Особливістю сучасних релігійно-етичних концепцій є прагнення до переходу від твердої конфронтації з наукою і світською етичною думкою до діалогу і твердженню можливості узгодження релігії та науки. Однак принципові положення релігійно-етичних концепцій залишаються незмінними.
Слід зазначити представників неотомізму: Ж. Маритен, Є. Жильсон, К. Ранер, папа Римський Іоанн Павло II (1920–2005), які виражають офіційне вчення католицької церкви. Вони ставлять перед собою завдання переосмислити з урахуванням новітніх тенденцій спадщини Хоми Аквінського.
Є. Жильсон (1884–1978) вважає, що універсальний синтез релігії і науки був досягнутий в етиці Аквіната, а в Новий час взяли гору деструктивні тенденції, що й привело до глобальних проблем сучасності. Тому необхідно відновити втрачену єдність, гарантією якої є Бог.
Ж. Маритен (1882–1973) говорить про містичний акт існування, що виходить від Бога, що і є основою, як природи, так і моральних відносин у людському суспільстві.
К. Ранер (1904–1984), звертаючись до навчання М. Хайдеггера, формулює принцип «теологічної антропології», аналізує специфіку людського «буття у світі», що полягає, на його думку, у постійній відкритості, «трансцендірованії» щодо Божественного існування. Особистість, що направляється у своїх діяннях “природнім законом”, що пропонують творити добро і уникати зла. Прагнучи до блага, особистість знаходить сукупність інтелектуальних, моральних і теологічних чеснот, на культивування яких і повинна бути орієнтоване громадське життя. Питання про творчу активність людини, що творить культурно-історичний мир, привертає особливу увагу теоретиків «трансцендентального неотомізму», що поєднують характерне для християнської релігійної філософії провіденціально-есхатологічне бачення суспільства з аналізом актуальних соціальних проблем. Суспільство розуміється як сукупність окремих індивідів і як “надлюдина”. У своїй еволюції суспільство, згідно із соціальною теорією неотомізму, повинне випливати вічним нормативним принципам, які можуть по-різному тлумачитися в різних ситуаціях. Здійснення цих принципів покликано забезпечити примирення протиріч між соціальними шарами, політичний плюралізм і дотримання прав і свобод громадян. Віддаючи пріоритет загальнолюдським цінностям, представники неотомізму проводять думку про необхідність “третього шляху”, що лежить між “капіталістичним індивідуалізмом” і “марксистським колективізмом”.
Найбільш повна відповідь на дане питання студент може знайти в джерелах [2; 5; 6].
Діалог церкви «Градів Божого» і суспільства «Градів земного» розуміється, як засіб внесення вищих релігійно-моральних цінностей у культуру сучасності. Єднання «Градів земного» (наука і техніка) і «Градів Божого» (релігія) втілюється в ідеалах так званого «інтегрального гуманізму».
Визнаючи фундаментальну цінність світової історії, неотомізм вбачає в ній наявність іманентної мети, яка є моральним вдосконалюванням людства. Неотомізм надає великого значення екуменічному руху як засобу зближення релігій і зм'якшення трагічних протиріч сучасного суспільства.
Студент повинен зрозуміти, що етика неотомізму виходить із того, що джерелом моралі є божий розум, який вічний і визначає моральні вимоги до людині. Людина лише подібна Богу, його буття відрізняється неповнотою, сполучене зі злом, тому справжнє блаженство на цім світі неможливо. Головною причиною всіх лих є відступ від норм релігійної моралі. Щастя людини полягає в підпорядкуванні «божому закону», який тільки і може визначити шлях до вічного блаженства на тому світі. Їхня основна ідея полягає в об'єднанні релігійно-містичного підходу з науково-раціоналістичним світорозумінням, що ствердилися в сучасну епоху. При цьому неотомізм активно використовує ідеї інших етико-філософських плинів новітнього періоду, особливо позитивістсько-сцаентистської і екзістенціалістської спрямованості.
Теологічне обґрунтування моральності представлене також і в неопротестантизмі (К. Барт (1886–1968), Р. Нибур (1892–1971), П. Тиллих (1886–1965) і ін.), представники якого послідовно розбудовують навчання Лютера і Кальвіна. На їхню думку, людина по природі своєї гріховна і порочна, а тому не здатна здійснювати заповіді Христа в реальному житті. Моральність як боже приречення перебуває в сфері «відносини людини до Бога», що і становить його справжнє буття. Моральність – це звертання і любов до Бога, всепрощення і справедливість, тоді як світова мораль – це утилітарні розрахунки і матеріальні егоїстичні інтереси.
Додаткову літературу студент може знайти в джерелах [1; 5].
Література
1. Скирбекк, Г. История философии / Г. Скирбекк, Н. Гилье. – М., 2001.
2. Философия: курс лекций. – М.: Центр, 1999.
3. Спиркин, А. Г. Философия: учебник / А. Г. Спиркин. – М., 1999.
4. Мень, П. О Тейяре де Шардене / П. Мень // Вопросы философии. – 1990. – № 12.
5. Тейяр де Шарден. Божественная среда / Тейяр де Шарден. – М.: Политиздат, 1992. – 306 с.
6. Тейяр де Шарден. Феномен человека / Тейяр де Шарден. – М.: Политиздат, 1993. – 414 с.
