Морфологічні ознаки бур’янів

Визначають види бур'янів на основі морфологічних ознак, що характерні тій чи іншій рослині й передаються спадково. У більшості рослин розрізняють підземні та надземні частини.

Підземна частина рослини. До підземної частини належить коренева система. Розрізняють такі види її.

Стрижнева - головний корінь розвинутий сильніше, ніж бічні (воловик лікарський, цикорій дикий, роман напівфарбувальний, синяк звичайний, кульбаба лікарська та багато інших).

Мичкувата - головний корінь недорозвинутий і рослина утворює багато майже рівнозначних коренів (щучник дернинний, біловус стиснутий та інші).

Кореневище - підземне стебло, що нагадує корінь, але відрізняється від нього дрібними недорозвинутими лускоподібними листочками. Кореневище має велика група бур'янів (осот польовий, осот жовтий, березка польова, пирій повзучий, гострець гіллястий, щавель горобиний та інші).

Цибулина - підземний пагін, що складається з денця, дуже вкороченого стебла та тісно розміщених, потовщених лусок - листків (належать рослини з групи цибулинних - цибуля Вальдштейна, цибуля часни­кова, пізньоцвіт осінній та інші).

Надземна частина рослини. До надземних частин належить стебло, листок, квітка й плід.

Стебло - провідник поживних речовин, несе на собі листки. Місця прикріплення їх до стебла називають вузлами, а проміжки між ними - міжвузлями.

Розрізняють стебла трав'янисті (відмирають на зиму), напівдерев'янисті й дерев'янисті (багаторічні). У бур'янів переважно трав'янисті стебла, рідко - напівдерев'янисті, ще рідше — дерев'янисті.

Стебла можуть бути прямостоячі (кукіль звичайний, цикорій дикий); висхідні, тобто біля основи лежачі, а потім прямі (м'ята польова); виткі, що обвивають іншу рослину або предмет (гірчак березковидний, березка польова): чіпкі (підмаренник чіпкий); повзучі — лежать на поверхні ґрунту й утворюють додаткові корені (розхідник звичайний, жовтець повзучий).

Якщо вздовж стебла в пластинчасті вирости, його називають крилатим, ребра - ребристим, борозни - борознистим. Стебло, порожнисте всередині, називають соломиною.

Листок розвивається з бруньок на стеблі й росте своєю основою. Складається з широкої частини - пластинки й вужчої - черешка. Біля основи черешка часто розвиваються лускоподібні придатки - прилистки. Зрослі прилистки утворюють розтруб.

Листки поділяють: за характером розміщення жилок на пластинці - на паралельножилкові, дугожилкові, перистожилкові, сітчастожилкові, пальчастожилкові; залежно від розміщення на стеблі - на супротивні, чергові, кільчасті; за формою краю пластинки - на цілокраї, зубчасті, виїмчасті, пилчасті, зарубчасті, хвилясті, двоякозубчасті. двоякопилчасті.

Форма основи в листка буває клиноподібна, округла, серцеподібна, стрілоподібна, списоподібна, нерівнобока, зрізана, звужена та інша, а верхівки - тупа, гостра, загострена, гострокінцева, виїмчаста, зрізана.

Листки бувають прості (з однією пластинкою) й складні (кілька пластинок на одному черешку).

Квітка - це видозмінений пагін, пристосований до розмноження, розвивається з квіткової бруньки. Квітки є поодинокі й зібрані в суцвіття. Стебло, на якому розміщена квітка, називають квітконіжкою, а на якому суцвіття - квітконосом.

Квітколоже - вкорочена стеблова частина, на якій розміщена вся квітка.

Оцвітина може бути простою, тобто утворена з одного ряду однакових зелених або забарвлених листочків; подвійною - внутрішня частина забарвлена - пелюстки, які складають віночок, і зовнішня зелена - чашолистки, які утворюють чашечку. Віночок і чашечка бувають зрослими й роздільними.

