Поряд з іншими методами та способами наукового пізнання у міжнародному приватному праві застосовують порівняльне правознавство (компаративістику } або так званий " порівняльній метод ", суть якого полягає у зіставленні (знаходженні рис, що характеризують схожість та відмінність) певних правових явищ та виборі норм права для вирішення спірного питання у міжнародному приватному праві.
Цей метод є особливим спеціально-науковим методом дослідження, який має не лише науково-теоретичне, а й практичне значення, оскільки вивчення права як соціальною явища в усій його багатоманітності та складності, неможливе без широкого й систематизованого порівняльного аналізу правових систем, які існували та існують на земній кулі.
Дотепер залишається спірним питання про те, коли ж виникло порівняльне правознавство. Можливо, що його виникнення сягає епохи Аристотеля й Платона. В англійській літературі засновником порівняльного правознавства зазначається Бекон; у французькій – Монтеск'є; у німецькій – Лейбніц. Відомо, що його дедалі частіше застосовували у XV ст. під час піднесення розвитку правничої науки (Менсфілд, Віко, Ансельм, Фейєрбах. Гегель, а згодом Колер, Саммер. Мейн. Кловіс. Іврінг та ін.).
Водночас можна стверджувати, що до XIX століття порівняльний метод у праві застосовувався лише в окремих випадках. З XIX століття він використовується постійно. Відтоді відрізняють три періоди в його розвитку та використання, кожен з яких охоплює по півсторіччя.
Засновником сучасного порівняльного права вважається Р.Саллейль. Прийнято вважати, що офіційне визнання існування порівняльного права й порівняльного методу в праві сталося у 1869, коли в Парижі було засновано Товариство порівняльного законодавства.
Засновники та прихильники соціалістичної концепції права часто заперечували цей метод, незважаючи на те, що інтерес до історичного вивчення права передбачав застосування порівняльного методу.
60 роки XX століття називають ренесансом порівняльних досліджень. Вчені країн Східної Європи починають більш активно вивчати і застосувати порівняльний метод – найбільш вагомою тут вважається монографія А.А. Тилле[9].
У доктрині радянського періоду порівняльне правознавство в міжнародному приватному праві застосовувалося найчастіше. Визнано, що фундаментальний курс Л.А. Лунца з міжнародного приватного права є блискучим зразкам застосування зазначеного методу. Нині майже всі дослідження з міжнародного приватного права базуються на порівняльному аналізі права.
На теперішній час для нашої держави особливо актуальним є питання створення її якісного права. Для того, щоб нормативно-правові акти були якісними, необхідно, зокрема, використовувати результати порівняльного методу щодо елементів правової системи. Тому метою застосування цього методу є вивчення права інших держав у зв'язку з численними міжнародними в'язками, угодами, а також уніфікацією права.
Об'єктами порівняння у міжнародному приватному праві є системи й "сім’ї" права, його інститути, норми.
Порівняльне право передбачає зіставлення об'єктів іноземних (гетерогенних) правових систем, оскільки дослідження одного конкретного об'єкта правової системи недоцільно проводити ізольовано. Порівнюючи певні об’єкти, слід зважати на те, що будь-який об'єкт є частиною цілісного явища – певної правової системи. Адже значення будь-якого об'єкта може бути зрозумілим тільки у взаємозв'язку з іншими. Проте у випадку зіставлення двох об'єктів однієї правової системи мова може йти про порівняльне дослідження, а не про порівняльне право.
Об'єкти порівняльного права можуть досліджуватися в часі. Використання порівняльного методу в часі дає можливість зрозуміти вплив однієї системи права на іншу. Мова йде про історико-правове порівняння, яке застосовується досить часто. Так, використання цього методу показує спільні риси класичного римського права з правом європейським, адже останнє набуло цих рис внаслідок рецепції римського права.
Цікавим є й порівняння правових систем Африки через те. що процеси порівняння права в державах цього континенту можна спостерігати в дії. Юристи, які займаються вивченням порівняльного права сучасної Африки, мають можливість спостерігати право різних епох в його розвитку одночасно. Недаремно цей континент називають " лабораторією порівняльного права ".
Під час дослідження різних правових систем в юридичній літературі вживають різні терміни: "сім'я правових систем" (Р. Давид); "кола права" (С. Розмарін); "правова система" (І. Сабо); "структурна спільність" (С.С. Алексєєв). а також похідні варіанти від зазначеної термінології, такі як: "велика сім'я правових систем", "правова сім'я", "велика правова сім'я", "типова система", "історичний тип права". "група правових систем, "національна правова система". Найбільш поширеними є терміни: "правова сім'я", "правова система", "історичний тип права".
