Юридико-технічні методи регулювання відносин у міжнародному приватному праві. Загальне вчення про колізійну норму. Колізійні питання речового права

Матеріально-правовий метод регулювання. Місце і роль матеріально-правових норм у регулюванні. Уніфіковані матеріально-правові норми. Поняття та підстави виникнення колізій. Колізійні норми – спосіб вирішення колізій в міжнародному приватному праві. Поняття, структура та види колізійних норм Система колізійних норм. Визначення права, що підлягає застосуванню на основі колізійних норм внутрішньодержавного права. Основні формули прикріплення. Проблеми застосування колізійних норм. Приховані колізії законів. Кваліфікація, тлумачення, норм міжнародного права та проблема «конфлікту кваліфікації», і методи її вирішення у міжнародному праві. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни. Проблема обходу закону. Застереження про публічний порядок. Режим найбільшого сприяння та національний режим. Взаємність в міжнародному приватному праві та її види. Реторсії в міжнародному приватному праві. Порівняльний метод і міжнародне приватне право.

Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий метод, що виражає правову природу цієї галузі. Вітчизняна доктрина виходить з того, що міжнародному приватному праву властиві свої специфічні прийоми й засоби регулювання прав і обов'язків учасників цивільних правовідносин міжнародного характеру.

Для врегулювання відносин з "іноземним елементом" зазвичай застосовують два юридико-технічні методи: матеріально-правовий та колізійний, які характеризують і зовнішню форму джерел міжнародного приватного права, тобто національно-правових і міжнародно-правових. При цьому саме другому методу міжнародне приватне право зобов'язане своїм виникненням і подальшим розвитком, оскільки у правовідносинах з " іноземним елементом "завжди виникає так зване колізійне питання: необхідно вирішити, який з двох законів, що зтикаються, підлягає застосуванню – чинний на території, де знаходиться суд, що розглядає справу, чи іноземний закон тієї країни, до якої відноситься " іноземним елементом" у справі, що аналізується.

1. Матеріально-правовий метод регулювання. Місце і роль матеріально-правових норм у регулюванні. Уніфіковані матеріально-правові норми

У 20-ті роки минулого століття В.М. Корецький переконливо показав, що стосовно до загальних міжнародних господарських зв'язків головне місце у врегулюванні правовідносин займають не колізійні норми, а інші прийоми і методи.

Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом" – її існування має сенс за умови використання матеріально-правових норм, тобто таких, що по суті регулюють певні правовідносини. Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування поряд із колізійним матеріально-правового методу.

Матеріально - правовий метод регулювання – це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин, тобто правовідносини регулюються певними юридичними нормами безпосередньо, без відсилання до іноземної правової системи.

В доктрині та практиці держав існують розбіжності у розумінні змісту матеріально-правового методу. Ці розбіжності виникають через неоднозначність того, які саме матеріально-правові норми належать до сфери міжнародного приватного права. Так, Л.А. Лунц включає до складу міжнародного приватного права уніфіковані матеріально-правові норми міжнародних угод і міжнародних звичаїв. При цьому вчений не вважає внутрішні матеріально-правові норми, призначені для регулювання відносин з "іноземним елементом, такими, що належать до міжнародного приватного права"[1].

На думку М.М. Богуславського, матеріально-правовими є уніфіковані та внутрішні матеріальні норми – останні мають бути спрямовані виключно на регулювання відносин з "іноземним елементом". Іншими словами, це спеціальне регулювання нормами в межах внутрішнього законодавства, розрахованого саме на регулювання "міжнародного фактичного складу"[2].

Л.Н. Галенська вказує на використання у міжнародному приватному праві " прямого " методу регулювання відносин – на її думку, змістом цього методу є безпосереднє регулювання відносин із допомогою матеріальних та процесуальних норм, встановлених як внутрішнім законодавством, так і міжнародними договорами[3]. Мабуть, поняття Л Н. Галенської "прямий метод" за змістом близьке до поняття М.М. Богуславського "матеріально-правовий метод".

А.С. Довгерт вважає, що розвиток та основний зміст багатьох інститутів міжнародного приватного права визначає матеріально-правовий метод регулювання з використанням договірних уніфікованих норм. На його думку, до матеріально-правового методу належать також міжнародні звичаї та матеріальні норми національного права, що спеціально призначені для регулювання відносин з "іноземним елементом"[4].

Підвищення ролі матеріально-правових норм міжнародних угод безпосередньо пов'язано з розвитком процесів інтернаціоналізації господарського життя.

Створення однакових матеріально-правових норм, які б регулювали торгові, виробничі, науково-технічні, транспортні та інші зв'язки між організаціями та фірмами різних держав, викликане не лише потребою в усуненні розбіжностей у внутрішньому праві держав – розбіжностей, що ускладнюють це регулювання, а й тим, що внутрішнє право часто "не пристосоване" для регулювання таких відносин.

