньогрецькій філософії, у вченні Парменіда, який позначив їм «все те, що є, все те, що існує». На його думку, буття є, а небуття немає. Друга теза Парменіда говорить про те, що «мислити і бути – одне й те ж саме». І раз небуття немає, то все, що мислимо, то є буття. Пізніше Аристотель виділив буття потенційне (можливість) і актуальне (дійсність).

З точки зору Середньовічної філософії і багатьох філософів Нового часу, буття являє собою абсолютну реальність поза часом. Буття - це Бог, а, наприклад, у Г.В.Ф. Гегеля – Світовий Дух.

Діалектичний матеріалізм К. Маркса прирівнює буття до таких понять, як природа і реальність. Він не заперечує ідеї, що мислення і свідомість мають буття, однак думає, що таке буття – свідомість і мислення – є породженим і позначається через буття матерії (природи).

Оригінальне трактування буття дає такий напрямок сучасної некласичної філософії, як екзистенціалізм, ототожнюючи буття з екзистенцією, німецький філософ М. Хайдеггер, наприклад, стверджує, що екзистенція - буття, до якого людина сама себе відносить, наповненість буття людини конкретикою; його життя в тому, що йому належить і що є для нього суще.

Незважаючи на різноманіття уявлень про буття в філософії, можна зробити загальний висновок, що буття - це реально існуюча, стабільна, самостійна, об'єктивна, вічна, нескінченна субстанція, яка включає в себе все суще.

Верифікація – принцип дослідної перевірки наукових даних і висновків, згідно з яким істинність всякого затвердження має бути встановлена шляхом його зіставлення з вказівкою на факт. Поняття пов'язане з таким філософським напрямком ХХ століття, як неопозитивізм.

Виробничі відносини – в марксизмі сукупність матеріальних економічних відносин між людьми, які складаються в процесі суспільного виробництва і залежать від характеру і рівня продуктивних сил; виражають відносини власності, які зумовлюють соціально-класову структуру суспільства.

Віра – визнання чого-небудь істинним, без попередньої фактичної чи логічної перевірки, єдино в силу внутрішнього, суб'єктивного переконання, яке не потребує для свого обґрунтування доказів, хоча іноді і намагається їх знайти.

У філософії розглядається як основний елемент релігійного світогляду, і особливої важливості набуває в Середньовічній філософії при розгляді питання про співвідношення віри і розуму в процесі пізнання, а також зустрічається в проблемному полі таких напрямів сучасної філософії, як неотомізм, філософія життя, прагматизм.

Волюнтаризм (лат. voluntas – воля) – напрям у некласичній філософії, що визнає волю першоосновою всього сущого і приписують божественної або людської волі основну роль у розвитку світового процесу.

Термін отримав особливе поширення в XIX столітті в філософських роботах А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона.

Воля до влади – центральне поняття філософії німецького мислителя Ф. Ніцше, що позначає «внутрішню сутність буття», його фундаментальну рушійну силу, життєву силу, яка в повній мірі може бути проявлена у фігурі так званої Надлюдини - людини сильної, благородної, пана своєї долі, який готовий прийняти страждання і смерть, але тільки не слабкість і рабство, в ньому не загинуло стародавнє кулачне право - право сильнішого, використовуючи яке, він стверджує свою владу.

Герменевтика – теорія і методологія тлумачення текстів («мистецтво розуміння»). Історія герменевтики сходить до філософських текстів античності, де часто тлумачилися мислителями тексти і висловлювання попередників, а також проявляється у філософії середніх віків (де ми стикаємося з тлумаченням біблійних текстів). Поняття герменевтики в його сучасному значенні сходить до Нового часу. Приблизно в середині 17 ст. встановлюється розходження між ходом тлумачення і його методом: герменевтика затверджується як вчення про «правила» тлумачення.

- Течія в філософії 20 ст., основні ідеї якого викладені у працях Х. Гадамера і Шлейермахера. Перетворення герменевтики у філософію пов'язано також з іменем М. Хайдеггера, який став розглядати «розуміння» не в гносеологічному, а в онтологічному плані, тоб то не як спосіб пізнання, а як спосіб існування. Людське буття, спочатку знаходиться в ситуації розуміння. Завдання герменевтики полягає в тлумаченні цієї ситуації. Ці положення лягли в основу концепції філософської герменевтики Х. Гадамера.

