Філософські й соціально-політичні погляди слов'янофілів і західників

У другій чверті XIX ст. у російської філософії зложилася проблема, яка в наступному вже ніколи не випадала з орбіти її уваги. Її зміст полягав у визначенні суті національної самосвідомості, місця та ролі національної культури у світовому процесі.

З вирішенням даного питання на російському ґрунті було пов'язане визначення співвідношення елементів самобутності і спільності культур різних народів. Стосовно нього в філософії зложилися два плини: західники й слов'янофіли. По вірному зауваженню А. І. Герцена, їх можна було зрівняти із дволиким Янусом або двоглавим орлом, у якого б'ється одне серце.

Студент при розгляді даного питання може використовувати літературу [2; 5].

Західники (А. І. Герцен, М. П. Огарьов, Т. А. Грановський, В. П. Боткін та ін.) були стурбовані відставанням Батьківщини від світової цивілізації в економічній, політичній і культурної областях. Багато хто з них саме тому прагнули визначити теоретичним шляхом причини, які стримують загально прогресивний розвиток Росії. Для цього вони вивчали типові тенденції розвитку культури Заходу. Вони допускали лише одну можливість для подальшого розвитку Росії – повторення шляху Європи. Раз країна відстала, виходить, її турбота – надолужити упущене. Будь-які спроби знайти в подібних обставинах який-небудь інший вихід з положення викличуть лише додаткові затримки. Визнання прогресивності капіталістичних відносин для Росії супроводжувалося у західників вітанням усіх проявів європейської цивілізації, прагненням виправдати будь-які її наслідки. Вони були відвертими прихильниками буржуазної, західної культури, наднаціональної по своїй суті. Борючись за капіталістичне майбутнє своєї держави, вони вишукували в історії Росії малопривабливі моменти; зосереджували увагу на негативному, жорстокому, негуманному; представляли національне і традиційне як прояв відсталості, застою, культурного регресу.

Слов'янофіли (П. В. Киреєвський, А. С. Хом'яків, брати Аксакови та ін.) концентрували свою увагу на самобутньому, неповторному в культурі народу. Вони не були супротивниками розвитку зв'язків з іншими країнами в сферах торгівлі, промисловості, фінансів, але політичну культуру Заходу вважали для Росії неприйнятною. Вони ідеалізували соціальну організацію слов'янського суспільства в допетровський період, вважаючи її втіленням гармонії влади і народу, дворян і селян, реалізацією в житті християнських варіантів любові, добра, братерства. Слов'янофіли вважали, що негативних наслідків капіталізму допоможе уникнути, збереження в Росії селянської громади. Вони фактично формували утопічну модель феодального соціалізму.

На думку слов'янофілів, у росіян збереглася духовна цілісність. На Заході вона втрачена через поклоніння безстрасності і емпіризму. У слов'ян же збереглися єдність і життєвість духу («живознання»), що включає в себе здатність до логіки, розум, почуття та волю. Духовність такого роду невіддільна від релігійної віри. Російська ж віра має «найчистіше» джерело - візантійське православ'я. Тому що з нього ніхто, крім слов'ян, не черпав духовних багатств, то російський народ можна вважати вибраним. Цьому типу релігії властива «соборність» (об'єднання людей на основі любові до Бога й друг до друга), і вона виявилася в общинному селянському землеволодінні. Православ'я й громада становлять основу слов'янської душі. Подібній комбінації, на думку слов'янофілів, немає аналогів у світі, а тому культурний і цивілізаційний шлях російського народу не збігається із загальними тенденціями розвитку світової цивілізації, зокрема, з європейською.

Додаткову літературу можна знайти в джерелах [3; 4].

Література

1. Хорунжий, С. С. Трансформация славянофильской идеи в ХХ ст. / С. С. Хорунжий // Вопросы философии. – 1994. – № 11. – С. 54–59.

2. Щукин, В. Г. На заре русского западничества / В. Г. Щукин // Вопросы философии. – 1994. – № 7. – С. 135–148.

3. Лосский, Н. О. История русской философии / Н. О. Лосский. – М., 1991. – 714 с.

4. Философский словарь. – 1980. – С. 385.