Квітки можуть бути правильні, де пелюстки однакові за формою і розташовані симетрично, та неправильні, де пелюстки різної форми й розмірів.

За формою віночка квітки в колесоподібні, дзвоникоподібні, трубчасті, лійкоподібні, двогубі, язичкові.

Частини квітки, у яких утворюється пилок, називають тичинками, що складаються з тичинкової нитки й пиляка. Сукупність тичинок називають андроцей. Маточка (одна або кілька) міститься всередині квітки.

Утворюється вона з плодолистків, сукупність яких називають гінецей.

Маточка складається із зав'язі, стовпчика й приймочки. Якщо зав'язь розташована на квітколожі, вона верхня, напівзанурена в квітколоже - напівнижня або середня, повністю занурена й зросла з квітколожем - нижня.

Квітки з маточками й тичинками - двостатеві, тільки з маточками чи тільки з тичинками - одностатеві.

Рослини, що утворюють двостатеві й одностатеві квітки, називаються полігамними. Рослини, одні з яких мають квітни тичинкові, а інші маточкові, називаються дводомними. Однодомні рослини - це такі, що утворюють лише чоловічі чи жіночі квітки.

Плід розвивається після запліднення із зав'язі. Плоди надзвичайно різноманітні. Вони можуть бути соковитими є сухими, однонасінними й багатонасінними. Соковиті - кістянка, ягода. Сухі - сім'янка, біб, стручок, лястянка, стручечок, коробочка, горішок, зернівка, та інші. Кожна форма в свою чергу має морфологічні ознаки, властиві їй.

 

Шкода від бур’янів

Бур'яни завдають величезних збитків сільському господарству, знижуючи врожай і погіршуючи якість продукції. Вони позбавляють культурні рослини значної кількості поживних речовин, вологи і світла, у зв'язку з чим рослини недостатньо забезпечуються факторами життя. Внесені мінеральні і органічні добрива на забур'янених посівах використовуються нера­ціонально, тобто бур'яни споживають поживні речовини не тільки з ґрунту, а й з внесених добрив.

Бур'яни виносять з ґрунту величезну кількість поживних речовин. За даними О.І.Мальцева (1962), відомо, що бур'яни виносять величезну кількість Азоту (Нітрогену), Фосфору і Калію (табл. 21). Осот рожевий виносить стільки поживних речовин, скільки урожай буряків до 300 ц/га.

При значній забур'яненості посівів пирій повзучий виносить з ґрунту стільки поживних речовин, скільки озима пшениця при врожаї 30 - 35 ц/га.

Бур'яни набагато ліпше використовують вологу з ґрунту, ніж культурні рослини. їх коренева система швидше і глибше проникає в ґрунт, ніж у культурних рослин. Наприклад, корені буркуна проникають до 5,5 м, а вівсюга - до 2 м. Завдяки цьому, бур'яни відбирають воду в коренежиттєвому шарі раніше, ніж туди проникнуть корені культурних рослин, і посилюють дію посухи.

Бур'яни мають значно вищий, ніж у культурних рослин, транспіраційний коефіцієнт. Так, в осоту рожевого максимально можливе його значення становить майже 1000, пирію повзучого -1183, тоді як в пшениці - не перевищує 400 - 500, кукурудзи - 250 -300, проса - 200 - 250. Внаслідок цього вони сильно висушують ґрунт, особливо в кореневмісному шарі.

Бур'яни буйно розвивають вегетативні органи, виперед­жуючи за ростом і розвитком культурні рослини, затіняють їх, викликають зниження інтенсивності процесу фотосинтезу. Культурні рослини сильніше відчувають затінення в молодому віці, особливо ті рослини, які повільно проходять перші фази розвитку (просо, кукурудза, льон, суданка). Затінення хлібів викликає подовження нижніх вузлів, послаблення міцності нижньої частини стебла і полягання зернових культур. Небезпеку полягання викликають бур'яни, які обкручують культурні рослини. Затінення ґрунту зумовлює зниження температури на його поверхні на 2 - 4°С, погіршує діяльність мікроорганізмів і затягує вегетацію рослин. Полеглі хліба важче збирати.

