Боротьба народів Півд.- Зах. Африки проти колонізаторів у ІІ пол.. ХІХ.- поч.. ХХ ст.

Територія даного регіону була слабко населена (територія Намібії). В півн. р-н.- овамбо і гетеро; в центрі- гетеро; в півн. частині- готтентоти (нама). З 20 рр. ХХ. ст. готтентотів розпоч. процес державотворення. Його розпочав Йонкер Африкаанкер, він ввів кінноту і вогнепальну зброю, створив гвардію щоб охороняла його.

На цей регіон зазіхали німці. Спочатку тут з’явились німецькі місіонери, але у 50 х.р. Йонкер прогнав їх із столиці Віндхук. У 1861 р. смерть Йонкера. Німці починають провокувати війни між гетеро і нама. У 1883 р. німецький купець Людеріц, купив бухту, що потім стала плацдармом для німців. Німці починають укладати «охоронні договори з вождями». У 80 рр. помітною силою стають гетеро, очолювані Магареро, серед готтентотів висуваються вітбої, їх вождь Хендрік Вітбой почав об’єднувати готтентотів. Самуєль Магареро уклав «охор. договір з нім.». Німці у 1883 р. атакують Вітбоя. У 1894 р. він теж уклав з ними охоронний договір. З цього року німці утворюють резервації. На поч.. 1894 р. Самуель Магареро розпоч. повст. Воно спалахнуло 12 січня. Він домовився з

Х. Вітбоєм. Але той підтримав німців (надіслав їм 100 осіб). Повстанці в основному боролись на відкрито, але дуже вміло. У 1894 р. німецьким командувачем стає генерал Трота, він заявив що нація має бути знищена. Гереро відійшли у Ватенберг, Трота їх заблокував. Він поклав потужні заслони, а в східному напрямку слабкі, тому щоб африканці змогли спеціально прорватись і піти в пустелю. 11 серпня 30 гармат і 12 кулеметів почали почали обстрілювати повстанців, і ті відступили на схід, німці їх переслідували аж до 22 серпня, поки ті не перейшли останні струмки, і увійшли у Калахарі, там німці їх заблокували (250 км. обложної лінії). Племена зуміли там витримати майже рік, але з 80 тис. залишилось 5-8 тис.

У жовтні 1894 р. Вітбой приймає рішення розпоч. повстання. Чисельність військ 900 чол. Зазнавши поразки у перших боях, він міняє тактику (партизанська війна). Його війська 5 тис., німців- 15 тис. Восени 1905 р. до них приєднались гетеро, що вийшли із пустелі. Хендрік вмирає. Серед повстанців почин. розбіжності. В лютому 1906 р. складає зброю Ісаак Вітбой, але повстання продовжує Якоб Моренга. Його загін вів маневрену війну, але 1906 р. загін був заблокований і розбитий. Виживші перейшли в Капську колонію. Моренгі висилають у заслання, але у 1907 р. він втікає і знову починає бо-бу. У жовтні 1907 р. його загін зіткнувся з англійцями, Моренга загинув. Наслідки повстання: повстання фактично переросло у війну; німці не перемогли у боях справедливо, а шляхом геноциду.

62. Причини революції у Китаї. Повстання в Учані та початок рев. Встановлення в Китаї республіки. Визвольна бо – ба пригноблених народів.

Правління в Китаї європейців, як адже Китай це - Піднебесна. Шок, пережитий китайцями після неодноразових воєнних поразок не тільки від європейців ("опіумні війни"), а й від Японії (японсько - китайська війна 1894- 1895 pp.). Китайська держава почала швидко розвалюватись. Її було переділено на сфери впливу між великими державами. Імператорська влада й конфуціанська мораль виявилися дискредитованими.

У країні наростав стихійний протест проти проникнення іноземців. Кульмінацією стало повстання під керівництвом членів товариства Іхетуань (боксерське повстання 1899-1900 pp.), жорстоко придушене військами восьми держав - Англії, США, Росії, Японії, Франції, Італії, Німеччини, Австро-Угорщини.

На чолі боротьби за модернізацію вийшли сили на чолі з Сунь Ятсеном. Він

сформулював "три народні принципи", які, власне, й визначали мету перетворень у Китаї:

• націоналізм, себто повалення Маньчжурської династії та відновлення суто китайського правління;

• народовладдя, тобто ліквідація монархії та встановлення республіки;

• народний добробут - проведення поступової націоналізації земельної власності та встановлення прогресивного податку на землю.

Улітку 1905 р. в Токіо (Японія) під керівництвом Сунь Ятсена відбулось об'єднання різних китайських революційних гуртків демократичного й націоналістичного спрямування- "Об'єднаний союз".

Були вже навіть намічені деякі реформи імператрицею Ци Сі (скасування рабства, ліквідація станових відмінностей, створення армії за європ. зразком, скасування тортур, реформа освіти і ін.). Це все свідчило про модернізацію Китаю, але імператриця померла і реформи разом із нею.

Провал реформ свідчив про те, що змінити китайське суспільство можна лише революційним способом.

Революція почалася в Ухані (загальна назва трьох міст - Учан, Ханькоу, Ханьян). Випадковий вибух гранати в Ханькоу виявив нелегальну квартиру революціонерів, де було знайдено зброю та список членів революційних організацій. Почалися арешти. Змовники вирішили не гаяти часу. 10 жовтня 1911 р. в Учані повстали солдати. Військовий гарнізон Учана приєднався до повсталих. За ними пішли студенти, робітники. Слідом за Учанем повстання спалахнуло і в інших містах, їх учасники оголошували про свою незалежність від Пекіна і ціньського двору.

Маньчжурська влада в пошуках порятунку звернулася до Юань Шикая - генерала, з проханням перебрати командування всіма збройними силами. Той погодився і незабаром став головою імператорської ради та прем'єр-міністром, повновладним диктатором Північного Китаю. Крім того, було надруковано проект конституції, що його визнала монархія. 12 лютого 1912 р. Юань Шикай примусив матір шестирічного імператора Пу І від його імені підписати акт про зречення від престолу. У березні 1912 р. в Нанкіні було прийнято Конституцію Китайської Республіки та вирішено перенести столицю до Пекіна. У країні поновилися повстання. Сім південних провінцій, де Гоміндан мав сильні позиції, заявили про відокремлення від Пекіна. Почалася громадянська війна між Півднем і Північчю. У листопаді 1913 р. Юань Шикай оголосив Гоміндан (національна партія, створена Сунь Ятсеном) поза законом, а його членів позбавив парламентських мандатів. Війська Півдня було розбито, Гоміндан пішов у підпілля, а Сунь Ятсен знову відправився в еміграцію.