Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до:
Ø особистого статусу фізичних та юридичних осіб;
Ø правового становища майна;
Ø угод та юридичних фактів.
У доктрині колізійні прив'язки позначаються стислими латинськими виразами.
А. Особистий статус фізичних та юридичних осіб визначається особистим законом та законом національності, які мають певні різновиди.
Щодо особистого статусу фізичних осіб застосовують " особистий закон " (lex personalis), в одному з двох його варіантів:
(1) як " закон громадянства " особи (lex patriae) чи
(2) як " закон місця проживання " особи (lex domiculii).
Прикладом застосування " lex patriae " є норма, відповідно до якої цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є. Водночас прикладом застосування " lex domiculii " є норма, відповідно до якої цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, де вона має постійне місце проживання. Перша прив'язка використовується переважно в державах "сім'ї континентального права" (у Франції, ФРН, у Східній Європі). Друга прив'язка найбільш широко застосовується у країнах "сім'ї загального права" (у США та Великобританії).
Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок (наприклад, в Росії). Так, цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається, як правило, за правом країни, громадянином якої він є. Водночас спадкування визначаються за правом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Природно, що закон громадянства може не збігатися з законом місця проживання, оскільки громадянин може знаходитися на території однієї держави, зберігаючи громадянство іншої.
Щодо особистого статусу юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, фірм тощо) використовують так званий " закон національності " (lex societatis). Вказана прив'язка має декілька видів –
Ø особистий статус юридичної особи може визначатися за " законом місцезнаходження її адміністративного центру " (наприклад, Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія).
Ø за " законом місця заснування " (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (наприклад, США, Великобританія, держави СНД, Чехія, Угорщина).
Ø за " законом місця здійснення основної діяльності ". Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються.
Цивільна правоздатність іноземної юридичної особи в Україні під час укладення угод у сфері зовнішньої торгівлі й пов'язаних із нею розрахункових, страхових та інших операцій визначається за " законом місця заснування ", тобто за правом країни, де така юридична особа заснована.
Б. Правове положення майна регламентується за " законом місцезнаходження речі " (lex rei sitae). За цією колізійною прив'язкою вирішуються питання, належні до права власності, спадкового права. При цьому у законодавстві багатьох держав розрізняють статус рухомого та нерухомого майна.
Статус нерухомого майна визначається, як правило, за законом країни, на території якої воно знаходиться. Так, згідно зі ст. 31 " Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах " (1994) правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.
Стосовно рухомого майна може застосовуватися особистий закон володільця.
В. До угод та юридичних фактів застосовуються різноманітні колізійні правила.
Так, до угод з "іноземним елементом" застосовується здебільшого " закон автономії волі " (lex voluntatis), який означає, що Сторони самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов'язків. Так, в Україні " закон автономії волі " застосовується майже для всіх правочинів, а також в обмеженому вигляді для деліктів, деяких питань права власності, сімейного (загальні юридичні наслідки шлюбу, майнові наслідки шлюбу) та спадкового права. При цьому щодо самої "автономії волі" –
Ø вибір права країни має бути явно виражений або прямо випливати з умов правочину чи обставин справи;
Ø вибір права країни зазвичай не обмежується колом правопорядків країн, з-поміж яких можливий вибір;
Ø вибір права країни або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені сторонами у будь-який час;
Ø явно виражений вибір права країни може бути здійснений як щодо правочину в цілому, так і щодо його окремих частин.
Таким чином, застосування " закону автономії волі " є одним із правових механізмів, що забезпечує широке, повне і точне застосування іноземного права.
Значне поширення має відсилання до " закону місця вчинення угоди " (lex loci contractum), тобто право країни, де угоду було укладено. Особливо це стосується форми угоди, яка укладається за кордоном і підпорядковується законові місця її укладення. При цьому зазначення в угоді міста, де її укладено, значно полегшує застосування цієї колізійної прив'язки. Проте застосування таких засобів зв'язку, як телеграф, телефон, факс не завжди сприяє встановленню місця вчинення угоди. У таких випадках в арбітражній практиці (зокрема в Україні) місцем укладення угоди визнається місцезнаходження постачальника чи підрядника.
Колізійна прив'язка " закон країни продавця " (lex venditons) найчастіше застосовується у зовнішньоторговельних угодах за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін. Цю колізійну прив'язку часто містить законодавство держав Європи.
Колізійна прив'язка " закон місця виконання зобов'язання " (lex loci solutions) означає, що застосовується до змісту договору, до визначення прав і обов'язків сторін застосовується закон тієї держави, де цей договір підлягає виконанню.
Колізійна прив'язка "закон валюти боргу" (lex monetal) застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Цей принцип означає, що укладення договору в певній валюті підпорядковує таку угоду з питань валюти праву держави, якій належить валюта.
Колізійна прив'язка " закон прапора " (lex flagi) регулює вибір законодавства до правовідносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства.
Г. Регулюванню трудових відносин притаманною є колізійна прив'язка " закон місця виконання роботи " (lex loci laboris), яка означає, що до правовідносин застосовується закон країни, в якій працівник звичайно виконує свою роботу. Її передбачає законодавство багатьох держав "сім'ї континентального права", прецедентне право Бразилії, Нідерландів, інших держав.
Д. У сімейному праві найчастіше застосовується " закон місця укладення шлюбу " (lex loci celebrations). В силу застосування цього принципу може так статися, що шлюб, укладений у вітчизняною громадянкою з "іноземний громадянин" буде дійсним за нашими законами, але може бути визнаний недійсним у країні, громадянином якого є один з тих, хто вступає до шлюбу – такий шлюб, стане "шлюбом, що кульгає". З цього прикладу очевидно, що колізії, що виникають внаслідок розбіжності законів різних держав, не завжди можуть бути переборені шляхом застосування колізійних норм однієї країни.
