Тема 8. Особистість практичного психолога, його професійні якості..
Заняття № 8.1.Особистість практичного психолога та шляхи його професійного удосконалення
1. Основні вимоги до особистості практичного психолога.
2. Особливості та етапи професійного розвитку психолога.
3. Формування індивідуального стилю професійної діяльності.
4. Кризи у розвитку психолога.
5. Психогігієна практикуючого психолога.
Основні вимоги до особистості практичного психолога.
Ефективність діяльності психолога-практика
Сьогодні немає однозначних критеріїв, за якими можна оцінювати ефективність роботи практичного психолога. Розглянемо деякі критерії ефективності напрямків діяльності практичного психолога.
Психодіагностика. Ефективність роботи практичного психолога зі стандартним, психометричним методом, на думку Г.С. Абрамової(1994), визначається відповідністю цілей застосування тесту або методики до досліджуваної вибірки. Адекватність застосовуваних методик оцінюється результативністю запропонованих на основі діагностики рекомендацій клієнтові.
Психокорекція. Оцінка її ефективності пов'язана з наступними моментами:
- результативність того самого впливу різна в різні періоди життя;
- ефективність психокорекції визначається не її інтенсивністю і кількістю, а якістю змісту, своєчасністю й адекватністю впливів;
- результативність залежить від ступеня відповідності психокорекції індивідуальним особливостям психіки людини.
Традиційний спосіб перевірки результативності індивідуальної і групової психокорекції: проведення початкового і кінцевого вимірів.
Психологічне консультування і психотерапія. Показники їх ефективності:
- суб'єктивне переживання особою змін у собі;
- об'єктивна реєстрація показників змін у різних модальностях;
- стійкість змін, що стелися, у подальшому житті клієнта.
Основні вимоги до особистості практичного психолога
Психолог повинен мати такі якості, які дозволили б йому створити максимально сприятливі умови для розвитку самосвідомості й особистісно-го росту клієнта. Дослідники виділяють наступні особистісні риси ефективного практичного психолога (Роджерс К. Р., 1994. Вачков І.В., 2003, Я працюю психологом, 1999):
• концентрація на особі клієнта, бажання і здатність йому допомогти;
• відкритість, гнучкість і терпимість до поглядів і суджень інших людей;
• емпатичність, здатність створювати атмосферу психологічного комфорту;
• аутентичність поведінки, тобто здатність пред'являти групі справжні емоції і переживання:
• оптимізм, віра в успік. у здатність учасників до зміни і розвитку;
• урівноваженість, стійкість до стресу, високий рівень саморегуляції;
• впевненість у собі, позитивне самовідношення, адекватна самооцінка;
• багата уява, розвинена інтуїція;
• високий рівень інтелекту.
Відомий фахівець К. Рудестам так писав про взаємозв'язок особистіс-них рис, теоретичних установок і стилів управління групового психолога (хоча це стосується будь-якого практичного психолога): він «повинен бути частково артистом, частково вченим, що з'єднує почуття й інтуїцію з професійним знанням методів і концепцій. З одного боку, з розвитком самосвідомості, з набуттям досвіду і знань про групову та індивідуальну динаміку зростає інтуїція. З іншого боку, концептуальні рамки і методи, використовувані без врахування інтуїції і почуттів, можуть вести до ригідного, негнучкого стилю управління» (Рудестам К., 1993. с.50).
Особливості та етапи професійного розвитку психолога.
Вчені виділяють наступні етапи професійного розвитку сучасних пси-хологів(Вачков І.В., 2003):
1. Романтичний, коли до серйозних «розчарувань» психолог ще просто не доріс.
2. Етап самоствердження, коли скоріше хочеться довідатися про щось «екзотичне» (необхідний етап, що складає основу професійної гідності).
3. Перші розчарування, потім будуть і наступні. Студент (курсант) -психолог одержує досвід подолання «криз-розчарувань»: самостійно здійснює пошук особистісних змістів у навчанні та в майбутній роботі.
4. Початок самостійного рішення деяких психологічних проблем (теоретичних або практичних) з використанням уже відомих технологій і методів, здобуття негативного досвіду такого використання і пошук свого індивідуального стилю діяльності.
5. Перші серйозні спроби працювати по-новому, усвідомлення того, що для творчої роботи необхідні добрі знання психологічної теорії.
6. Звертання до теоретичних і методологічних основ психології (що раніше викликало «алергію»).
7. Імпровізація і професійна творчість на науковій основі.
Багато психологів не проходять «повний цикл» такого розвитку, застряють на якихось етапах і зупиняються у своєму професійному рості.
У процесі розвитку психолога можуть виникати професійні деструкції. Суть у тому, що професійна діяльність накладає відбиток на особистість, як позитивний, гак і негативний. Перевага негативних змін в особистісному розвитку працівника і є професійною деструкцією. Вона виявляється у зниженні ефективності праці, у погіршенні відносин з оточуючими, у погіршенні здоров'я і головне - у формуванні негативних особистісних якостей, навіть у розпаді особистісної цілісності. Головна небезпека формування професійних деструкцій у тім, що розвиваються вони повільно і непомітно. Важливою умовою профілактики професійних деструкцій у роботі психолога може бути розвиток уявлень про свої професійні і життєві перспективи. Г. Сельє (1992, с.76) для подолання дістресу (або руйнівного стресу) рекомендував: «Прагніть до найвищо'' з доступних цілей та не вступайте у боротьбу через дрібниці». Головним джерелом дістресу він вважав незадоволеність життям і неповагу до своїх професійних занять.
Професія психолога надає великі можливості для повноцінного саморозвитку й особистісної самореалізації; завдання лише в тім, щоб побачити
їх і скористатися ними.
