Передумовами виникнення соціології як науки слід вважати такі факти політичної історії, культурні явища та ідеї, які вплинули на подальшу проблематику соціологічної науки, обговорювались, переживались нею, залишаючи свій відбиток у вигляді національної ідеї («ідеоології»), в науковій спадщині вчених.
Так, вже розташування України в геополітичному просторі між західною і східною Європою, пошуки своєї власної державності і існування тривалий час в межах інших держав, досить пізнє закріпачення українського селянства, історія козаччини і козацьких республік, демократичні тенденції в Конституції Пилипа Орлика, заборона українського козацтва, — все це сторінки історії, які потрібно вважати істо-рико-політичними передумовами виникнення української соціології.
До культурних передумов слід віднести два ряди фактів з духовного життя України.
Це, перш за все, заборона російським урядом української мови і літератури (Валуєвський і Ємський накази). Таке «обезмовлення» відгукнулось з великою силою в багатьох поколіннях української інтелігенції, для якої проблема мови стала тотожною проблемі існування народу і нації.
Другим чинником національної соціології слід вважати виникнення історичної науки в її специфічних формах збирання епістолярних джерел, пам'яток народної творчості, фольклору.
Самобутнім був і процес інституалізації української соціальної думки, який здійснювався через наукові товариства, братерства, гуртки.
Початки наукового дослідження української історії припадають на кінець XIX століття. В 1777 р. Василь Рубан видає «Краткую Летопись Малыя России с 1506 по 1778 год». О. Безбородько, Ф. Туманський, Я. Маркевич, В. Полетика і цілий гурт людей віддається збиранню матеріалів до української історії, гетьманських універсалів, дипломатичного листування, записок і всіляких інших пам'яток.
У 1804 р. в Харкові відкрито перший в Україні університет, який стає осередком українського духовного життя, а пізніше й соціологічної школи України.
Майже одночасно з початком історичних досліджень прокидається й інтерес до народного життя: мови, пісні, звичаїв та обрядів. В 1977 році Григорій Калиновський видав «Описание свадебных обрядов в Малой России».
Процес інституалізації українознавства продовжила Археографічна комісія, яка була заснована в 1843 році.
Її видання («Пам'ятники», «Архив Юго-Западной России») були присвячені історії України, головним чином Правобережної. Діяльність цієї установи пов'язана з ім'ям Володимира Антоновича.
В 1873 році навколо «Юго-Западного Отдела русского Географического общества» (1873-1876) згуртувались визначні наукові сили В. Антонович, Ф. Вовк, М. Драгоманов, М. Зібер, Б. Кістяківський. Воно видало декілька томів малоруських пісень, легенд. Але вже в 1876 році вийшов Указ Олександра II, який заборонив українську літературу. Діяльність відділу була припинена.
З 1882 в Києві починає виходити журнал «Киевская Старина». За 25 років свого існування на його сторінках побачили світ дослідження, присвячені політичній, соціальній й культурній історії козацтва України.
Великий внесок у розвиток української соціальної думки зробило «Наукове товариство імені Шевченка» (засноване в 1873 p.). Під керівництвом М. Грушевського було видано 150 томів «Записок».
В кінці 1918 року в Києві виникає Українська Академія Наук. Проф. Грушевський, який повернувся в 1924 році з еміграції, розвинув блискучу діяльність.
Відділ Соціальних Наук Академії скупчив навколо себе дослідників, які вивчали соціально-економічні та правові відносини в Україні.
В 30-ті роки Академія Наук зазнала репресій. Діячі української культури продовжували свої студії за кордоном, зокрема в Празі, в Берліні, Мюнхені, Відні.
Окреме місце серед передумов і чинників української соціології займають філософські ідеї. Ми зупинимося лише на тих, які знайдуть своє втілення в роботах соціологів і які нададуть особливе «обличчя» національній соціальній науці.
З цих ідей слід виділити такі:
— ідея рівності людей, повага до їх прав й свобод (X. Філалет, І. Ви-шенський, П. Орлик, Г. Сковорода);
— ідея переваги особистості над соціальним «загалом», особистісної свободи по відношенню до закону (Г. Сковорода);
— примат духовного, божественного в людині над матеріальним (Г.Сковорода);
— ідея чуттєвої моральної домінанти, втіленої в категорії «серце», в людській свідомості, пізнанні, житті (Д. Юркевич).
Говорячи про філософську спадщину, не можна не згадати членів гуртка «Кирило-Мефодіївське братство (Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, М. Гулак).
Сенс їх діяльності полягає в релігійному воскресінні України. Крім того, їм були притаманні думки про особливі характерологічні риси українців, такі як цінність людини, духовність, любов до природи, почуття свободи (М. Костомаров).
Ідеологічним кредо П. Куліша стала концепція збереження недоторканості і чистоти національно-народного джерела, яку його критики назвуть «хуторянською філософією».
