Утворення Саудівської Аравії. Внутрішня і зовнішня політика уряду у 30 – 1 пол. 40 – х рр. ХХ ст.

На Аравійському півострові після закінчення Першої світової війни та ліквідації Османської імперії виникло п'ять незалежних арабських держав: Хіджаз (столиця — Мекка), Недж (Ер-Ріяд), Асір (Ет-Таїф), Джебель-Шаммар (Хаїль) і Ємен (Ходейда), Територія Аравії видавалася західним державам надто бідною, аби витрачати сили та матеріальні засоби на її завоювання. Лише на півдні півострова містилися багаті на нафту британські колонії Аден, Маскат, Кувейт, Катар та інші дрібніші емірати. На проведеній британцями в 1921 р. в Каїрі конференції остаточно було визнано незалежність Неджу, Хіджазу та інших аравійських держав.Визнаним духовним лідером Аравії у той час був керівник секти ваххабітів Азіз Ібн Сауд, правитель створеної 1902 р. у Неджі теократичної держави зі столицею у Ер-Ріяді. Його конкурентом у боротьбі за домінування на півострові був емір Хіджазу та шериф Мекки Хусейн, який під час Першої світової війни підняв повстання проти турків, за що згодом Лондон надавав йому фінансову та іншу допомогу. Саме між А. Ібн Саудом та Хусейном розгорілася боротьба за об'єднання Аравії.У червні 1919 р. А. Ібн Сауд розпочав бойові дії проти Хусейна. У битві біля оази Тураба хашимітська армія сина Хусейна Абдаллаха зазнала важкої поразки. Лише вбитими прихильники Хусейна втратили близько 2000 чоловік, що було велетенською цифрою для Аравії. Унаслідок бойових дій до А. Ібн Сауда перейшло кілька прикордонних оаз. У 1921 р. завершилася тривала боротьба саудитів із Джебель-Шаммаром, територію якого було приєднано до Неджу.Остерігаючись посилення Неджу та нападів релігійних фанатиків-ваххабітів на підмандатні їм території, британці запропонували скликати для врегулювання суперечливих питань конференцію держав Близького Сходу. Лондон намагався відігравати роль незалежного арбітра у міжарабських справах, розподіляючи свою допомогу різним політичним силам так, аби жодна з них не отримала більшого впливу. Конференція, в якій взяли участь делегації Хіджазу, Неджу, Іраку та Трансйорданії, тривала з 17 грудня 1922 р. по 26 січня 1923 р. Спроба досягнути порозуміння зазнала невдачі, а частина учасників переговорів покинула конференцію ще під час її роботи.Незадоволений спробами британського посередництва А. Ібн Сауд напав на підмандатний Лондону Ірак, а правитель Хіджазу Хусейн 7 березня 1924 р. проголосив себе халіфом. На той час халіфат у Туреччині, який зберігали Османи з 1517 р., вже було скасовано, тому Хусейна як духовного проводиря ісламу визнали Сирія, Палестина, Трансйорданія та Ірак. Решта мусульманського світу, особливо в неарабських країнах, нового халіфа не визнали.А. Ібн Сауд отримав зручний привід розправитися зі своїм давнім суперником. 29 серпня 1924 р. правитель Неджу наказав військам саудитів напасти на Хіджаз. Метою цього походу А. Ібн Сауд називав усунення "узурпатора", який, на думку лідера ваххабітів, не мав права оголошувати себе халіфом. Не отримавши допомоги від британців, які були незадоволені втручанням Хусейна до палестинських справ, правитель Хіджазу 3 вересня 1924 р. зрікся престолу на користь свого сина Алі. Хусейн мав надію на те, що особистий конфлікт між ним та А. Ібн Саудом після цього припиниться. Алі продовжував чинити опір саудитам, але, зазнавши кількох поразок і втративши 5 грудня Медину, 18 грудня 1924 р. зрікся престолу і виїхав до брата Фейсала в Ірак. Колишній шериф Мекки та правитель Хіджазу Хусейн помер у вигнанні на Кіпрі в 1931 р. А. Ібн Сауд залишився єдиним претендентом на володіння всім Аравійським півостровом.8 січня 1926 р. зібрання мусульманських старійшин проголосило А. Ібн Сауда королем Хіджазу та сул-таном Неджу. Обидві країни було об'єднано. У червні 1926 р. з метою отримання визнання з боку віруючих і легітимізації свого режиму А. Ібн Сауд скликав у Мецці мусульманську конференцію, на яку запросив представників усіх ісламських громад світу. 