1. Самоокупність і самофінансування, їх сутність і роль у формуванні власного капіталу підприємства. Внутрішні джерела фінансування операційної діяльності.
2. Оптимізація вхідних і вихідних грошових потоків для покращення самофінансування підприємства.
3. Управління прибутком в процесі фінансової діяльності.
Самоокупність – здатність підприємства повністю покривати свої операційні витрати за рахунок отриманих операційних доходів. Самофінансування – фінансування розвитку підприємства (інвестиційної діяльності) виключно за рахунок сформованих власних фінансових ресурсів. Використовуючи власні фінансові ресурси для забезпечення операційної діяльності підприємство може не тільки здолати якісь кризові ситуації, а й зменшити залежність від залучення зовнішніх фін джерел.
Основним внутрішнім джерелом фінансування підприємства є реінвестування (тезаврація) прибутку у відкритій чи прихованій формах.
І. Приховання прибутку здійснюється у результаті формування прихованих резервів. Оскільки, приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування (отже, відбувається відстрочки сплати податків і виплати дивідендів).
Приховані резерви – це частина власного капіталу підприємства, яка не відображена у балансі. Величина прихованих резервів в активі дорівнює різниці між балансовою вартістю активів та їх реальною вищою вартістю
 |
ІІ. Відкрите самофінансування – це збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку. Тезаврація прибутку – це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування операційної та інвестиційної діяльності. Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків і нарахування дивідендів. Для визначення рівня самофінансування розраховують k самофінансування:
К самофінансування = тезаврований прибуток
Чистий прибуток
Тезаврований прибуток визначають за сумою статей балансу: нерозподілений прибуток, резервний капітал, статутний капітал.
| Переваги тезаврації прибутку | не потрібно залучати фінансові ресурси з зовнішніх джерел | Недоліки тезаврації прибутку | вища вартість, спричинена сплатою податку на прибуток |
| відсутність затрат на мобілізацію коштів | обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням | ||
| не потрібно надавати кредитне забезпечення | часом рентабельність реінвестицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку | ||
| підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність |
Забезпечення наступних витрат і платежів – це нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень. Ефект фінансування за рахунок забезпечень проявляється завдяки існуванню часового розриву між моментом їх формування (нарахування) та використання (грошових виплат). Таке самофінансування відносять до прихованого. Забезпечення можна трактувати як позичковий капітал підприємства з невизначеними строками та сумами погашення.
2.
В кризових умовах відновлення платоспроможності та ліквідності можна досягти:
Þ збільшенням вхідних грошових потоків,
Þ скорочення вихідних грошових потоків.
       |
1. Збільшення виручки від реалізації можна досягти збільшенням обсягів реалізованої продукції та ціни такої продукції. Тут слід сконцентруватись на маркетингу збуту та інших заходах.
2. Реструктуризація активів передбачає:
Þ мобілізацію прихованих резервів, що реалізуються через продаж об’єктів основних та оборотних засобів, що не пов’язані із виробництвом та індексацію балансової вартості ОФ;
Þ використання зворотного лізингу;
Þ здача основних фондів, що не використовуються у виробництві, в оренду;
Þ продаж нерентабельних структурних підрозділів (філій);
Þ рефінансування дебіторської заборгованості.
1. Зниження собівартості продукції проводять по окремих статтях калькуляції
2. Зниження витрат, що не відносяться на валові, а покриваються з прибутку (штрафи за порушення договорів, % за прострочені позики, збитки у вигляді безнадійної заборгованості)
3. З гортання інвестицій є доцільним у випадку тимчасових фінансових труднощів, тому воно передбачає зменшення вихідних грошових потоків.
3.
Прибуток – це виражений в грошовій формі чистий дохід підприємства на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, і являє собою різницю між його сукупним доходом і сукупними витратами в процесі цієї діяльності.
Прибуток від операційної діяльності – визначається як алгебраїчна сума валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування -алгебраїчна сума прибутку (збитку) від основної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).
Надзвичайні прибутки – прибутки, які відповідають визначенню надзвичайних подій та операцій.
| Поступлення грошових коштів | Розхід грошових коштів |
| Джерела поступлення | Напрямки видатків |
| І. Операційна діяльність (виробничо-збутова) | |
| Реалізація продукції | Купівля сировини, матеріалів, товарів |
| Інкасація дебіторської заборгованості минулого періоду | Поточні витрати, що формують собівартість |
| Оплата податків з операційної діяльності | |
| Інші джерела поступлень | Інші напрями витрат |
| ІІ. Інвестиційна діяльність | |
| Продаж матеріальних, нематеріальних і фінансових активів | Затрати грошових засобів на здійснення реального інвестування |
| Сума % (дивідендів) по ЦП, паях | Затрати грошових засобів на здійснення фінансового інвестування |
| Інші джерела | Оплата податків по інвестиційній діяльності |
| Інші напрями видатків | |
| ІІІ. Фінансова діяльність | |
| Додаткова емісія акцій (залучення додаткового пайового К) | Погашення зобов’язань-* по отриманих кредитах |
| Погашення облігацій | |
| Емісія облігацій | Викуп акцій (паїв) |
| Оплата % по облігаціях, кредитах, позиках, дивідендів по акціях | |
| Отримані кредити та позики | Оплата податків по фінансовій діяльності |
| Інші джерела | Інші напрями видатків |
Формування прибутку від операційної діяльності:
ЧД
Точка беззбитковості
ОВ
Обсяг реалізації продукції
Збитки прибутки
Точку беззбитковості шукають:
В = УП О = УП
1- р/v p-v
В – виручка від реалізації продукції в точці беззбитковості, грн.
