Поняття про місцеву анестезію

Місцева анестезія - це локальна втрата чутливості тканин, яка ство­рюється штучно за допомогою хімічних, фізичних або механічних факторів з метою знеболювання оперативних втручань або хірургічних маніпуляцій,

що проводяться при повному збереженні свідомості пацієнта. Основними перевагами місцевої анестезії є її відносна безпека і доступність застосуван­ня. Розрізняють такі види місцевої анестезії:

1) поверхневу (термінальну) анестезію, яка може бути здійснена зма­щуванням слизових оболонок, зрошенням їх, охолодженням, інфільтрацією розчином анестетика за методом "повзучого інфільтрату", футлярна анес­тезія за Вишневським;

2) провідникову (регіонарну) анестезію, при якій знеболювання здійснюється за рахунок блокади нервів. Варіантами провідникової анес­тезії є: блокада нервових стовбурів, сплетень; внутрішньосудинне або внутрішньокісткове введення анестетика, новокаїнові блокади, а також вве­дення анестетика в спинномозковий канал або перидуральний простір.

При проведенні місцевої анестезії виділяють чотири періоди: а) введен­ня знеболювальної речовини; б) дія її на рецептори і нервові стовбури; в) повна анестезія, яка триває 1-1,5 год, причому цей період можливо подовжи­ти повторним введенням знеболювальної речовини; г) відновлення чутли­вості.

Місцевознеболювальні речовини. На сьогодні синтезовано більше 100 засобів, які мають місцевознеболювальну дію. Серед них найбільше викорис­товують:

1. Новокаїн (Иоюосаіпит) — засіб, який має незначну токсичність і
виражену знеболювальну дію; 0,25-0,5 % розчин використовують для
інфільтраційної анестезії та новокаїнових блокад (150-500 мл); 1-2 % - для
провідникової (регіонарної) анестезії; 2 % розчин - для перидуральної анес­
тезії (20-25 мл); 5 % розчин - для спинномозкової анестезії (2-3 мл); 10-
20 % розчин - для поверхневої (термінальної) анестезії зрошенням, змащу­
ванням (10 мл).

Вища одноразова доза новокаїну в перерахунку на суху речовину ста­новить 0,75 г (150 мл 0,5 % розчину). В подальшому на протязі кожної години - не більше 25 год - 2 гр при використанні 0,5% розчину (400 мл).

В окремих випадках у хворих виникає підвищена чутливість до новокаї­ну у вигляді запаморочення, загальної слабкості, інколи втрати свідомості, зниження артеріального тиску.

2. Лідокаїн (Ьійосаіпит) — ефективніший засіб, ніж новокаїн, діє швидше
і довше. Для інфільтраційної анестезії використовують 0,25-0,5% розчи­
ну. При використанні біфльш 400 мл, стосують тільки 0,25% розчин. За­
гальна кількість 0,25% розчину не повинна перевищити 1000 мл, а 0,5%
розчину - 500 мл. 1-2 % розчин використовують для провідникової (регіо­
нарної) анестезії; 2 % розчин - для перидуральної анестезії (до 20 мл); 5 %
розчин - для поверхневої анестезії зрошенням, змазуванням (до 20 мл).
Препарат протипоказаний при вираженій серцево-судинній недостатності,
атріовентрикулярній блокаді, порушеннях функції нирок і печінки.

3. Тримекаїн (Тгітесаіп) — викликає глибоке, тривале знеболювання. Для інфільтраційної поверхневої анестезії використовують 0,25 % розчин -до 800 мл або 0,5 % розчин - до 400 мл. Для провідникової анестезії вико­ристовують 1 % розчин до 100 мл або 2 % розчин до 20 мл; для перидураль-ної анестезії — 1-2 % розчин до 20-25 мл; для спинномозкової анестезії -5 % розчин (2-3 мл).

4. Дикаїн (Оісаіпит) — переважає за своєю активністю новокаїн. Для поверхневої анестезії використовують 0,25-0,5-3 % розчин; для перидуральної анестезії - до 3 мл 2 % розчину. Вища терапевтична доза дикаїну для дорос­лих - 0,09 г одноразово. Збільшення дози призводить до токсичних явищ.

Поверхнева (термінальна) анестезія.

Анестезію шляхом змащування або зрошення слизових оболонок най­частіше використовують в офтальмології, оториноларингології, урології і ен­доскопічній практиці. Слизова оболонка носових ходів, порожнини рота, глот­ки, гортані, бронхів стає нечутливою через 4-8 хв після використання 10-20 % розчину новокаїну, 0,25-2 % розчину дикаїну. Однак цей метод анестезії не дозволяє точно дозувати кількість препарату, що потрапляє в організм, тому можливі отруєння.

Анестезію шляхом охолодження використовують для зняття болю при забоях м'яких тканин, спортивних травм. Здійснюється за допомогою розпи­лювання на шкіру хлоретилу. Його випускають в ампулах по 20-50 мл. Спочатку відламують кінчик трубочки і струмінь хлоретилу з відстані 30-40 см спрямовують на шкіру. Хлоретил випаровується, різко охолоджує шкіру, завдяки чому виникає знеболювання. Після відновлення чутливості у хворого в ділянці анестезії виникають неприємні відчуття. Не можна вико­ристовувати хлоретил поблизу рота, носа, оскільки може настати загальний наркоз. Попадання хлоретилу в очі може викликати їх ушкодження.