Бур'яни є місцем проживання і тимчасовим джерелом живлення багатьох шкідників, вогнищем збудників хвороб культурних рослин. На курячому просі проживає просяний комарик, який пошкоджує його насіння. Два види шкідника цукрового буряка (довгоносика) розвиваються на бур'янах.

Бурякова нематода переміщається на буряки з лободи та інших бур'янів. Колорадський жук за відсутності сходів картоплі тимчасово живе на пасльоні. Багато збудників небезпечних хвороб культурних рослин також розвиваються на бур'янах. Пирій повзучий, свинорий є переносниками іржі й інших грибних захворювань рослин родини злакових. Сажка вівсюга вражає овес. Картопельний рак поширюється на культурні рослини з пасльону чорного. Колонії капустяної попелиці живуть на дикій редисці й інших бур'янах родини капустяних.

Кореневі виділення бур'янів згубні для великої кількості культурних рослин. За сучасними поглядами (А. М. Гродзинський та ін.), до однієї з причин шкідливої дії бур'янів належить явище алелопатії, тобто негативний вплив на культурні рослини виділень бур'янів, так званих колінів. Наприклад, серед кореневих виділень пирію повзучого встановлено шкідливі виділення агропиреїну і ванілінової кислоти. Шкідливі коліни виділяють такі злісні бур'яни, як гірчак рожевий, полин та ін. Виділення осоту рожевого, березки польової затримують ріст озимої пшениці, кукурудзи та інших культур. Виділення гірчиці білої й осоту польового знижують схожість соняшнику, а виділення пирію - озимого жита і пшениці.

Деякі бур'яни різко знижують якість продукції. Наявність у борошні навіть незначної кількості розмолотого насіння куколю, блекоти чорної, гірчака рожевого робить його непридатним для людини і тварин. Домішка амброзії та полину викликає алергічні захворювання. На пасовищі або в сіні домішки гірчака рожевого, жовтцю їдкого, хвоща польового викликають отруєння тварин. Буркун лікарський, часник польовий, полин гіркий при згодовуванні худобі надають неприємний смак не тільки молоку, але й маслу.

Бур’яни різко збільшують собівартість продукції. Це пов'язано з допоміжними обробітками, підвищенням тягового опору ґрунтообробних знарядь, поломкою сільськогосподарських машин, подорожчанням продукції, спричиненим очищенням насіння.

 

Класифікація бур’янів

Усі рослини, у тому числі й бур'яни, поділяють на класи, порядки, родини, роди, види, підвиди та інші. Такий розподіл достатній для систематиків рослин і мало відповідав потребам практиків сільського господарства. Проте поділ рослий на класи одно- й двосім'ядольні тепер у практиці застосування гербіцидів набуває все більшого значення.

За місцем оселення бур'яни належать до посівних і смітникових, які з свою чергу бувають типовими (супроводжують певну культуру) й нетиповими (ненароком занесені в посіви).

Посівні бур'яни ростуть на полях, городах, у садах, а культурних дуках і пасовищах.

Багато бур'янів біологічно пристосувались до росту й розвитку культурних рослин і тепер є специфічними засмічувачами посівів льону (пажитниця льонова, шпергель льоновий, повитиця льонова, кукіль льоновий), проса (митній сизий і зелений, плоскуха звичайні), озимих (бромус житній, бромус польовий, метлюг звичайний), конюшини (повитиця конюшинна, повитиця польова), гречки (гречка татарська, гірчак березковидний), соняшника (вовчок соняшниковий); конопель (вовчок конопляний), сорго й суданки (гострець галузистий).

Серед смітникових розрізняють бур'яни, характерні для присадибних сіянок, окраїн садів, польових і шосейних доріг, залізниць.

За характером живлення бур'яни поділяють на три групи:

Незелені рослини - паразити (повитиці, вовчки), що не мають листків і горіння. Вони повністю втратили здатність до фотосинтезу й до засвоювання мінеральних речовин з ґрунту, а використовують поживні речовини рослини - хазяїна, присисаючись до них присосками - гаусторіями.

