Психологічна діагностика - це галузь психологічної науки, яка розробляє принципи, шляхи і прийоми розпізнання, оцінки та вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості. Сучасна психодіагностики включає:
· загальну теорію психологічного вимірювання;
· спеціальні теорії та методики вимірювання якостей та поведінки особистості;
· теорії та методики оцінювання.
Поняття «психодіагностика» з’являється в 1921 р. і введено Г.Роршахом, який так назвав створений ним “діагностичний тест, що грунтується на перцепції”. Зміст цього поняття незабаром суттєво розширюється і психодіагностикою починали розуміти все, що пов’язане з вимірюванням індивідуально-психологічних відмінностей. Саме слово «діагностика» має грецькі корені: «діа» - відмінність, «гнозис» - пізнання.
Витоки психодіагностики сягають у далеке минуле. Перші “тести” для визначення індивідуальних розбіжностей були відомі ще 4000 років назад. Історія стародавніх цивілізацій свідчать про це. У Стародавньому Китаї за 2200 років до народження Христа була створена система відбору чиновників, яка охоплювала широкий спектр проявів особистості – від вміння писати до поведінки в побуті. Вже Платон добре розумів значення природних задатків, що не тільки відрізняють людей один від одного, але й впливають на їх здібності до тієї чи іншої справи.
У кінці XIX ст. у психологію проникає і швидко завойовує популярність ідея вимірювання. Психологічна наука отримує можливість кількісного вираження індивідуальних відмінностей. Це посприяло зародженню психодіагностики, оформлення якої в якості самостійної галузі досліджень завершилась в 20-ті рр. ХХ ст. Значний вклад у становлення психодіагностики внесли праці Ф.Гальтона, Дж.Кеттела, Г.Еббінгауза, Е.Крепеліна, А.Біне та ін. піонерів дослідження індивідуальних відмінностей.
Починаючи зі спроб “охопити числом операції розуму” (Ф.Гальтон), з перших тестів на інтелект психодіагностика пробує свої сили і в інших вимірюваннях індивідуально-психологічних особливостей особистості. Уже в 20-х рр. з’являються проективні методики та опитники. У 40-50 рр. у світовій психодіагностиці сформувались основні діагностичні підходи, були завершені розробки всіх найбільш відомих тестів (інтелектуальна шкала Векслера, тест Роршаха, ТАТ, опитник “Шістнадцять особистісних факторів”).
Розвиток психодіагностики з самого початку тісно пов’язаний з появою і вдосконаленням математико-статистичного апарату, перш за все кореляційного та факторного аналізів. З допомогою психометрії психодіагностика обгрунтовує вимоги до вимірювання індивідуально-психологічних відмінностей людей.
Завдання, які стоять сьогодні перед психодіагностикою складні і багатогранні. Нема жодної практичної сфери психологічного знання, де б психодіагностика була непотрібна. Отже, психодіагностика - це наука і практика, пов'язана з розробкою різноманітних методів виявлення індивідуально-психологічних особливостей людини і постановкою з їх допомогою психологічного діагнозу.
Практичний психолог зазвичай не займається створенням нових психодіагностичних методик, а користується готовими, розробленими дослідниками методами. З допомогою психодіагностики він вирішує наступні завдання:
1) встановлення наявності у людини тієї або іншої психологічної властивості або особливості поведінки;
2) визначення рівня розвитку даної властивості, її вимірювання у певних кількісних і якісних показниках;
3) опис психологічних і поведінкових особливостей людини, що діагностуються, у тих випадках, коли це необхідно;
4) порівняння рівня розвитку діагностованих властивостей у різних людей.
Робота психодіагноста включає ряд важливих моментів. Найпростіші і очевидні - це вміння викликати до себе прихильність людей, досконале знання психодіагностичних методик і умов їх застосування. Крім того, кожному психологу, який працює у сфері психодіагностики, необхідно знати і дотримуватись найважливіших професійно-етичних принципів:
1) особистої відповідальності за правильність результатів тестування;
2) професійної таємниці (нерозповсюдження наукових психодіагностичних методик);
3) конфіденційності (дотримання таємниці отриманої психологічної інформації від сторонніх осіб);
4) наукової обгрунтованості (використані методики повинні відповідати вимогам надійності, валідности, диференційованості і точності результатів);
5) об'єктивності (інтерпретація результатів і висновки повинні робитися у строгій відповідності з отриманими показниками);
6) забезпечення суверенних прав особистості, який включає:
а) добровільність участі у психологічному обстеженні (окрім особливих випадків в судовій і медичній практиці);
б) психопрофілактичний виклад результатів (обережність і делікатність, адекватність і доступність мови, готовність використовувати відповідну методику);
в) попередження про ймовірність одержання такої інформації про себе, яку людина сама не усвідомлює та може бути неприємною їй;
г) право знати результати обстеження (батьки також мають це право).
У психодіагностиці тест - це серія однотипних стандартизованих коротких завдань (випробувань), яким піддається досліджуваний - носій передбачуваної якості. Різні автори пропонують різні способи класифікації психодіагностичних методів. Наприклад, на думку Р. С. Немова (1995), можна виділити:
1) методи психодіагностики на основі спостереження (стандартизоване і вільне спостереження);
2) опитувальні психодіагностичні методи (анкета; опитувальники, які можуть включати закриті і відкриті, а також прямі або непрямі запитання; інтерв'ю);
3) об'єктивні психодіагностичні методи, включаючи вияв та аналіз поведінки людини і продуктів її праці;
4) експериментальні методи психодіагностики.
А. Г. Шмелев як основні описує наступні види психодіагностичних методик (при цьому як підстава для класифікації виступає міра «об'єктивності — суб'єктивності»): 1) приладові психофізіологічні методики; 2) апаратурні поведінкові методики; 3) об'єктивні тести з вибором відповіді; 4) тести-опитувальники; 5) методики суб'єктивного оцінювання за шкалами; 6) проективні методики; 7) стандартизоване аналітичне спостереження; 8) контент-аналіз; 9) включене спостереження з наступним рейтинг-вимірюванням; 10) психологічна бесіда (інтерв'ю); 11) рольова гра; 12) активний (навчальний) експеримент; 13) якісний аналіз діяльності.
Більшість психодіагностичних методів можна розділити на дві групи: експертні (клінічні) і стандартизовані (тестові).
Найважливішою підставою для використання методик психодіагностики виступає відповідність їх наступним вимогам:
1) можливості диференціювання – діапазон вияву відмінностей;
2) надійність - ступінь стійкості, стабільності одержуваних результатів;
3) валідність - властивість методик виміряти саме те, на що вона була заявлена, відповідність психологічних показників особливостям поведінки людини;
4) точність - здатність тонко реагувати на щонайменші зміни оцінюваної властивості, що відбуваються в ході психодіагностичного експерименту.
Важливо щоб нормативні показники методики були складені на основі роботи з репрезентативною вибіркою, тобто такою кількістю досліджуваних, яка достатня для статистичної обробки.