Герменевтика буття і герменевтика свідомості – дві форми філософської герменевтики, що отримали свій розвиток в ХХ столітті; з одного боку, герменевтика свідомості (Шлеймахера - Дільтея), з іншого боку, герменевтика буття (Гадамера, учня Хайдеггера). Між ними існує принципова відмінність. Згідно герменевтиці свідомості, розуміння є вживання в психологічний світ іншого, форма співпереживання (конгеніальності, психологічної спорідненості суб'єктів). Згідно герменевтиці буття, розуміння є сенс людського досвіду, що реалізується у справах і мові індивідуумів.

Герменевтичне коло – поняття, що використовується у філософській герменевтиці для характеристики особливостей процесу розуміння, пов'язаних з його циклічним характером. Для того, щоб щось зрозуміти його необхідно пояснити і навпаки. В чіткій формі як коло <цілого і частини> представлено у герменевтиці 18–19 століття (Ф. Шлейермахер, А Бек.) - для розуміння цілого необхідно зрозуміти його окремі частини, але для розуміння окремих частин необхідно мати уявлення про сенс цілого (всього тексту).

Гносеологія (грецьк. gnosis – знання, logos – вчення) – розділ філософського знання, в якому досліджуються - теорія пізнання як така: проблеми істини, проблеми методології її пошуку, проблеми логіки і меж пізнання, проблеми наукового знання і його продукування.

Гуманізм – філософська позиція, заснована на визнанні цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і прояв своїх здібностей, затвердження блага людини як критерію оцінки суспільних відносин. Як система поглядів гуманізм оформився в епоху Відродження і набув характеру широкого і різнобічного руху громадської думки, що охопила не тільки філософію, а й філологію, літературу, мистецтво.

У 14–15 ст. центром гуманізму була Італія (Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо, Леонардо да Вінчі, та ін.) Гуманізм разом з рухом Реформації поширився і в таких європейських країнах, як Франція (Ф. Рабле), Іспанія (М. Сервантес), Англія (У. Шекспір і Ф Бекон.); Німеччина (А. Дюрер).

Держава – форма політичної організації суспільства, яка здійснює управління даним суспільством, охорону його економічноЇ, соціальної та ідеологічної структури, що діє на обмеженій території з певними правами і обов'язками громадян, які проживають на ній. Держава володіє певними засобами і методами застосування влади всередині суспільства, тим самим забезпечуючи свою цілісність.

Вперше праці, присвячені проблемам держави і державного управління з'явилися в Стародавній Греції (софісти, Платон, Аристотель), а починаючи з середини ХІХ століття, нова наука політологія виділила держава в якості предмета окремих досліджень.

Діалектика – визнана в класичній філософії теорія розвитку всього сущого і заснований на ній філософський метод. Діалектика теоретично відображає розвиток матерії, духу, свідомості, пізнання і інших аспектів дійсності через закони діалектики; категорії; принципи.

Елементи діалектики можна знайти в ідеях ранніх грецьких філософів (Фалес, Геракліт, Платон, Аристотель), а також розуміння діалектики, як мистецтва суперечки, методу аргументації у філософії, що має своїм предметом протиріччя мислимого змісту предмета даного спору (у такому вигляді в Стародавній Греції діалектика зустрічається у софістів, Сократа, Зенона).

Екзистенціалізм або філософія існування – одне з найпопулярніших і найвпливовіших течій сучасної суспільної думки, центральним питанням якої є існування людини (екзистенція), сенс його життя і долі у світі. Екзистенціалізм почав формуватися в першій половині XX століття і багато в чому відображав цей історичний період. Цим власне і пояснюється трагічна інтонація і загальне песимістичне забарвлення більшості положень філософії екзистенціалізму.

Зазвичай розрізняють релігійний (К. Ясперс, Г. Марсель, Бердяєв та ін.) та атеїстичний (М. Хайдеггер, Ж. П. Сартр, А. Камю та ін.) екзистенціалізм. Такий розподіл дуже умовний, бо для багатьох представників атеїстичного екзистенціалізму твердження, що Бог помер, пов'язане з визнанням неможливості і абсурдності життя людей без Бога.

Екзистенція – центральна категорія екзистенціальної філософії (С. К'єркегор, К. Ясп