Незелені рослини поділяють па паразитів стеблового (повитиці) й паразитів кореневого живлення (вовчки).

Зелені рослини - напівпаразити (дзвінець безкрилий) мають властивості паразитів і не паразитів. Вони беруть поживні речовини з рослин, але разом з цим у них є зелені листки, за допомогою яких вони асимілюють вуглекислоту. Можуть також розвиватись і самостійно, але значно гірше, ніж на коренях рослини - хазяїна. Напівпаразити мають нормальну будову надземних органів.

Зелені рослини - непаразити використовують поживні речовини корінням безпосередньо з ґрунту, мають зелені листки, здатні до фотосинтезу.

За тривалістю життя бур'яни поділяють на дві великі біологічні групи: малорічні та багаторічні.

Малорічні бур'яни протягом життя дають насіння тільки один раз, живуть не більше одного - двох років, розмножуються насінням, а деякі, хоча й у невеликій мірі, і вегетативне (зірочник середній). До цієї групи належить найбільша кількість видів. За біологічними властивостями малорічні бур'яни поділяють ще на декілька біотипів, з яких найбільшого поширення набули: ярі, зимуючі, озимі та дворічні бур'яни.

Ярі сходять рано весною, цвітуть і утворюють насіння протягом одного літа. Поділяють їх на ефемери, ранні та пізні бур'яни.

Ефемери - це рослини з дуже коротким періодом життя, які за вегетаційний період можуть давати декілька поколінь, восени відмирають. На Україні поширені такі 6ур’яни цієї групи, як зірочник середній мокрець), люцерна мала, тонконіг однорічний, глуха кропива, вероніка двійчаста та інші. Ранні засмічують посіви ранніх ярих культур (гірчиця польова, редька дика, капуста польова, лобода біла, гірчак шорсткий, жабрій гарний, кукіль звичайний.

Пізні (післяжнивні) розвиваються в другій половині літа після збирання зернових культур, засмічують в основному пізні зернові й просапні культури (мишій сизий, мишій зелений, щириця звичайна, плоскуха звичайна, нетреба звичайна, курай руський, гібіск трійчастий, гречка татарська та інші). Пізні сходи цих бур'янів не перезимовують і гинуть.

Проте чіткої межі між ранніми та пізніми ярими бур'янами провести не можна, оскільки деякі види (гірчак березковидний, лобода біла, паслін чорний, спориш звичайний та інші) сходять рано навесні, а плодоносять аж зо пізньої осені.

Зимуючі. До цієї групи належать рослини (талабан половий, волошка синя, триреберник непахучий, жовтмілля весняне), які можуть сходити весною і восени. Прикореневі розетки листків, що з'явились восени, перезимовують і утворюють квітконосні стебла. Рослини цвітуть і плодоносять, засмічують як озимі, так і ярі посіви.

Озимі дають сходи в кінці літа чи восени, перезимовують у фазі прикореневих розеток або кущіння (злаки). Наступного року продовжують свій ріст, цвітуть і утворюють насіння. Якщо сходи озимих бур'янів (бромус житній, бромус покрівельний, бромус польовий, метлюг звичайний, озима вика) з'являються навесні, то в перший рік рослини не утворюють на­сіння, а тільки наступного.

Проте поділ малорічних бур'янів на ярі, озимі й зимуючі є умовним.

Дворічні для розвитку віл сходів до утворення насіння потребують два літніх періоди. Розмножуються насінням. Сходять рано весною. У перший рік ці рослини утворюють прикореневу розетку з листків, а на другий - цвітуть і плодоносять (морква дика, буркун лікарський і буркун білий, цикорій дикий або негрові батоги, волошка розлога, болиголов плямистий та інші).

Проте деякі дворічні бур'яни в певних умовах розвиваються як озимі, наприклад, волошка розлога, болиголов плямистий, козельці великі.

