Вчення Н. Макіавеллі про етику і державу

Історичний процес, його етапи, своєрідність соціальних складових стали в поглядах мислителів Відродження в оригінальних трактуваннях і різноманітності підходів. Одним з найвидатніших представників філософської теорії в сфері політики був Макіавеллі.

Ніколо ді Бернардо Макіавеллі (1469–1527) повністю звільнився від релігійних ілюзій. Об'єктом вивчення для нього стала політична історія: причини піднесення й загибелі держав, мотиви людських вчинків, вплив особистості на хід тих або інших подій. Головними філософськими добутками в його спадщині є: «Міркування на першу декаду Тита Лівія» і «Государ». Досліджуючи державу й природу законів, що панують у ньому, Макіавеллі виводить їх з розуму й досвіду, відкидаючи ідею Божого приречення політичного існування. Він вважав, що політичні системи народжуються, досягають величі й могутності, а потім занепадають і гинуть, тобто перебувають у вічному круговороті, який не підпорядковано ніякій сталій меті. Виникнення суспільства, держави й моралі Макіавеллі пояснює природнім ходом подій. У цих обставинах діє і людина. Тому успіх її діяльності залежить багато в чому від того, як вона пристосується до умов суспільного середовища. Доля визначає лише частину вчинків, людям надається право й свобода вибору поведінки.

Застосувавши принцип виправдання використовуваних політиком засобів тими цілями, які вони ставлять перед собою («ціль виправдовує засіб»), Макіавеллі підводить базу під довільне тлумачення будь-яких політичних дій. Однак філософія Макіавеллі не означає виправдання насильницької та аморальної політики будь-якого правителя у будь-які часи. «Коли мова йде про порятунок Батьківщини, не слід брати до уваги ніякі міркування про те, що справедливо і що несправедливо, що милосердно і що жорстоко, що похвально і що ганебно, але необхідно, забувши про весь інше, діяти так, щоб урятувати її існування і її волю». Але згодом посиланнями на мислителя нерідко намагалися виправдати факти жорстокості, самовладдя, деспотизму. На думку Макіавеллі, государ повинен використовувати норми моралі з метою зміцнення держави. Оскільки проявляти чесноти на практиці «не допускають умови людського життя», государ повинен лише домагатися репутації доброчесного правителя та уникати пороків, які можуть позбавити його влади, «не відхилятися від добра, якщо це можливо, але вміти вступити на шлях зла, якщо це необхідно».

Студент при розгляді даного питання може використовувати літературу [2; 3].

Н. Макіавеллі вперше розробив світську концепцію політики і держави, поставивши до глави куту принцип політичного реалізму. Політика, на його думку, є лише автономна сторона людської діяльності і визначає її не Бог і християнська мораль, а сама практика, природні закони життя і людської психології. Н. Макіавеллі приходить до розуміння того, що, в остаточному підсумку, в основі політичної діяльності лежать реальні інтереси, користь і прагнення до збагачення.

Макіавеллі чітко сформулював положення, яке в наш час стало хрестоматійним, а саме основне питання політики є питання про владу. Зрозуміло, що мова йде про державну владу.

З погляду Макіавеллі, ціль інтересів держави, захист спільного інтересу, загального добра.

Аналізуючи політичне життя конкретного суспільства, Макіавеллі відзначав, великий вплив у ній боротьби протилежних соціальних груп: простого народу та еліти, імущих і незаможних. Зі співвідношення сил, що борються в суспільстві, він виводив і конкретні форми держави:

1) правильні (монархію, аристократію і демократію);

2) неправильні (тиранію, олігархію і «розбещеність»).

В якості ідеалу Н. Макіавеллі висував змішану форму держави, у якій з’єднувалися б монархічний, аристократичний і демократичний елементи влади.

Додаткову літературу можна знайти в джерелах [5; 6].

Література

1. Канке, В. А. Философия / В. А. Канке. – М.: Логос, 2000. – 200 с.

2. История философии в кратком изложении. – М.: Мысль, 1994. – 510 с.

3. Скирбекк, Г. История философии / Г. Скирбекк, Н. Гилье. – М., 2001. – С. 284-292.

4. Философия: учебник / под ред. проф. В. Н. Лавриненко. – М.: Юрист, 2002. – С. 3–30.

5. Філософія: курс лекцій. – М.: Центр, 1999.

6. Макиавелли, Н. Государь / Н. Макиавелли. – М., 1991.