Комплексний аналіз фахівців та експертів щодо перспектив членства Грузії в Європейському Союзі.

Розглянувши основні етапи становлення та розвитку відносин між Європейським Союзом та Грузією, реформування органів влади, митної та податкової справи та МВС, боротьбу з корупцією як основну, на мій погляд, складову успішної реалізації процесу євроінтеграції Грузії, слід звернути особдиву увагу на думку окремих фахівців та експертів щодо перспектив членства Грузії в Європейському Союзі. У цьому розділі зібрані думки відомих політичних експертів та аналітиків світу, як прихильників, так і супротивників процесу європейської інтеграції країни. На наш погляд, варто почати із прихильника європейського вектору розвитку своєї країни, відомого грузинського політолога, директора Європейських програм фонду стратегічних і міжнародних відносин (GFSIS) Кахи Гоголашвілі.

У своєму інтерв’ю Deutsche Welle від 27 червня 2015 року пан Гоголашвілі зазначив, що його держава націлена на членство в Євросоюзі та повну трансформацію у країну з європейськими цінностями. Експерт вважає: незважаючи на те, що сьогодні чинності поки що набрала лише частина угоди про асоціацію, а саме та частина, яка стосується торгівлі між Грузією та ЄС, а також запроваджено безвізовий режим з боку ЄС для громадян Грузії та з боку Грузії для громадян країн ЄС, грузинський бізнес має хороші позиції на європейському ринку. Водночас, як зазначає керівник GFSIS протягом останніх років Грузія зіткнулася із серйозними викликами: після приходу до влади президента Маргвелашвілі, держава не може повноцінно розвиватися через загрози безпеки в країні, помітний економічний спад, а також високий рівень безробіття. До того ж масла у вогонь підливає ще і російська пропаганда, залякуючи грузин катастрофою у випадку приєднання країни до спільноти європейських країн. В результаті сьогодні, до речі враховуючи також і ситуацію на сході України, кількість грузин, що підтримують проросійський вектор розвитку своєї батьківщини, становить 15 відсотків проти 70 відстоків людей, які висловилися за інтеграцію з Європою.

«Проблеми Грузії на європейському шляху мають радше внутрішній характер, адже країна отримує велику допомогу від ЄС на проведення реформ і різні проекти» - вважає аналітик. [51] Він також додає, що успіх Грузії на шляху до європейської родини залежить від результативності дій самого уряду країни. Але, миттєвих змін, поки Грузія знаходиться на початковому етапі інтеграції у політичне тіло Європи, очікувати не варто, тому що цей процес буде продовжуватися не один рік.

За прогонозами Гоголашвілі у найближчі три роки країна побачить результати від підписання угоди про зону вільної торгівлі з ЄС. Оптимістичним є його погляд на запровадження безвізового режиму із Євросоюзом: він переконаний, що запровадження безвізового режиму стане переломним моментом для громадян, які відчують реальні результати зближення в Європейським Союзом.

Кардинально іншу точку зору стосовно європейського майбутнього своєї країни має політолог та публіцист, головний редактор видання «Грузинформ» Арно Хідірбегішвілі, який у травні 2014 року, віповідаючи на питання кореспондента інформаційного агентства «REX» так охарактеризував європейське майбутнє Грузії: «Найобразливіше - не те, що Грузію ніколи не приймуть в НАТО і ЄС, найпринизливіше, що Грузія в результаті цих кабальних договорів отримала одні обов'язки без прав. Американці і європейці не люблять нас, вважають неосвіченими горцями, примітивними людьми другого сорту! Для них, приміром, немає великої різниці між Кавказом, Афганістаном і Пакистаном, багато хто з них досі упевнений, що по Москві ходять ведмеді у вушанках, для них - дикуни все, у кого інша, нехай навіть на десятки віків древніша, культура». [52]

Стосовно безвізового режиму із Європейським Союзом пан Хідірбегішвілі взагалі себе перевершив – він вважає, що безвізовий режим для Грузії є злом, аргументуючи це тим, що Грузія спустошиться, як країни Прибалтики, з країни поїдуть заробляти гроші в Європі корінні мешканці країни, а залишаться чужинці – турки, китайці, азербайджанці, вірмени та іранці. Грузинські емігранти, як вважає головний редактор «Грузинформ» ніколи в цьому випадку не повернуться на батьківщину.

