Поняття про інфузійно-трансфузійну терапію.

Це метод (іпїизіо - вливати, ігапзїизіо - переливати) керування функ­ціями організму шляхом цілеспрямованого впливу на фізіологічні власти­вості систем (серцево-судинної, дихальної, обміну речовин і ін.), морфологіч­ний, біохімічний, функціональний склад крові і позаклітинної рідини та забезпечення механізмів гомеостазу, за допомогою вливання крові, її ком­понентів, препаратів та різних кровозамінних рідин.

Нарис з історії інфузійно-трансфузійної терапії

Перші спроби трансфузії (переливання) сягають глибокої давнини і пов'язані з гемотрансфузіями (переливаннями крові). Спочатку пробували переливати кров від тварини до тварини, від людини до людини. Перша операція з переливання донорської крові була виконана в 1492 році. При­дворний лікар папи римського Іннокентія VIII забрав кров у трьох хлоп­чиків, щоби омолодити старого папу. Операція була невдалою - папа помер вслід за хлопчиками. Вперше успішне переливання крові від собаки до соба­ки здійснив англійський анатом і фізіолог Річард Лоуєр у 1666 р. Перше успішне переливання крові людині було проведено 15 червня 1667 р. при­дворним лікарем французького короля Людовіка XIV, філософом і матема­тиком Жаном Батістом Дені за сприяння хірурга Еммереза пацієнту з лихо­манкою, який був дуже виснажений після багаторазових кровопускань. Ними було перелито невелику кількість крові (близько 270 мл) із сонної артерії ягняти у вену руки хворого, після чого він одужав. Однак часті невдачі і несприятливі наслідки переливання крові довгий час затримували рішення даної проблеми. Лише в 1820 р. англійський лікар-акушер і фізіолог Джеймс Бландель здійснив переливання людської крові 10 жінкам з післяродовими кровотечами, 5 із них вдалось врятувати. У1832 р. російський лікар-акушер К. Вольф теж здійснив успішне переливання донорської крові (від людини) для рятування жінки від кровотечі у післяпологовий період.

У 1901 р. австрійський вчений К. Ландштейнер зробив одне з найбільш суттєвих відкриттів століття, він виявив у досліджуваних людей в крові аг­лютиногени і аглютиніни та певну закономірність реакції аглютинації (скле­ювання еритроцитів), що послужило основою для відкриття трьох груп крові. У 1907 р. чеський вчений Я. Янський, використавши методику К. Ландштей-нера, описав четверту групу крові. В 1921 р. він же запропонував міжнарод­ну класифікацію груп крові за системою АВО.

Важливе відкриття в трансфузіології було зроблено в 1914 р. Густеном (Низііп А.), який з метою запобігання згортанню крові запропонував додава­ти до неї цитрат натрію. Цей метод консервування крові використовують і сьогодні.

У 1940 р. Карл Ландштейнер і Вінер виявили в еритроцитах новий антиген - йі (резус-фактор), а Левін із співавторами довели його зв'язок із гемолітичною жовтяницею новонароджених. З тих пір розпочалась практи­ка переливання крові з врахуванням не тільки групи а й резус-фактора.

Значний вклад у розвиток трансфузіології (науки про переливання) внесли А.М. Шамов, А.А. Богданов й ін. Досягнення сучасної науки дозволя­ють широко використовувати переливання крові, її компонентів, препаратів та кровозамінників у клінічній практиці як ефективні засоби лікування хворих. Останнім часом розроблені спеціальні апарати "сел-сейвери", які збирають кров під час операції, очищають її, фільтрують і знову направля­ють у кровоносне русло.

На сьогодні в Україні питаннями переливання крові, її компонентів та замінників займаються інститути гематології і переливання крові, обласні і міські станції та відділення переливання крові при великих лікарнях (облас­них, міських, районних). Науково-дослідні заклади займаються питаннями не тільки переливання крові, а й розробкою і створенням нових препаратів крові, стабілізаторів, кровозамінників і ін.