Такі дворічні бур'яни, як люцерна хмелевидна, буркун лікарський, суріпиця багаторічна, резеда жовта, живуть і плодоносять 3 - 4 роки і за біологічними властивостями подібні до багаторічних бур'янів.

Багаторічні бур'яни - найшкідливіші. Вони ростуть і плодоносять протягом декількох років. Розмножуються як насінням, так і вегетативними органами (кореневищами, кореневими паростками, відрізками стебел, корінням, вусами). За цими ознаками їх поділяють на кореневищні, коренепаросткові та стрижнекореневі. Після достигання насіння стебла й листки в них відмирають, а ті частини рослини, що знаходяться в ґрунті, живуть багато років, дають щороку нові стебла, квітки та плодоносять.

Кореневищні. Розмножуються як насінням, так і кореневищами. На відміну від кореня кореневище закінчується паростковою брунькою. Вони дуже морозо- та посухостійкі. Кореневища містять велику кількість поживних речовин, здатні до проростання навіть дрібні відрізки їх (пирій повзучий, хвощ польовий, гострець гіллястий, свинорий пальчастий та інші).

Коренепаросткові. Розмножуються насінням, а також кореневими паростками, які розвиваються з додаткових бруньок коріння.

Більшість видів цих бур'янів має міцну, добре розвинуту кореневу систему, яка проникав в ґрунт до 5 м.На глибині 20 - 25 смна головному корені утворюються бокові, що спочатку розгалужуються в боки, а потім вниз і дають початок новому корінню, яке розміщується вертикально. Тому ці бур'яни найживучіші.

Коренепаросткові бур'яни - це одна з найпоширеніших груп багаторічників (осот щетинистий, осот сивий, осот жовтий, осот польовий, степовий гірчак звичайний, березка польова, щавель горобиний, хрінниця крупковидна, молочай польовий, молокан татарський, льонок звичайний та інші).

Стрижнекореневі. Дуже подібні до коренепаросткових, мають головний стрижневий корінь, що глибоко проникає в ґрунт, і невелику кількість тоненьких бокових корінців, які відходять від головного кореня воловик лікарський, подорожник ланцетолистий, синяк звичайний, кульбаба лікарська, кульбаба пізня та інші).

Бульбокореневищні. За будовою підземної частини подібні до кореневищних, але в перших, крім кореневищ, розвиваються ще й бульба, якими ці бур'яни розмножуються (бульбокомиш морський, чистець болотний, залізняк бульбистий, чина бульбиста та інші).

Цибулинні. Поля засмічують мало. Розмножуються за допомогою цибулини (цибуля овочева, цибуля часникова, цибуля виноградникова, пізньоцвіт осінній та інші).

Китицекореневі. Мають розвинуті бокові корені. Стрижневий корінь відсутній (подорожник великий та інші).

Дернинні. З родини злакових, утворюють дернину, мають мичкувату кореневу систему (тонконіг бульбистий, щучник дернистий, біловус стиснутий, костриця овочева та інші).

Повзучі. Розмножуються за допомогою сланких надземних стебел, які вкорінюються у вузлах і утворюють батоги перстач гусячий, жовтець повзучий, розхідник звичайний та інші).

Так само, як однорічні, всі біологічні групи багаторічних бур'янів мають перехідні форми.

Особливу групу складають карантинні бур'яни. До них належать рослини з різних біологічних груп - однорічні, багаторічні, паразити й напівпаразити (повитиці, паслін дзьобатий, степовий гірчак звичайний, та інші).

Контрольні запитання

1.Поняття про бур’яни, засмічувачі і агрофітоценози

2.Біологічні особливості бур’янів.

3.Походження бур’янів.

4.Поширення бур’янів.

5.Морфологічні ознаки бур’янів.

6.Шкода від бур’янів.

7.Класифікація бур’янів за місцем оселення.

8.Класифікація бур’янів за характером живлення.

9.Класифікація бур’янів за тривалістю життя.

10. Класифікація багаторічних бур’янів.