Вказані терміни часто є багатозначними. Так, категорія "правова система" вживається у кількох значеннях. У найдужчому розумінні вона означає право певної держави і є синонімом терміна "національна правова система". Водночас термін "правова система " може враховувати соціальний аспект. У такому випадку говорять про соціально-політичне значення правової системи. Так. відомим є поняття "соціалістична правова система", "буржуазна правова система", "феодальна правова система". Дещо іншого змісту термін набуває у поняттях "англосаксонська правова система", "правові системи держав континентального права", "мусульманська правова система".
Поняття " правова система " у вузькому значенні відрізняється від поняття " система права ". Останнє є інституціональною категорією та розкриває взаємозв'язок, співвідношення й будову галузей права. Проте вказані терміни можуть вживатися як синоніми.
Цей метод дозволяє, зокрема, зробити висновок про те, як вирішуються схожі питання в типологічно різних чи однакових правових системах.
Практична корисність порівняльного методу завжди пов'язувалася з виконанням завдань міжнародного приватного права, яке має забезпечити у міжнародному обігу здійснення національних законів та встановити гармонію між ними й нормами міжнародного права. Таке завдання могло бути належним чином досягнуто, зокрема, через порівняння норм національного права й побудову з них "середньої" норми, яка гармонувала б з окремими його нормами. Правники по-різному ставляться до корисності вказаного методу, ігноруючи (Бартен) чи перебільшуючи його значення для міжнародного приватного права (Р.В. Тарановський, Ламбер та ін.). За останнього підходу вважалося навіть можливим встановити так званий міжнародний юридичний порядок, створити загальне право цивілізованого людства, норми якого використовувалися б для усунення конфліктів у праві. Безперечно, застосування порівняльного методу сприяє зближенню окремих правових систем. Проте повна, загальна уніфікація норм права неможлива.
Значення порівняльного методу стосовно міжнародного приватного права взагалі та окремих його об'єктів дослідження можна розглядати з позицій: правотворчості (внутрінаціональної та актів міжнародного характеру); правозастосовної діяльності; доктрини права.
У правотворчій та правозастосовній діяльності порівняльно-правовий метод використовується для вирішення правовідношення, яке постає перед судом. Тоді відбувається абстрагування від "власної" системи права, наприклад, за встановлення змісту іноземного закону; під час вирішення проблеми кваліфікації, яка виникає у процесі застосування колізійних норм; у разі кваліфікації юридичних понять обсягу та прив'язки колізійної норми. Отже, у цих сферах діяльності порівняльний метод служить для:
Ø тлумачення права;
Ø уніфікації чи розмежування його норм;
Ø встановлення загальновизнаних правових принципів;
Ø вирішення питання прийняття чи неприйняття зворотного відсилання чи відсилання до законодавства третьої держави в разі застосування колізійної норми;
Ø оцінки співвідносності правових норм та інститутів;
Ø виявлення позитивного та негативного правотворчого та право застосовного досвіду, зокрема неефективності норм права;
Ø використання застереження про публічний порядок;
Ø передбачення можливого рішення зі спірного питання й уніфікація законодавчої діяльності;
Ø зміни національною законодавства.
Вказаний метод сприяє вдосконаленню юридичної техніки, зокрема законодавчої, замінює експериментування в законодавстві, що є важливим для кожної держави.
У доктрині права порівняльний метод дозволяє:
Ø виявити протилежність, різницю, риси наступності правових систем різних історичних типів і правових "сімей";
Ø формулювати загальнотеоретичні положення та конструкції;
Ø виявити закономірності функціонування й розвитку правових систем.
Зазначений метод є ефективним, якщо законодавство, судова практика, звичаї, норми моралі, які регулюють певні правовідносини, аналізуються комплексно. Вказане було б ідеальним, зокрема в разі застосування норм іноземного права. Загалом порівняльно-правовий метод сприяє глибокому пізнанню власного права завдяки формулюванню висновків, які базуються й на досвіді інших правових систем. Адже знання, отримані в процесі чи внаслідок порівняння, завжди можуть стати джерелом нових знань.
[1] Лунц Л.А.Курс международного частного права. Общая часть. – М.: Юрид. лит., 1973. – С. 26.
[2] БогуславскийМ.М. Международное частное право. – М: Междунар. отнош., 1994. – С. 79-80.
[3] Галенская Л. Н.Международное частное право. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. – С. 7. 2.
[4] Довгерт А.С.Правовое регулирование международных трудовых отношений. – К.: УМК ВО, 1992. – С. 21-22.
[5] Международное частное право / Под общ. ред. Г. К. Матвеева. – К.: Вища школа, 1985. – С. 10, 27.
[6] Левитин А. Б.К вопросу о предмете международного частного права //Правоведение. – 1950. – № 3. – С. 99.
[7] Сталев Ж.Сущность и функции международного частного права. – София, 1982. – С. 7.
[8] Офіційний вісник України. – 2000. – № 45.
[9] Тилле А. А. Социалистическое сравнительное правоведение. – М.: Юрид. лит., 1975.
