Психоконсульування як напрям практичної психології

 

Теоретичною основою психологічного консультування є консультативна психологія як розділ практичної психології, завданням якого є вивчення структури і закономірностей процесу психологічного консультування. Виникнення консультативної психології підготовлене всім ходом розвитку психології.

Коли вчені стали досліджувати унікальність, пізнавати її закони, застосовуючи їх у практиці надання допомоги конкретній людині, замість закономірностей психіки предметом наукового аналізу ставали закономірності діалогу, що дозволяють працювати з індивідуальністю. Центр дослідження змістився з індивідуальних відмінностей на відмінності у способах веденнядіалогу, у формах організації взаємин між фахівцем, що надає допомогу, і клієнтом. Учених стало цікавити, які способи організації діалогу сприяють виявленню закономірностей функціонування унікальності конкретної людини, а які перешкоджають цьому процесу, блокують його, роблять деколи зовсім неможливим; які параметри взаємин допомагають надавати психологічну допомогу, спираючись на закономірності унікальності клієнта, а які заважають.

Іншимважливим кроком на шляху розвитку психології, що зумовив появу консультативної психології, було включення в контекст психологічного аналізу соціального середовища, в якому людина живе. Стали вивчати вплив на психічну активність людини включеності її у великі і малі групи.

Звичайно, досліджувати природу людських взаємин не обов'язково в умовах психологічної консультації. Проте консультативний діалог володіє унікальною властивістю поєднання: професіонала, який 10, а то і 20 років свого життя займається дослідженням психологічних феноменів; украй зацікавленого в неформальному спілкуванні клієнта, чиє існування в даний момент стає проблемним.

У консультації виникає поєднання включеності і рефлексії (у сенсі спостереження, роздуму з приводу консультування). Наявність зацікавленого клієнта не дозволяє процесу спілкування стати формальним, сприяє розкриттю глибинних сторін людського буття у процесі спілкування.

Психологічне консультування виникло в середині XX ст. саме завдяки успіхам психотерапії, коли накопичені знання дозволили перейти до надання допомоги психічно здоровим людям. Успіхи психотерапії багато в чому зумовили інтерес людей до отримання психологічної допомоги.

На перших етапах розвитку психологічного консультування природним був інтерес до природи тієї реальності, з якою стикається клієнт у своєму житті, яке породжує проблеми, з якими він приходить у психологічну консультацію. Наприклад, психолог, що займається психологічним консультуванням в організації, проявлятиме природний інтерес до психології організації, до тих соціально-психологічних закономірностей, які зумовлюють поведінку людей в організації. Психолога, що працює з сімейними проблемами, цікавитиме психологія сім'ї. Такий інтерес, безумовно, виправданий та корисний. Але останнім часом все більш виразно заявляє про себе інший ракурс аналізу – що реально відбувається у момент консультування між консультантом і особистістю, що знаходиться у ситуації клієнта.

Багато психологів-консультантів, що надають допомогу на основі доведення до клієнтів психологічної інформації, що стосується їх проблем, не раз зазначали, що у процесі діалогу між ними і клієнтами виникало і ще щось (окрім об'єктивного контексту), що допомагало вирішувати проблеми. Після консультації з проблем клієнта вони аналізували сам діалог.

Консультативний процес має свою структуру і чинники, що його зумовлюють Розглянемо групи цих чинників:

1) індивідуальні відмінності як клієнтів, так і консультантів. Завдання дослідження індивідуальних відмінностей психологів і клієнтів і впливу цього чинника на саме психологічне консультування дуже важливе. Навіть рівень компетентності психолога у тій реальності, в якій у клієнта виникають проблеми, залежить по суті як від індивідуальних відмінностей між психологами, так і чинників, що їх визначають;

2) специфіка проблеми, з якою приходить клієнт у психологічну консультацію, може задавати різні форми роботи з ним. Необхідно створити типологію запиту клієнтів і стосовно різних їх форм виділити та описати конкретні види і форми психологічного консультування, оскільки не можна вирішувати різні проблеми одним методом. У цьому плані цікавим є аналіз консультативної діяльності психологів у різних сферах: політиці, менеджменті, освіті, роботі з наслідками перебування у деструктивних культах, сімейному консультуванні;

3) тип ситуації, не прив'язаної до конкретних сфер консультування, але яка має відношення до різних станів клієнта, наприклад, емоційна основа проблеми, зокрема, емоційний стан клієнта. Відповідно до цього необхідно виділити та описати специфічні види і форми психологічного консультування;

4) соціальні умови, в яких живуть психолог і клієнт, які впливають на процес консультування. Актуальною є зворотна проблема впливу психологічного консультування на суспільство і проблема функціонування людини, що звертається за психологічною допомогою, в соціальному середовищі.

З розвитком психології знання про будову індивідуальної психіки людини стає все більш детальним. Наприклад, ми знаємо про структуру особистісних властивостей, окремо можна характеризувати структуру характеру, темпераменту. А наскільки деталізовано наше знання про консультативну бесіду? Скільки ми знаємо елементів, понять, що допомагають нам рефлексивно сприймати сам консультативний процес?

Наскільки повні наші знання про те, що відбувається і взагалі може відбуватися у різних ситуаціях консультативного діалогу? Ці запитання ставлять перед нами завдання виявлення та опису основних параметрів структуриконсультативної бесіди. Мета цього - створення нових можливостей для аналізу рефлексії консультативної бесіди у плані підвищення її ефективності.