Е. "Закон місця вчинення правопорушення" (lex loci delicti commissi) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди (делікту). Цей принцип передбачено здебільшого у законодавстві держав "сім'ї континентального права". Так, наприклад, при розгляді питання про заподіяння шкоди іноземним туристам у Російській Федерації права й обов'язки сторін за зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, будуть визначатися за правом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Такий самий принцип діє і в Україні.
Колізійна прив'язка " закон суду " (lex fori) означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якій він розглядається. Тобто суд (арбітраж чи інший орган держави) має керуватися законодавством своєї держави, не зважаючи на наявність у правовідносинах "іноземного елементу". Загальновизнано, що з питань процесу суд кожної держави застосовує власні норми права. В Україні цей принцип закріплено у Законі України " Про правовий статус іноземців ", де зазначено, що в судочинстві "іноземці" як учасники судового процесу користуються процесуальними правами нарівні з громадянами України. Аналогічні положення стосовно користування цивільними процесуальними правами іноземних осіб, осіб без громадянства та іноземних організацій містяться у Цивільному процесуальному кодексі України.
Виклад одних й тих самих колізійних прив'язок у законодавстві та правозастосовній практиці різних держав можуть відрізнятись. Скажімо, колізійна прив’язка " lex loci laboris " сформульоване як:
Ø " закон країни, в якій працівник звичайно виконує свою роботу " – у законах з міжнародного приватного права Австрії (1978), Швейцарії (1987), Угорщини (1979), у Європейській конвенції про право, яке застосовується до договірних зобов'язань (1980), у Законі Албанії про користування цивільними правами іноземцями та застосування іноземного права (1964);
Ø " закон країни, в якій виконується робота " – в законах деяких інших держав.
Більшість із перелічених вище прив'язок не є універсальними, тобто такими, що застосовуються до всіх правовідносин одного інституту (наприклад, спадкування, укладення зовнішньоторговельних угод тощо). З огляду на це вони поділяються на основні та додаткові.
Основна колізійна прив'язка спрямована на регулювання певного виду правовідносин з "іноземним елементом". Проте іноді необхідно уточнити застосування цього основного правила. Використання додаткових колізійних прив'язок є одним із способів такого уточнення. Так, основною колізійною прив'язкою до визначення прав і обов'язків сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є закон країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Але випадки виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди за кордоном, якщо сторони є громадянами або організаціями України, вважаються приватними (окремими) щодо зазначеного вище загального правила виникнення зобов'язань з деліктів. До цих окремих випадків виникнення зобов'язань застосовується додаткова прив'язка.
У процесі правозастосування іноді є можливою вказівка на одночасне застосування законодавства декількох правових систем, так звану " кумуляцію колізійних прив'язок ", що не завжди є бажаним, оскільки дуже ускладнює регулювання правовідносин.
Застосування до правовідносин колізійних прив'язок привело до створення в кожній правовій системі власної упорядкованої сукупності колізійних норм, які становлять її колізійне право. Таку систему права має й Україна.
Колізійні норми можуть міститися у різних джерелах права (у державах, де немає єдиного закону з питань міжнародного приватного права, колізійні норми можуть бути в окремих юридичних актах) – в законах з міжнародного приватного права Австрії (1978), Польщі (1965), Румунії (1992), Угорщини (1979), Швейцарії (1987), в " Декреті про економічне, промислове, наукове й технічне співробітництво з іноземними юридичними та фізичними особами " Болгарії (1974), Законі Албанії про користування цивільними правами іноземцями та застосування іноземного права (1964). Зазначені нормативно-правові акти містять систему колізійних норм, призначених для врегулювання правосуб'єктності осіб у цивільних, шлюбно-сімейних, трудових відносинах, визнання та виконання рішень іноземних судів тощо.
Правові системи колишніх союзних республік свого часу опинилися в неоднаковому становищі стосовно наявності колізійних норм, покликаних урегулювати відносини з "іноземним елементом". У найбільш вигідному становищі знаходилася правова система України та Білорусі з їх порівняно розвиненими системами колізійних норм. Водночас зміст цих норм був недосконалим. Так, колізійні норми України систематизовані в її окремих нормативно-правових актах, а саме: Кодексі про шлюб та сім'ю; Кодексу законів про працю; Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (1994), Законі України "Про заставу" (1992) тощо.
Колізійні норми можуть міститися не лише у внутрішньому законодавстві, а і в міжнародних угодах – у Гаазькій конвенції про колізію законів стосовно форми заповідальних розпоряджень (05.10.1961); Гаазькій конвенції про право, що застосовується до аліментних зобов'язань (02.10.1973); Мінській конвенції про правову допомогу (1993) та ін.; в тому числі в договорах про правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах, а також у консульських конвенціях.
Підсумовуючи, можна сказати, що міжнародному приватному праву властиві два способи регулювання:
Ø матеріально-правовий, що реалізується у міжнародно-правовій формі;
Ø колізійно-правовий, який здійснюється у двох правових формах – національній і міжнародній.
Обидва вони спрямовані на подолання колізійної проблеми, хоча і різними засобами. У процесі регулювання приватних правовідносин, ускладнених "іноземним елементом", обидва способи взаємодіють, доповнюючи один одного. Поєднання у юридичну спільність колізійних і матеріально-правових норм є різним виявом загального методу міжнародного приватного права.
