Помилки при визначенні групової належності крові

Помилки при визначенні групової належності в основному зумовлені трьома причинами:

/. Технічні помилки: а) помилкове розташування стандартних сирова­ток, еритроцитів або цоліклонів; б) невідповідність об'ємних співвідношень сироваток, еритроцитів або цоліклонів і досліджуваної крові; в) передчасний висновок про результат проби (сповільнена аглютинація); г) неправильний запис групи досліджуваної крові; д) неспецифічна реакція - панаглютинація, що виникає зі свіжою кров'ю при температурі 15-17 °С. Для виявлення панаглютинації планшет або тарілочку поміщають у термостат при темпера­турі 37 ° С на 5 хв, після чого панаглютинація зникає, а справжня аглютинація залишається.

2. Помилки, пов'язані з неповноцінністю стандартних сироваток, еритроцитів, цоліклонів або досліджуваної крові: а) сироватки з титром нижче 1:32 або із закінченим терміном зберігання; б) використання сирова­ток, еритроцитів, цоліклонів, недостатньо законсервованих або заготовлених з порушенням асептики; в) неспецифічна аглютинація еритроцитів дослі­джуваної крові (псевдоаглютинація, феномен Томсена), пов'язана з бакте­ріальним забрудненням крові або тривалим її перебуванням при кімнатній температурі). Для попередження помилок, пов'язаних з псевдоаглютинацією, необхідно користуватися пробою з фізіологічним розчином. Для цього до крапель сироваток, де відбулася аглютинація, але не раніше, ніж через 3 хв, додають краплю фізіологічного розчину, змішують і, похитуючи тарілочкою, спостерігають протягом 5 хв. Додавання фізіологічного розчину посилює справжню аглютинацію та усуває хибну.

3. Помилки, пов'язані з біологічними властивостями крові: а) низький титр аглютиногенів досліджуваної крові при визначенні групи крові за стан­дартними сироватками або аглютинінів за стандартними еритроцитами; б) наявність у групах II (А) і IV (АВ) слабких аглютиногенів А к^В, з якими

виникає слабка і пізня аглютинація. При цьому можуть бути помилки, при яких кров групи IV (А В) визначається як кров групи III (В), а кров II (А) - як групи І (0).

В усіх випадках нечіткого або сумнівного результату необхідно повто­рити визначення групи крові за допомогою інших двох серій сироваток цолі-клонів або "перехресним способом" за допомогою стандартних еритроцитів.

Сумісність груп крові

Сучасні трансфузіологи нараховують декілька тисяч аглютиногенів та декілька сотень сироваткових аглютинінів (система АМІЗз; Р; Кеіі; Оиїїу; Кісісі і ін.). А тому на сьогодні слід вважати, що ідеальної групової суміс­ності крові не буває.

При переливанні крові треба пам'ятати про правило Отенберга, згідно з яким аглютинуються еритроцити крові, що вливається (донора), а не хво­рого, оскільки аглютиніни крові, що вливається, розводяться в крові хворо­го і не можуть аглютинувати його еритроцити.

Це дозволяє переливати в екстрених випадках не тільки одногрупну кров, але і кров, еритроцити якої не можуть бути аглютиновані сироваткою хворого.

Так, еритроцити першої групи не аглютинуються сироватками всіх груп, а тому кров І (0) може бути перелита будь-якому хворому (універсальний донор). Проте слід пам'ятати, що у звичайних умовах можна переливати лише одногрупну кров.

Резус-фактор та методики його визначення

Поняття про резус-фактор

Резус-фактор - це особливий антиген, який вперше був виявлений в еритроцитах мавп породи макаки (Масасиз гпезиз). Він міститься у 85 % людей, їх кров називають резус-позитивною. У інших 15 % цей фактор відсутній, їхню кров називають резус-негативною. Резус-фактор є досить сильним ан­тигеном. При переливанні резус-позитивної крові людям з резус-негативною кров'ю у них виробляються специфічні резус-антитіла, які викликають резус-конфлікт, посттрансфузійну реакцію; може розвинутись анафілактичний шок. Резус-антитіла виникають у людей з резус-негативною кров'ю протягом жит­тя при імунізації їх резус-фактором людей з резус-позитивною кров'ю. При переливанні крові слід враховувати, що існує декілька типів резус-фактора. Для їх позначення використовують номенклатуру Віннера або Фішера-Рейса (йі₀(О), КЬ'(С), йі"(Е), (1, с, є). Найбільш поширеним є антиген Д.

При визначенні резус-належності крові необхідно користуватись чин­ними інструкціями та наявними в розпорядженні антирезусними сироватка­ми, еритроцитами чи моноклональними антитілами. Резус-фактор є спадко­вим і не залежить від групи крові, статі та інших особливостей людини.