Основними причинами порушення вуглеводного обміну є:
1) Порушення переварювання і всмоктування вуглеводів у кишечнику.
2) Порушення вуглеводної функції печінки.
3) Порушення катаболізму глюкози в периферичних клітинах.
4) Порушення нейрогормональної регуляції вуглеводного обміну.
За нормальних умов у крові міститься 100-120 мг% або 4 - 6,0 ммоль/л глюкози.
У регуляції вуглеводного обміну беруть участь гормони двох протилежних функціональних спрямувань: а) інсулін (продукується β-клітинами острівців підшлункової залози), б) контрінсулярні гормони – антагоністи інсуліну: глюкагон, адреналін, глюкокортикоїди, соматотропний гормон.
Основними біологічними ефектами інсуліну є:
1) Гіпоглікемічна: а) пригнічення глікогенолізу і глюконеогенезу, що забезпечує зменшення виходу глюкози із печінки в кров; б) посиленння використання глюкози інсулінозалежними тканинами (м’язовою, жировою).
2) Анаболічна (інсулін стимулює ліпогенез у жировій тканині, глікогенез у печінці і біосинтез білків у м’язах).
3) Мітогенна (у великих дозах інсулін стимулює проліферацію клітин).
Основним біологічним ефектом контрінсулярних гормонів є активація глікогенолізу та глюконеогенезу у печінці.
Таким чином, при збільшенні вмісту в крові інсуліну і зменшенні контрінсулярних гормонів розвивається гіпоглікемі я, а при зменшенн і концентрації інсуліну і збільшенні вмісту контрінсулярних гормонів - гіперглікемія.
Гіпоглікемія - зменшення концентрації глюкози в крові до рівня нижче 4 ммоль/л, що супроводжується появою клінічних симптомів, які обумовлюються 2-а групами порушень в організмі:
1) Активацією симпатоадреналової системи, що спричиняє: а) серцебиття, б) посилене потовиділення, в) тремтіння, г) почуття голоду.
2) Порушенням забезпечення глюкозою головного мозку, що проявляється: а) виникненням головних болей, б) неможливістю зосередитися, в) втомлюваністю, г) неадекватною поведінкою, д) галюцинаціями, е) судомами, є) гіпоглікемічною комою.
Гіпоглікемічна кома є самим важким наслідком гіпоглікемії і за умови невчасно наданої допомоги (введення глюкози), приводить до смерті. Вона проявляється: а) арефлексією, б) втратою свідомості, в) порушеннями життєвоважливих функцій головного мозку.
Гіперглікемія - збільшення вмісту глюкози в плазмі крові (понад 6,0 ммоль/л при визначенні методом Хагедорна-Йенсена).
М е х а н і з м и виникнення гіперглікемії:
1) Збільшення надходження глюкози в кров, що спостерігається: а) після прийому їжі (аліментарна гіперглікемія), б) при посиленні глікогенолізу і глюконеогенезу в печінці (зменшення вмісту інсуліну або збільшення концентрації контрінсулінових гормонів).
2) Порушення надходження і утилізації глюкози в інсулінозалежних тканинах (м’язах, жировій тканині, печінці) при зменшенні вмісту інсуліну.
Цукровий діабет - хвороба, яка у нелікованому стані проявляється хронічним збільшенням вмісту глюкози в крові - гіперглікемією (визначення ВООЗ, 1987).
Патогенетична класифікація цукрового діабету.
1) Спонтанний цукровий діабет (первинний) - самостійна нозологічна одиниця (займає близько 90% усіх випадків цукрового діабету).
Спонтанний діабет проявляється 2-а різновидами: а) тип I - інсулінозалежний (юнацький) і б) тип II - інсулінорезистентний (діабет дорослих).
2) Вторинний цукровий діабет - є ознакою інших захворювань. Так, він розвивається при: а) ушкодженнях підшлункової залози, б) ендокринних захворюваннях, які супроводжуються збільшенням секреції контрінсулярних гормонів, в) при складних спадково обумовлених синдромах (наприклад, атаксія-телеангіоектазія).
• Цукровий діабет I типу (інсулінозалежний)характеризується абсолютною інсуліновою недостатністю, яка виникає в результаті ушкодження β-клітин панкреатичних острівців. Розвивається в людей молодого віку, зазвичай до 30 років. Тому його ще називають ювенільним, або юнацьким. Супроводжується кетозом - нагромадженням кетонових тіл. Необхідне лікування інсуліном.
• Цукровий діабет II типу (інсулінорезистентний або інсуліноплеторичний) характеризується резистентністю (нечутливістю)клітин-мішеней до інсуліну, концентрація якого у крові може бути нормальною або навіть підвищеною. Розвивається у дорослих, зазвичай після 40 років. Не супроводжується кетозом. У його лікуванні інсулін не застосовують.
