Методи обліку витрат виробництва та калькуляція собівартості продукції за обліковою політикою підприємства

 

Як зазначають С. Голов та В. Костюченко, більшість промислових підприємств країн англо-санксонської групи використовують інтегровану систему обліку, яка передбачає отримання інформації для зовнішніх і внутрішніх користувачів у межах однієї системи рахунків. Це досягається через «вмотування» рахунків виробничого обліку в загальну систему рахунків, у результаті чого вони кореспондують з рахунками фінансового обліку. Інтегрована система обліку базується на безперервному обліку запасів, тобто всі поточні зміни запасів сировини, незавершеного виробництва та готової

 

продукції відображаються на рахунках відповідних запасів.

 

Для цього застосовуються рахунки «Виробництво», «Виробничі накладні витрати», «Витрати на збут» і «Загальні адміністративні витрати». На перших двох рахунках відображаються витрати, що пов'язані з виробництвом. Прямі виробничі витрати відображають безпосередньо на рахунку «Виробництво», а непрямі накопичуються на рахунку «Виробничі накладні витрати» і наприкінці звітного періоду списуються на рахунок «Виробництво» та розподіляються між об'єктами калькулювання.

 

Витрати підрозділів, які здійснюють невиробничі функції (управління, збут тощо), не включаються до виробничої собівартості продукції. Ці витрати списуються на рахунок фінансових результатів у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Групування даних за статтями витрат, видами продукції та центрами відповідальності здійснюється через відповідну організацію аналітичного обліку. Шляхом співставлення доходів і витрат на рахунку «Прибутки і збитки» визначається чистий прибуток, який потім списують на рахунок «Нерозподілений прибуток».

 

Для континентальної (європейської) моделі обліку характерним є виділення двох автономних систем рахунків відповідно до цілей фінансового управлінського обліку. У системі рахунків фінансового обліку здійснюють періодичний облік запасів, витрати групують за елементами (матеріали, зарплата, амортизація тощо), а доходи — за видами діяльності (основна, фінансова, надзвичайна), відображають розрахунки з дебіторами та кредиторами, визначається загальний фінансовий результат.

 

Фінансовий облік визначають як комплексний системний облік усіх засобів та процесів господарської діяльності, відповідно до вимог чинного законодавства. До фінансового обліку входять: суцільна реєстрація господарських фактів за хронологічними та системними ознаками відповідно до принципів побудови бухгалтерського обліку, а також аналітичний облік:

 

• наявності та руху всіх майнових об'єктів, ресурсів, які формують активи підприємства;

 

• усіх суб'єктів фізичних та юридичних осіб, які мають правові відносини з підприємством;

 

• розрахунків з покупцями за вимогами;

 

• розрахунків з постачальниками за зобов'язаннями;

 

• розрахунків з кредиторами;

 

• розрахунків з дебіторами;

 

• фінансових операцій: акцій, облігацій, дивідендів, векселів, кредитів, процентів, інвестицій тощо.

 

За даними фінансового обліку виявляють прибуток або збиток підприємства та складають фінансову звітність, яка містить інформацію про результати господарської діяльності підприємства (фірми) і потрібна акціонерам, інвесторам, банкам, державним фінансовим органам, податковим службам тощо.

 

Управлінський облік визначають як облік для задоволення інформаційних потреб керівництва даного підприємства (фірми) та його підрозділів. Найістотнішими при цьому є своєчасне одержання детальної та вірогідної інформації про доходи й затрати як у цілому по підприємству, так і в розрізі його окремих ділянок: цехів, бригад, дільниць тощо. У межах внутрішньогосподарського обліку виробничих підприємств ведеться детальний облік затрат та калькулювання собівартості продукції, яку підприємство випускає, і вирішуються важливі завдання:

 

• визначення очікуваного надходження (доходу) від тієї чи іншої господарської діяльності (купівлі, продажу, інвестування, кредиту тощо);

 

• складання прогнозу про рентабельність випуску нового виду продукції на підставі дослідження ринку;

 

• складання прогнозу про фінансовий стан підприємства на перспективу;

 

• фінансова оцінка альтернативних варіантів розвитку підприємства, які запропонувала дирекція.

 

У внутрішньогосподарському обліку широко застосовують методи

 

 

математики, соціальної статистики, математичного прогнозування, аналізу тощо.

 

При формуванні облікової політики слід враховувати, що до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

 

• прямі матеріальні витрати;

 

• прямі витрати на оплату праці;

 

• інші прямі витрати;

 

• змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі

 

витрати.

 

До складу прямих матеріальних витрат включають вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

 

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, що зайняты у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

 

До складу інших прямих витрат включають всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема - відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів), та витрати на виправлення браку за вирахуванням: остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовується працівниками, які допустили брак; суми, що одержана від постачальників за неякісні матеріали і комплектуючі вироби тощо.

 

Структура витрат за елементами наведена на рис.4.

 

 

 

Рис. 4 - Структура витрат за елементами