Визначаючи коло матеріально-правових норм, які входять до складу міжнародного приватного права, слід враховувати: (1) характер відносин, що регулюють ці норми; (2) специфіку правового регулювання у сфері міжнародного приватного права.

Тому до матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві належать:

Ø уніфіковані норми міжнародних договорів;

Ø норми національного законодавства, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом";

Ø міжнародні й торговельні звичаї;

Ø судова та арбітражна практика (в державах, де вона визнається джерелом права).

Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікованими правилами, створеними кількома суб'єктами права для безпосереднього регулювання правовідносин, які часто виникають у практиці міжнародного приватного права. Міжнародні угоди можуть повністю або частково містити такі норми. Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується при укладенні угод з питань авторського права, регулювання праці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. Так, його використано у Бернській конвенції з охорони літературних і художніх творів (1886); Брюссельській конвенції про відповідальність операторів ядерних суден (1962); Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980); Конвенції №154 МОП про сприяння колективним переговорам (1981) тощо.

Що стосується матеріально-правових норм міжнародних угод, трансформованих у вітчизняне законодавство, то кількість таких норм зростає. В літературі з міжнародного приватного права в таких випадках застосовують терміни "прямі норми", "прямий метод регулювання" зазвичай для того, щобпротиставити їх термінам " колізійна норма ", " колізійний метод ". Значення прямих норм досить велико, оскільки завдяки їм для держав встановлюються єдині правила, що однаково вирішують ті чи інші конкретні питання.

Матеріально-правові норми внутрішнього законодавства спеціально призначені для регулювання цивільних відносин з іноземним елементом. До таких норм, зокрема, відносяться:

Ø норми, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність;

Ø норми, що визначають правове положення різноманітних підприємств з іноземними інвестиціями, заснованих на території України;

Ø норми, що стосуються режиму інвестицій, інвестиційної діяльності вітчизняних організацій;

Ø норми, що визначають статус громадян України за кордоном;

Ø норми, що визначають права та обов'язки іноземних громадян і організацій в Україні в сфері цивільного, сімейного, трудового і процесуального права.

Матеріально-правові норми внутрішнього законодавства, про які йдеться, призначені винятково для регулювання відносин з "зовнішнім елементом", "міжнародного фактичного складу", для регулювання яких непридатні норми загального характеру. Йдеться про норми в межах внутрішнього законодавства, спеціально розрахованих на регулювання таких відносин. Такі норми містять пряме розпорядження щодо визначення прав та обов'язків учасників правовідносин з "іноземним елементом". Законодавець замість того, щоб обрати метод непрямого регулювання, що характерно для міжнародного приватного права взагалі, тобто замість того, щоб передбачити колізійні норми, створює систему правових норм, що призначені для регулювання тих випадків, які не мають відношення до "внутрішньодержавного" життя.

Норми внутрішнього законодавства, що регулюють правовідносини з "іноземним елементом", можуть міститися в конституціях держав та інших нормативно-правових актах, прийнятих на основі конституцій. У багатьох державах приймаються нормативно-правові акти, присвячені питанням зовнішньоекономічної діяльності, скажімо, законодавство з питань іноземного інвестування. Так, у Кодексі України " Про надра " (27.07.1994) визначаються коло користувачів надр України та міжнародні відносини із приводу використання надр України іноземними особами. Водночас норми цього Кодексу конкретизує " Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами " (08.06.1998).

У внутрішньому законодавстві держав існують також матеріально-правові норми, які не створюються спеціально для врегулювання правовідносин з "іноземним елементом". Проте їх застосовують внаслідок відсилання до матеріально-правових норм, створених для регулювання відносин у міжнародному приватному праві. Так, у податковому законодавстві держав (як і в Україні) може зазначатися, що пільги в оподаткуванні громадян певної держави поширюються і на оподаткування іноземних громадян. Чи вважати ці норми такими, що входять до складу міжнародного приватного права, у доктрині правових систем, в тому числі й вітчизняній, досить не вирішено.

Неоднозначне вирішується й питання про те, чи належать до матеріально-правових норм сфери міжнародного права норми конституції щодо правового статусу іноземних громадян, громадянства тощо. Йдеться про норми щодо громадянства, про правовий статус іноземців, норми "міжнародного цивільного процесуального права", правила, що регулюють судочинство у справах з "іноземним елементом", правове положення іноземних учасників судового розгляду, визнання та виконання рішень іноземних судів та інші питання. Так, німецькі вчені вважають, що вказані норми не входять до міжнародного приватного права, оскільки не складають його предмета.

Часто норми національного права є результатом трансформації міжнародних угод у внутрішнє законодавство – вони можуть визначати не тільки правовий статус іноземних суб'єктів права в певній державі, а й права та обов'язки таких суб'єктів за кордоном. Внутрішні за походженням, цивільно-правові за змістом, ці норми звичайно є матеріально-правовими нормами міжнародного приватного права.