20 травня 1927 р. Великобританія визнала державу А. Ібн Сауда в її нових кордонах.У 1930 р. Асір, який раніше вже визнав протекторат Ер-Ріяда, був остаточно приєднаний до Неджу. Більша частина території Аравійського півострова була включена до складу держави А. Ібн Сауда. У 1932 р. країна прийняла офіційну назву Саудівська Аравія.У 30-х рр. Саудівська Аравія розпочала розбудову соціальної інфраструктури. В країні, де ще існувало рабство, а в якості грошової одиниці ходили австрійські талери імператриці Марії-Терези, з'явилися електростанції, телефонний та телеграфний зв'язок, шосейні дороги та перші автомобілі. Значна частина населення вороже сприйняла технічні новинки. Перша вантажівка, яка проїхала вулицями міста Ель-Хаута, була спалена місцевими жителями як "диявольська колісниця", а її водій ледве зумів втекти від розлюченого натовпу, що

хотів його лінчувати. Щоб переконати релігійних ортодоксів у тому, що телефонний зв'язок не є витвором сатани, по телефону читали Коран. Опір ортодоксів був настільки сильним, що А. Ібн Сауд не наважився продовжити реформи. Кіно та грамофон в Саудівській Аравії перебували під забороною. Значний вплив на перебіг політичних процесів в Саудівській Аравії в 30-х рр. мали події в Ємені. Войовничі племена півдня Саудівської Аравії постійно нападали на британську колонію в Адені. Своєю чергою Ємен дозволив переховуватися на своїй території політичним противникам А. Ібн Сауда. Крім цього між країнами існували й територіальні суперечки про деякі прикордонні місцевості. 22 березня 1934 р. розпочалася короткотривала, але запекла війна між Єменом та Саудівською Аравією. Незважаючи на кількісну перевагу, військам А. Ібн Сауда не вдалося захопити спірні території на пограниччі двох держав. Уже 13 травня 1934 р. підписано перемир'я, а 20 травня — Таїфську мирну угоду, за якою Саудівська Аравія визнавала незалежність Ємену. Згодом стосунки між країнами повністю нормалізувалися. Саудівська Аравія не була безпосередньо зачеплена бойовими діями Другої світової війни. Ер-Ріяд оголосив про свій нейтралітет, однак насправді Саудівська Аравія дотримувалася проанглійського курсу. Країна залежала від поставок продовольства із Британської Індії, а також продавала нафту за посередництвом британських фірм. Економічний стан країни під час війни погіршився. Мобілізація чоловіків до армії позбавила сільське господарство робочих рук. Війна зменшила в 2—3 рази кількість паломників, які відвідуючи Мекку та Медину, приносили країні значні прибутки. Під час війни зменшилися прибутки від продажу нафти, оскільки Лондон був більш зацікавлений в отриманні нафти з Іраку та Ірану, які перебували в повному підпорядкуванні Великобританії. Війна завадила продовжити розробку розвіданих нафтових родовищ. Зменшення валютних надходжень від продажу нафти частково було компенсовано уряду А. Ібн Сауда американською та британською фінансовою допомогою, в обмін на яку саудити дозволили союзникам побудувати військово-повітряну базу в Дахрані. У ході війни відбулося зміцнення американських позицій в Саудівській Аравії. Вашингтон поширив на Ер-Ріяд дію закону про ленд-ліз. Під час війни країна отримала зброї та спорядження на 99 млн. доларів. Американських військових спеціалістів запрошено до Саудівської армії. У лютому 1945 р. на борту американського крейсера "Куїнсі", який зупинився в Гірких озерах на Суецькому каналі, відбулася зустріч А. Ібн Сауда із президентом СІЛА Франкліном Д. Рузвельтом. Спеціально для короля на борту корабля напнули шатро, щоденно різали вівцю, а вечорами влаштовували покази військової хроніки. Погодившись на розширення співпраці із США, правитель Саудівської Аравії в березні 1945 р. оголосив війну кранам "осі".