Цей період також ділять на три підперіоди: субсенільний, сенільний і підперіод відмирання. Кожний з них характеризується певними морфогенетичними ознаками та фізіологічною активністю особин.
Субсенільний підперіод настає після завершення генеративного періоду. В деяких рослин, особливо деревних, уцей час послаблюються ростові процеси, ще більшою мірою знижується здатність до запилення, запліднення, насінневого і вегетативного розмноження, втрачається здатність до плодоношення тощо.
Сенільний підперіод є природним продовженням поперед ньої стадії. Він характеризується подальшим зниженням життєдіяльності особин популяції, в них уповільнюються темпи приросту фітомаси підземних і надземнихбіогеогоризонтів, скорочується фотосинтетична поверхня, відсутнє насіннєве розмноження, втрачається імунітет рослин до патогенів, відмирають окремі особини тощо.
Підперіод відмирання є останньою стадією сенільного періоду.
Вегетативне розмноження обмежене, воно виявляєтьсяв сенільній партикуляції, тобторозпаді старої особини на окремі частини в результаті руйнування органа, котрий з'єднувавїх у єдине ціле. Особини, щовиникли в такий спосіб, маютьнизьку життєздатність, поступово вони відмирають.
6. Стратегія популяції
Вивчення стратегії популяції як фітоценозів, так і окремих видів (особливо з числа рідкісних і зникаючих) має дуже важливе значення й для оцінки сучасного стану ценофонду, ідля розробки заходів щодо його поліпшення чи збереження,для прогнозування можливих змін рослинного покриву, спричинених змінами умов існування.
К.А. Малиновськийпід стратегією популяції розуміє таку її поведінку (реакцію на дію зовнішніх факторів), котра сприяла б збереженню стійкості структури популяції. Введені до геоботанічної номенклатури такі поняття, як "віоленти", "патієнти", "експлеренти",запропоновані Л.Г. Раменським, не можуть дати справжнього уявлення про стратегію популяції, оскількивони відображають лише напрямок еволюційного розвитку її в первинних і вторинних умовах.
Вважають, що біологічними маркерами стратегії на рівні особин є енергетичні витрати на відтворення потомства, ана популяційному – чисельність і біомаса, тобтоінтегральні характеристики процесів виживання та розмноження. При цьому дуже важливим є пізнання стратегії на двох рівнях: організмовому і популяційному.
Вивчення стратегії на організмовому рівні базується на поліваріантності онтогенезу, тобтона його багатоплановості. Зокрема, в процесі розвитку особини змінюється габітус та життєвість, виникають морфологічні ознаки, змінюється співвідношення між вегетативним і генеративним розмноженням; відбувається чергування фенофаз, варіює швидкість індивідуального розвитку.
Отже, вивчаючи стратегію популяції на рівні організмів, оцінюють (досліджують) наведені вище варіанти розвитку особин.
Вивчення стратегії на популяційному рівні передбачає інші аспекти її оцінки. Насамперед визначають щільність особин у популяції та фітоценозі; співвідношення міжними у вікових спектрах; розподіл на площі; нагромадження фітомаси; життєвість і типи самопідтримання.
Досить істотною ознакою ц енопопуляції є її життєвість, яка визначається наявним співвідношенням вікових станів особин (табл.).
Істотних змін стратегія виду та популяцій зазнає під впливом антропогенних факторів. Відомо, що такі види діяльності людини, як рубка лісу, меліорація, сінокосіння та випас худоби, збір рослинницької сировини, прокладання різного роду комунікацій тощо призводять до інсуляризації популяцій, (тобто розчленування суцільного ареалу на фрагменти), розпаду популяції на локуси, що спричиняється до порушень в обміні генетичною інформацією, внаслідок чого виникає небезпека інбридинг.
В умовах антропогенного тиску стратегія особини, як правило, змінюється. На рівні популяцій це виявляється у зміні щільності, життєвості, типу самопідтримання, характеру вікових спектрів, оскільки ці параметри популяцій найбільш мінливі.