О- обсяг реалізованої продукції, шт,
УП- умовно-постійні витрати на випуск товарної продукції, грн.
р- оптова ціна одиниці продукції, грн.
v –умовно змінні витрати на одиницю продукції.
Для характеристики точки беззбитковості визначають маржинальний прибуток = різниця між виручкою від реалізації продукції та умовно-змінними витратами.
Операційний ліверидж – фінансовий механізм управління прибутком, що базується на оптимізації співвідношення постійних та змінних операційних витрат. Він означає, що постійні операційні витрати викликають непропорційно більш високу зміну суми операційного прибутку підприємства при будь-якій зміні обсягу реалізації. Чим більша частка постійних витрат, тим в більшій мірі змінюється сума операційного прибутку по відношенню до темпів зміни обсягу реалізації. Коефіцієнт операційного ліверіджу:
k ол = ПОВ
ОВ ПОВ – сума постійних операційних витрат
ОВ- загальна сума операційних витрат
Ефект операційного ліверіджу:
Еол = ∆ ВОП
∆ОР ∆ВОП темп приросту валового операційного прибутку ∆ОР – темп приросту обсягу реалізації продукції
Для оптимізації власного та позиченого капіталу використовують фінансовий ліверидж.
Розподіл прибутку – процес формування напрямів його використання у відповідності з цілями і завданнями підприємства.
Фактори, що впливають на розподіл прибутку:
 |
Тема 5. Дивідендна політика підприємства
1. Завдання і зміст дивідендної політики. Етапи формування дивідендної політики. Теорії в галузі дивідендної політики.
2. Методи і порядок нарахування дивідендів. Джерела та форми виплати дивідендів.
3. Оподаткування дивідендів. Оподаткування прибутку підприємства як фактор дивідендної політики.
1. Дивідендна політика – механізм формування частки прибутку, що виплачується власнику, у відповідністю з його часткою вкладу в загальну суму власного капіталу підприємства. Основною ціллю дивідендної політики є встановлення необхідної пропорції між поточним споживанням прибутку і майбутнім його ростом. Дивідендна політикафірмиє складною в силу того, що при її здійсненні потрібно поєднувати дві протилежні тенденції:
Þ прагнення акціонерів отримати максимально високі дивіденди на звичайні акції, що забезпечить їм найвищу ціну на фінансовому ринку і полегшить доступ до фінансових джерел;
Þ домогтися мінімальних затрат при залученніфінансових ресурсів з фінансового ринку.
Дивіденди – частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до їх частки участі у статутному капіталі підприємства.
 |
| Основні завдання, що реалізуються в процесі дивідендної політики |
| виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішень про виплату дивідендів чи реінвестування прибутку |
| визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком |
| оцінка впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість підприємства |
| визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу |
| узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством |
| вибір найсприйнятливішого методу та форми нарахування та виплати дивідендів |
| оцінка впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства |
При здійсненні дивідендної політики необхідно враховувати певні обмеження:
- заборгованість власників за внесками до СК;
- при наявності підстав щодо порушення справи про банкрутство підприємства;
- коли власний капітал є меншим за обсяг його статутного та резервного капіталу;
- повністю не сплачені поточні та накопичені дивіденди за привілейованими акціями;
- при відсутності відповідних фінансових джерел виплати дивідендів;
- при наявності договірних обмежень (з банком-кредитором).
2.
 |
акціям
| Визначальний підхід до формування дивідендної політики | Варіанти використання типів дивідендної політики |
| І. Консервативний підхід | 1. залишкова політика дивідендних виплат |
| 2. політика стабільності розміру дивідендних виплат | |
| ІІ. Компромісний (поміркований) підхід | 3. політика мінімального стабільного розміру дивідендів із надбавками в окремі періоди |
| ІІІ. Агресивний підхід | 4. політика стабільного рівня дивідендів |
| 5. політика постійного росту розміру дивідендів |
У процесі реалізації обраної дивідендної політики підприємства вдаються до таких специфічних прийомів:
1. збільшення статутного капіталу та виплати дивідендів акціями,
2. подрібнення акцій = спліт здійснюється за досить високого ринкового курсу. Кожна з акцій замінюється на кілька меншого номіналу,
3. викуп підприємством акцій власної емісії або зменшення номіналу,
4. формування резервів виплати дивідендів.