Інфільтраційна анестезія. В основі місцевої інфільтраційної анестезії лежить просякання знеболювальним розчином тканин у ділянці оператив­ного втручання, дія на нервові за­кінчення. З цією метою найчасті­ше використовують 0,25-0,5% розчин новокаїну.

Методика цієї анестезії роз­роблена в 1923-1928 роках О.В. Вишневським і отримала назву "повзучий інфільтрат" - під тис­ком розчин новокаїну поширюєть­ся ("повзе") по тканинах (рис. 54). її проводять пошарово. Спо­чатку тонкою голкою інфільтру­ють шкіру до утворення "лимон­ної шкірочки", по краю створено-

го інфільтрату проводять наступну ін'єкцію і так продовжують по всій лінії майбутнього розтину. Потім міняють голку на довшу та інфільтрують розчи­ном новокаїну підшкірно-жирову клітковину. Після цього хірург за допомо­гою скальпеля розтинає шкіру і підшкірно-жирову клітковину. Виділивши апоневроз, хірург створює під ним тугий інфільтрат розчином новокаїну. Та­ким чином хірург здійснює "гідравлічне препарування тканин" - роз'єднує їх за допомогою точного введення розчину новокаїну в потрібні тканини. По­дальша техніка знеболювання має свої особливості і залежить від ділянки і характеру операції. У разі виконання операції на органах черевної порожнини проводять інфільтрацію очеревини, брижі, черевного сплетення та інших ана­томічних утворень.

Провідникова (регіонарна) анестезія. Цей вид знеболювання здійснюється шляхом введення анестетика в нерв або поблизу нервового стовбура (ендоневрально чи периневрально), завдяки чому припиняється проведення больових імпульсів по даному нерву (рис. 55).

Цей вид анестезії широко використовують у хірургії при операціях на кисті, пальцях (розкриття гнійників, ампутації фаланг). Для цього, як правило, використовують методику, запропоновану Лукашевичем і Оберстом: на основу пальця накладають циркулярний джгут із стерильної тонкої гумової трубки або

марлевої смужки, нижче від нього з обох боків сухожилків-розги-начів пальців вводять по 5-6 мл 1 -2 % розчину новокаїну. Діє пре­парат через 5-7 хв.

При операціях на органах черевної порожнини, верхніх, нижніх кінцівках тощо прово­дять знеболювання нервових сплетень: так, в ділянку черев­ного (сонячного) сплетення вво­дять 120-150 мл 0,5-0,25 % роз­ чину новокаїну.

Епідуральна анестезія

Використовують при великому операційному ризику - похилий вік паці­єнта, хвороби серця, легень, цукровий діабет і ін. Спинний мозок вкритий твер­дою, павутинною та м'якою (судинною) оболонками. Розчин анестетика вво­дять над твердою оболонкою спинного мозку (рис.56). Це - суто лікарська маніпуляція. Анестезію проводять у положенні хворого сидячи із зігнутою спиною. Після інфільтраційної анестезії м'яких тканин і проведення проби на чутливість до анестетика спеціальною голкою достатньо широкого просвіту з мандреном обережно і суворо по середній лінії хребта (щоб не попасти в

спинномозковий канал) проходять в епідуральний простір між остис­тими відростками II і III або III і IV поперекових хребців (рис. 56). Для епідуральної анестезії ви­користовують 1-3 % розчин ново­каїну (30-40 мл), 1 % розчин три-мекаїну (20-30 мл). Вільне входжен­ня розчину свідчить про попадання його в епідуральний простір. Після введення перших 3-5 мл розчину вичікують 5 хв. Якщо немає ознак знеболювання, вводять всю дозу анестетика.

Спинномозкова анестезія

Використовують при операціях на органах таза і нижніх кінцівках. Анесте­тик (2 % розчину лідокаїну, 5 % розчин новокаїну і ін.) вводять в субарахної-дальний простір спинного мозку. Це теж суто лікарська маніпуляція.

Для пункції готують шприци з поділками на десяті частки мілілітра, довгі пружні голки Біра з мандреном. Хворому надають сидячого або лежа­чого положення.

Шкіру обробляють лише спиртом (розчин йоду або його похідних не використовують для профілактики арахноїдитів). Лікар робить прокол, ви­тягує мандрен, після чого з'являється спинномозкова рідина, вводить анесте­тик, шкіру обробляє спиртом і накладає асептичну пов'язку (рис. 57).

Після цього хворого кладуть на операційний стіл так, щоб був при-піднятий головний кінець на 15° (при введенні новокаїну), тому що розчин

анестетика при попаданні в дов­гастий мозок може викликати зу­пинку дихання. При введенні со-вкаїну, питома вага якого є мен­шою, ніж ліквору, головний кінець стола слід опустити на 15° ниж­че. Після спинномозкової анес­тезії можливі головний біль, ну­дота, затримка сечовипускання. У цих випадках хворому необхідно ввести 5 % розчин глюкози, 0,9 % розчин №С1, анальгін, провести ка­тетеризацію сечового міхура.