Психолог і клієнт, - і кожен сам по собі, як цілісна одиниця, - не існують незалежно від суспільства. Тому актуальне завдання дотримання етичних норм, етичного кодексу поведінки як для психолога-консультанта, так і для клієнта.

Існують різні форми організації діалогу між психологом-консультантом і клієнтом, наприклад, дистантного консультування, куди входять консультування на телефоні довіри, з допомогою листування, електронних засобів комунікації, друкованих видань.

Основне завдання психологічного консультування можна визначити так: створити умови, за яких клієнт буде здатним поглянути на свої життєві труднощі з боку, усвідомити неконструктивні способи поведінки та побудови стосунків і знайти адекватні дії, що дозволяють йому оволодіти новим позитивним емоційним та особистісним досвідом.

Психологічне консультування відрізняється від психотерапії достатньо умовно, оскільки у процесі консультації нерідко застосовуються психотерапевтичні методи і прийоми. Воно, загалом, має більш поверховий характер, ніж власне психотерапія.

Методологія різних підходів в консультуванні визначається їх приналежністю до одного з основних напрямів сучасної психології: психоаналітичного, біхевіористського або екзистенційно-гуманістичного. Так, психолог-консультант, що орієнтується на психоаналітичну теорію (в одній з численних модифікацій), розглядає душевне життя клієнта з трьох точок зору: динамічної (як результатвзаємодії і конфлікту різних психічних сил), «економічної» (як сукупність її енергетичниххарактеристик) і топічною (з погляду структурної організації психіки). Своє головне завдання консультант-психоаналітик вбачає в тому, щоб допомогти клієнту усвідомити природу і причини внутрішніх конфліктів, підсилити його Я і зробити його більш незалежним від «Над-Я» і «Воно» шляхом подолання неадекватних психологічних захистів.

Для цього психологу необхідно досягти робочого контакту (альянсу) з клієнтом, пропрацювати з ним його опір і перенесення, подолати дію неконструктивних захисних механізмів, усвідомити прояви різних комплексів. Як основа більшості технік психоаналітично зорієнтованого консультування розглядається «вільне асоціювання».

Консультант-прихильник поведінкового підходу працює перш за все з поведінкою клієнта. Його завдання - перевести психологічну проблему, що виражена незрозумілими, багатозначними словами, в об'єктивно спостережувані поведінкові акти. Продемонструвавши неадекватність стереотипної поведінки клієнта, біхевіорист-консультант разом з ним моделює бажану поведінку і формує необхідні конструтивні навички. Розробляється конкретний план дій з досягнення поставленої мети, який планомірно і настирливо реалізується під контролем психолога.

В екзистенційно-гуманітичному напрямі психокорекційна робота розглядається, перш за все, як створення умов для позитивних особистісних змін (особистого зростання, самоактуалізації, розширення простору буття). При цьому завдання психолога полягає не у приведенні індивідуальних особливостей клієнта у відповідність нормам психічного розвитку, а в орієнтації на унікальні можливості, потенціали, ресурси особистості.

Гуманістично зорієнтований консультант спирається на два найважливіші постулати:

1. Люди самі себе контролюють, їх поведінка детермінована здатністю здійснювати свій вибір. Вони вибирають, як думати, і як поступати;

2. У кожної людини є вроджена потреба в реалізації свого потенціалу - в особистісному зростанні, а соціальні умови можуть блокувати це зростання.

Виходячи з цих принципів, консультант допомагає клієнту здійснити особистісні зміни і підтримати його під час схвалення відповідального рішення.

Як й інші напрями діяльності практичного психолога, консультування класифікується за різними підставами:

1) теоретичною орієнтацією (психоаналітичне, поведінкове, гуманістичне, гештальт-консультування і т.д.);

2) віком клієнта (дитяче, підліткове, консультування дорослих та ін.);

3) просторовою організацією (контактне або зорове, тобто бесіда обличчям в обличчя, і дистанційне або заочне, яке, у свою чергу, поділяється на телефонне, письмове, електронне - через Інтернет);

4) кількістю клієнтів: індивідуальне чи групове;

5) психологічною проблематикою: консультування проблем спілкування, проблем в емоційній сфері, з особистих проблем та ін.;

6) сферою застосування: шкільне, професійне, сімейне і подружнє, бізнес-консультування та ін.

Основним методом консультування є інтерв'ю. Виділяються наступні методи дії у процесі інтерв'ю: 1) інтерпретація; 2) директива; 3) інформування; 4) саморозкриття; 5) зворотній зв'язок; 6) логічна послідовність; 7) резюме; 8) відкриті запитання; 9) закриті запитання; 10) заохочення; 11) переказ; 12) віддзеркалення відчуттів.

Особливе значення в консультуванні мають техніки слухання нерефлексії (вміння мовчати) і рефлексії (уміння давати зворотний зв'язок). До прийомів рефлексивного слухання відносяться: 1) з'ясування; 2) перефразування; 3) віддзеркалення відчуттів; 4) резюмування; 5) уточнення; 6) переказ; 7) подальший розвиток думок співбесідника; 8) повідомлення про сприйняття партнера; 9) повідомлення про сприйняття самого себе; 10) зауваження про хід бесіди.