Цукровий діабет - захворювання, при якому порушуються усі види обміну речовин: а) вуглеводний, б) жировий, в) білковий, г) водно-електролітний, д) по-рушується кислотно-лужна рівновага.
• Порушення вуглеводного обміну проявляється гіперглікемією, обумовленою абсолютною або відносною недостатністю інсуліну.
Гіперглікемією обумовлюється 3-и групи клінічних ознак цукрового діабету:
1) Глюкозурія, поліурія, полідіпсія (спрага). Глюкозурія виникає за умов, коли концентрація глюкози в крові перевищує її "нирковий поріг", тобто 10 ммоль/л. За рахунок глюкозурії збільшується осмотичний тиск сечі, що веде до затримки води і виникнення поліурії (збільшення діурезу). Як результат поліурії розвивається зневоднення організму і полідіпсія (спрага).
2) Висока гіперглікемія (понад 30 ммоль/л) викликає збільшення осмотичного тиску крові, внаслідок чого розвивається дегідратація тканин, особливо головного мозку, що є причиною виникнення гіперосмолярної коми.
3) При гіперглікемії істотно зростає швидкість неферментативного глюкозурування білків (хімічна взаємодія білків із глюкозою крові). Це викликає структурні і функціональні зміни багатьох білків, що проявляється: а) деформацією і гемолізом еритроцитів, б) порушенням згортання крові, в) підвищенням проникності судинної стінки, г) помутнінням кришталика і ін.
• Порушення жирового обміну проявляється:
1) Гіперліпідемією - збільшенням вмісту в крові вільних жирних кислот. Пов’язана із активацією ліполізу і пригніченням ліпогенезу в жировій тканині.
2) Кетозом (гіперкетонемія і кетонурія). Збільшення вмісту кетонових тіл у крові і поява їх у сечі пов’язані із гіперліпідемією.
3) Гіперліпопротеїнемією. Характеризується збільшенням вмісту в крові ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПДНЩ).
4) Жировою інфільтрацією печінки, що є наслідком надлишкового надходження в печінку вільних жирних кислот.
5) Похудінням. При нелікованному цукровому діабеті порушується здатність жирової тканини перетворювати вільні жирні кислоти плазми крові в тригліцериди, які депонуються у тканинах. Це пов’язано із гальмуванням ліпогенезу і гліколізу, необхідних для цього процесу. Крім того, посилення ліполізу під дією контрінсулярних гормонів також сприяє зменшенню маси жирової клітковини.
6) Розвитком атеросклерозу.
• Порушення білкового обміну проявляється:
1) Аміноацидемією - збільшенням вмісту амінокислот у плазмі крові.
2) Порушеннями біосинтезу білків, що прямо пов’язано із випадінням анаболічної дії інсуліну.
Клінічно пригнічення білоксинтезуючих процесів проявляється: а) порушеннями фізичного і розумового розвитку дітей, б) сповільненням загоєння ран, в) порушеннями утворення антитіл, внаслідок чого підвищується чутливість організму до інфекцій (виникнення частих фурункульозів).
• Порушення водно-електролітного обмі ну проявляється:
1) Зневоднюванням (дегідратацією), що є наслідком поліурії. Збільшує дегідратацію блювота, яка часто супроводжує ацидоз у хворих цукровим діабетом.
2) Гіперкаліемією, яка є наслідком активації внутрішньоклітинного протеолізу із вивільненням зв’язаного з білками калію, його надходженням із клітин у тканинну рідину і кров.
3) Гіпонатріємією, коли певна частина іонів натрію виводиться із сечею разом з аніонами органічних кислот (ацетооцитовую, β-оксимасляною).
• Порушення кислотно-лужної рівноваги проявляється розвитком метаболічного ацидозу.
Такі порушення обміну речовин лежать в основі виникнення діабетичної коми.
Розрізняють:
1) Діабетичну кетонемічну кому – виникає внаслідок накопичення кетонових тіл у крові.
2) Гіперосмолярну кому - розвивається внаслідок дегідратації головного мозку, обумовленою високим ступенем гіперглікемії.
3) Лактоцидемічну кому - обумовлюється нагромадженням молочної кислоти і розвитком ацидозу.
4) Гіпоглікемічну кому - може розвиватися в результаті передозування інсуліну при лікуванні цукрового діабету.
Характерні для цукрового діабету ускладнення.
1) Макроангіопатії характеризуються прискореним розвитком атеросклерозу у хворих цукровим діабетом.
2) Мікроангіопатії - ушкодження судин мікроциркуляторного русла (артеріол, капілярів). Найчастіше ушкоджуються судини нирок (діабетична нефропатія) і сітківки очей (діабетична ретинопатія). Як наслідок, може розвиватися хронічна ниркова недостатність, відшарування сітківки.
3) Нейропатії - специфічні ушкодження нервових провідників у хворих цукровим діабетом, які проявляються розладами чутливості, вегетативних і рухових функцій, нервової трофіки
