Аравія у ХVІІІ - першій п. ХІХ ст. Ваххабізм.

Аравійський півострів був найбільш відсталим регіоном арабського світу. Феодальні відносини співіснували тут з вельми сильними пережитками первіснообщинного ладу і досить широко поширеним рабством. Кочівники-бедуїни і осіле населення оазисів розпадалися на безліч часто ворогували між собою племен. Господарські потреби населення Аравії, загроза іноземного поневолення породжували тенденцію до об'єднання князівств.

У Ємені ще в XVII ст. розгорнувся спрямований проти турецьких загарбників об'єднавчий рух, керівник мусульманської секти зейдітів Зейд ібн Алі. Зейдитів займають про-проміжне положення між сунітами і шиїтами. зейдитт утворили незалежний імамат Ємен.Розташований в південно-східній частині Аравійського підвострова Оман в 40-х роках XVIII ст. звільнився від іранської окупації. Він перетворився на сильний імамат. Імам Оману був главою мусульманської релігійної секти ібадітів, що виникла у VIII ст. і названої на ім'я її засновника Абдаллаха ібн Ібада. Більшість населення Оману належить до цієї секти.

Після вигнання в 1783 р. іранців з Бахрейнських островів там виникла незалежне арабське князівство.Захоплене в XVI ст. турками на північному сході Аравійського півострова князівство Кувейт в першій половині XVIII в. також придбало фактичну незалежність від Османської імперіі.

Таким чином, на півдні та сході Аравії тенденція до об'єднання була локалізована межами окремих князівств.

У внутрішніх районах північно-західної частини Аравійського півострова, в князівствах Неджду прапором руху арабських племен стало релігійне вчення вахХабит.Основоположником був недждскій богослов Мухаммед ібн Абд аль-Ваххаба (1703-1787). він став закликати мусульман повернутися до традицій раннього ісламу, відродити «істинну» віру,різко засуджував племінні культи, засновані на доісламських первісних віруваннях. Ваххабіти неробство і предмети розкоші, спів і музику, вживання вина, кави, тютюну. Вважали турецьких пашів відступниками від віри, а султана - лжехаліфом.

Ваххабитское вчення прийняв емір невеликого недждського князівства Дарій-Мухаммед ібн Сауд. Династія Саудідів розгорнула боротьбу за підпорядкування інших князівств, і закінчилася в 1786 р. перетворенням Неджду в єдине феодально-теократичну державу. Після смерті Абд аль-Ваххаба Саудіди стали також і релігійними керівниками ваххабітів і тепер прагнули поширити свою владу за кордони Неджду. Згодом об'єднали, таким чином, під своєю владою майже всю Аравію. Потім розгорнулася боротьба за Сирію і Ірак. Ваххабіти громили війська турецьких пашів, але в Іраку та Сирії вони не зустріли такої підтримки населення, як у Аравії.

96. Культура Китаю другої половини ХVІІ - початку ХХст. ХVІ-ХVІІ ст.. у Китаї були періодом неабиякого розквіту культури. Високого рівня досягло ремесло. У часи імперії Мін розвивались такі галузі, як виробництво шовку, порцеляни, паперу, виплавки металу, видобуток солі. Для виробництва паперу використовували водний двигун. Віддавна Китай славився своєю порцеляною. Цікаві винаходи було зроблено в морській справі. Для боротьби проти ворожих кораблів винайшли водолазний скафандр та найпростіші міни. У XVII в. було видано велика господарська енциклопедія, складена прославленимСюйГуан-ци. Вона висвітлювала розвиток хліборобства й сільськогосподарської техніки у Китаї, а частково у Європі.

З 1772 р. було розпочато збирання всіхпечатни[ книжок, коли-небудь виданих в Китаї. Збір тривав 20 років. Таким шляхом була створена величезна бібліотека, розміщена в книгосховищах в Пекіні й інших містах. Усі книжки було поділено чотирма категорії, чому вся бібліотека отримав назву «Сикуцюаньшу», т. е. «Повне зібрання книжок чотирьох сховищ».

Література. У XVIII в. з'явилося двоє роману, які належать до найзначніших творів всієї літератури феодального Китаю: «Сон в червоному теремі» і «Неофіційна історія конфуціанців».Від найбільшого літературного твори на початку ХІХ в. – роману ЛіЖу-чженя «Квіти у дзеркалі» (1820 р.) до перших віршів поета ХуанЦзунь-сяня (1848 – 1905), присвяченихтайпинскому повстанню, лежить більш як сорокарічна смуга пошуків. Серед таких нових рис найбільшу важливість мало відродження політичної, соціальної поезії. Видатні політичниі діячі: Лін Цзе-сюй, ХунСю-цюань, Ші Да-кай. Їх поетичне творчість стала спробою вивести поезію на широку політичну арену, дати право голосу у життя. Середина ХІХ ст. ознаменована і виникненням у Китаї періодичної преси сучасного типу.

Мистецтво Архітектура Китаю XVII – XVIII ст. представляє хіба що типкиайского бароко, тобто. стиль, характерний епохи пізнього феодалізму.

З кінця XVIII в. салонні п'єси поступово поступаються місце п'єсам, заснованим на народній музичної драмі, культивованої у провінціїАньхой. На середину в XIX ст. нові п'єси отримують найменування «столичної драми» і стають основним елементом китайського національного театру. На розвиток живопису та особливо прикладного мистецтва, тісно що з кустарним і ремісничим виробництвом, вже у століття позначається європейське вплив. Майстерне різьблення на слонової кості, була віками однією з поширених видів художнього ліплення, вироджується в масове виготовлення дрібничок. Наслідування, повторення лише зовнішніх сторін древніх зразків наводять захоплену підтримку іноземних «цінителів». У ХІХ ст. найпоширенішим виглядом малюнка на порцеляні залишалася синяподглазурная розпис, але її сюжети (зображення гір з водоспадами, квітів, птахів) уже не позичалися художниками з природи, а свідомо списувалися зі старих зразків. Наслідування увійшло звичай настільки, що у виробах навіть позначалося час виробництва; з метою ними часто ставилася стара марка.Єдиним виглядом образотворчих мистецтв, що продовжував поступальний розвиток, була народна картинка – кольорова гравюра. У в XIX ст. в лубок поступово почали проникати соціальні мотиви.