Друга причина, через яку на думку пана Хідірбегішвілі Грузія не стане членом ані ЄС, ані НАТО, полягає в наступному – якщо грузинська влада переводить свою економіку на європейські рейки, Грузія буде виробляти та споживати тільки ті продукти, які відповідають стандартам ЄС. Він вважає, що це знищить сільське господарство,, а також постраждають малий та середній бізнес. Крім того, для Грузії буде знову закритий російський ринок, де тільки за 2013 рік вона продала тільки вина 22 млн пляшок - тобто на 96 % більше, ніж в 2012 році. [52]

Також, він попереджає керівництво країни, що, вступаючи до ЄС грузини ризикують:

1. вносити касові збори в усіх сферах життя;

2. отримати підвищену у два рази платню за житлово – комунальні послуги, а також підвищені ціни на медикаменти та продукти харчування;

3. здавати відбитки пальців при оформленні документів (причому, це стосується всіх без виключення громадян країни).

Ще одним мінусом євроінтеграційної політики Грузії експерт вважає участь грузинських військових у миротворчих контингентах в Афганістані та Іраку, підтримку нинішньою владою Грузії України, де «владу захопили недобитки - бандерівці», можливе прийняття т. зв «ЛГБТ - комплексу», себто, Закону про усиновлення дітей людьми однієї статі, Закон про одностатеві шлюби тощо. Говорячи про те, чи можна поважати країну, яка, не перебуваючи в ЄС зробила кардинальні реформи у системі органів влади, аналітик каже, що не вважає свою країну частиною Європи, оскільки держава, «що ані ментально, ані географічно ніколи не була в Європі, а завжди була в Азії, але раптом уявила себе Європою, будучі при цьому маріонеткою США, не побудуваваши нормальних відносин із сусідами, а лише із заокеанськими партнерами, не заслуговує на таку повагу».[52]

Ми вважаємо, що Грузія не зможе стати повноцінним членом ЄС, поки не будуть вирішені дві ключові та найболючищі проблеми країни – Абхазія та Південна Осетія. Як відомо, ці дві автономні республіки – невід’ємні складові цілісної грузинської держави, ще на початку 1990 – х оголосили про «незалежність», яку визнали у 2008 році Росія, Нікарагуа, Венесуела та Науру. Політичні «еліти» цих квазі – утворень тоді аргументували свій вчинок тим, що не хотіли бути асимильовані та знищені грузинськими націоналістами, очолюваних Звіадом Гамсахурдією, а війна 2008 року між Грузією та Росією, яка відкрито стала на бік сепаратистів, довела, що мовляв, «нам с Грузией не по пути». Навіть сьогодні, коли грузинська влада, поруч із проведенням вищезгаданих реформ, визнаючи свої помилки у питаннях із національними автономіями, пішла на такий крок, як прийняття Закону про заборону будь – яких форм дискримінації, дані «держави» не хочуть повертатися під юрисдикцію Тбілісі. Тобто, доля незаконого контрабандного офшору, на кшталт ДНР, ЛНР чи Придністров’я, про яке мова піде далі, їх абсолютно не лякає, а навпаки, влаштовує.

В цілому, динаміка просування Грузії до європейських інституцій та цінностей є дуже позитивною, але Європейський Союз не ратифікує угоду про асоціацію із Грузією, поки не будуть вирішені проблеми навколо Абхазії та Південної Осетії, адже членом родини європейських держав не може бути країна, яка впродовж довгого часу залишається зоною «замороженого конфлікту». Це стосується, до речі не тільки Грузії, а й Молдови, про яку мова піде в наступному розділі даного дослідження.
РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ І РЕСПУБЛІКА МОЛДОВА: ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ МОЛДОВСЬКОЇ ВЛАДИ.