Міжнародні і торговельні звичаї, судова та арбітражна практика є джерелами матеріально-правових норм у державах тією мірою, якою їх визнають.

На шляху створення таких норм активно йдуть деякі країни. Так, у Чехословаччині та КНР були прийняті спеціальні закони про міжнародні господарські договори. Якщо в у Чехословаччині однією з основних причин створення такого закону була обставина, що в цій країні були сформовані дві галузі законодавства (цивільне й господарське) і необхідно було створити третю систему норм для правовідносин, що не підпадають під дію ні цивільного, ні господарського кодексу, то в КНР цей момент не має вирішального значення. У Чехословаччині в тексті Закону про правовідносини в міжнародному торговому обороті (14.12.1963) передбачалося, що він має застосовуватися, якщо на підставі колізійної норми чи в силу обраного сторонами права підлягає застосуванню право Чехословаччині. В КНР відповідний закон застосовується до всіх договірних відносин суб'єктів права цієї країни з іноземними особами.

Використання матеріально-правового методу в регулюванні відносин у міжнародному приватному праві має переваги перед колізійним, які сформулювати так:

Ø матеріально-правові норми за своїм змістом покликані безпосередньо регулювати всі цивільно-правові відносини з "іноземним елементом", через що цей метод створює значно більшу визначеність для учасників правовідносин, оскільки їм, а також відповідним органам, що будуть застосовувати матеріально-правові норми, ці норми завжди відомі заздалегідь;

Ø уніфіковані матеріально-правові норми дозволяють уникнути однобічності у правовому регулюванні – держави самі на основі узгодження створюють уніфіковані норми, які покликані регулювати відносини між суб'єктами прав цих держав. При цьому, якщо шляхом укладення міжнародного договору створюються єдині колізійні норми, це протиріччя усувається лише частково, оскільки в цьому випадку до відносин сторін буде застосовуватися внутрішнє право якоїсь однієї держави, тобто право, створене кожною з них в односторонньому порядку;

Ø застосування методу прямого регулювання сприяє більшій адекватності регулювання, ніж при використанні колізійного методу, оскільки у матеріально-правовому методі завжди застосовується спеціальне регулювання, а колізійна норма відсилає до загального регулювання правовідносин якоїсь держави, норми якого формувалися як такі, що покликані регулювати цивільно-правові, сімейні й інші відносини без врахування специфіки "міжнародного фактичного складу ".

У цьому зв’язку угорський юрист І. Сасі справедливо відмічає, що " тільки те право може виконати свою службову роль, яке враховує міжнародний характер регульованих відносин ".

Практика застосування методу прямого регулювання дозволяє виявити ті відносини, де застосування цього методу одержало найбільший розвиток. Основним критерієм тут є наявність економічної необхідності в створенні однакового спеціального регулювання. В міру інтернаціоналізації механізмів економічних відносин значення таких норм буде зростати.

В сучасних умовах багато країн йдуть по шляху розширення сфери застосування уніфікованих матеріально-правових норм, але уніфікація не може охоплювати всі питання, вона не може бути безмежною – у багатьох випадках найбільш ефективним в цій області є застосування так званого "колізійного методу". Поєднання вказаних методів дозволяє врахувати конкретні умови виникнення й реалізації прав та обов'язків суб'єктів правовідносин.

Створення уніфікованих матеріально-правових нормв галузі міжнародного приватного права не повинно вести до недооцінки уніфікації колізійних норм, що, грають і надалі будуть грати важливу роль у регулюванні міжнародних господарських відносин. Як зазначає А.Л. Маковський, " матеріально-правова уніфікація, має стосуватися основних питань регулювання міжнародних цивільних відносин (зокрема, у сфері торгового мореплавання) у поєднанні з іншими методами регулювання ", в тому числі " з рішенням у таких самих міжнародних угодах щодо менше важливих питань шляхом встановлення уніфікованих колізійних норм ".

Водночас зазначимо, що потреба в матеріально-правовому методі регулювання правовідносин у міжнародному приватному праві іноді береться під сумнів. Стверджується, що у зазначеній галузі права достатньо колізійного методу.

Так, на думку Г.К. Матвєєва, міжнародному приватному праву притаманний лише колізійний метод регулювання[5]. Така позиція визначається певним розумінням суті міжнародного приватного права. Аргументуючи свою позицію, вчений зауважував, що уніфіковані матеріальні норми немовби "розмивають" міжнародне приватне право як галузь і звужують сферу його дії. Цю думку також поділяють А.Б. Левітін[6], Ж. Сталев[7], деякі інші правники. Проте навряд чи цей та інші аргументи є достатніми для заперечення існування матеріально-правового методу та матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві.