Відносини між Європейським Союзом та Грузією мають недовгу, але доволі багату на події історію. Протягом довгого часу Грузія та Європейський Союз підтримують інтенсивні дружні відносини, які базуються на чіткому бажанні Грузії стати державою-членом Євросоюзу. І хоча на сьогоднішній день в країнах ЄС поки що не існує чіткого плану щодо прийому цієї країни до свого складу, тим не менше Грузія бере активну участь в таких програмах ЄС, як Європейська політика сусідства (ENP) і TRACECA (Transport Corridor Europe-Caucasus-Asia), а також є членом Ради Європи та ОБСЄ.
Після проголошення незалежності Грузії в 1991 році, керівництво цієї закавказької республіки чітко визначило пріорітети своєї зовнішньої політики: створення якомога тісніших звязків із країнами Заходу. Особливо тісними на думку грузинської влади мали би стати звязки із Європейським Союзом, країнами НАТО та США. Варто зазначити, що першим кроком у питанні відносин між Грузією та ЄС стало прийняття 24 березня 1992 року Грузії до складу Організації з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). [19] Це відбувалося у той час, коли країна фактично знаходилася у стані громадянської війни та боротьби за владу між першим Президентом країни Звіадом Гамсахурдія, який на початку року був позбавлений цієї посади - з одного боку, та Едуардом Шеварнадзе, колишнім Першим секретарем ЦК КП Грузії та Міністром закордонних справ СРСР – з іншого боку. Також, країна переживала окупацію з боку Російської Федерації. Остання активно допомагала сепаратистам в Абхазїі та Південній Осетії.
На наш погліяд, саме вступ Грузії до складу ОБСЄ розпочав активну фазу відносин між країною та державами – членами Європейського Союзу. Зокрема, вже восени того ж року Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) виділив на потреби країни 30010 тис євро. [20]
У 1996 році був даний початок відносинам між Грузією та країнами Європейського Союзу у рамках міжнародної програми INOGATE.
Довідка: Проект INOGATE (INterstate Oil and GAs Transportation to Europe) - міжнародна програма співпраці у сфері енергетики між Європейським Союзом (ЄС), Туреччиною та «новими незалежними державами» (ННЗ), за виключенням країн Балтики та Російської Федерації. Офіційно це «міжнародне співробітництво між Європейським Союзом, прибережними країнами Чорного та Каспійського Морів та сусідніми з ними країнами». Програмою INOGATE управляють Європейська комісія і міністерства, що відповідають за енергетику в кожному з Країн-партнерів. Програма INOGATE надає допомогу через ряд проектів, спрямованих на рішення конкретних проблем, пов'язаних з досягненням поставлених цілей. Конкретні заходи усіх проектів Програми INOGATE вказані в щорічній Робочій програмі, яка затверджується керівним комітетом, що складається з представників Єврокомісії і координаторів по країнах, що представляють країни-партнери.
Країни-партнери INOGATE знаходяться в трьох географічних регіонах, в кожному з яких функціонує регіональний секретаріат INOGATE:
1.) Східна Європа: Білорусь, Молдова і Україна з секретаріатом в Києві
2.) Кавказ: Вірменія, Азербайджан і Грузія з секретаріатом в Тбілісі
3.) Центральна Азія: Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан і Узбекистан з секретаріатом в Ташкенті.
Програма INOGATE переслідує 4 мети:
1. Конвергенція енергетичних ринків на основі принципів внутрішнього енергетичного ринку ЄС з урахуванням особливостей країн-партнерів
2. Підвищення енергетичної безпеки шляхом вирішення питань експорту/імпорту енергоносіїв, диверсифікації постачань, транзиту енергоносіїв і попиту на енергоносії
3. Підтримка розвитку стійкої енергетики, включаючи підвищення енергоефективності, розвиток поновлюваних джерел енергії і управління попитом
4. Залучення інвестицій в енергетичні проекти загального і регіонального інтересу. [21]
Оскільки Кавказський регіональний координаційний офіс INOGATE знаходиться в Тбілісі, Грузія має усі можливості погоджувати діяльність проектів INOGATE в регіоні. Програма INOGATE продовжує сприяти Грузії в різних сферах енергетичного сектора:
1. Енергетичні ринки: розробка і перегляд методик тарифоутворення в електроенергетичному і газовому секторах відповідно до практики ЄС благотворно відбилася на енергетичному ринку Грузії. Був також проведений огляд і аналіз моделей внутрішнього ринку електроенергії. Також Міністерство енергетики Грузії надає координаційну підтримку Програмі INOGATE в розробці нормативно-правової бази, що приведе до більшого зближення законодавства Грузії із законодавством ЄС в області енергетики.
2. Енергетична безпека: з метою підвищення рівня енергетичної безпеки в майбутньому, Грузії украй необхідно мати відповідну інфраструктуру, яка б задовольняла не лише внутрішні потреби, але і могла б забезпечити регіональні енергетичні потоки.
3. Енергетичні стандарти: за підтримки Програми INOGATE у сфері стандартів був створений Технічний комітет з газу європейського типу з метою зміцнення інституціонального потенціалу Грузії для прийняття європейських і міжнародних газових стандартів.
4. Енергоефективність: з метою підвищення енергоефективності у будівлях Програма INOGATE організувала енергоаудит і відповідний тренінг, внаслідок чого була проведена реконструкція дев'ятиповерхового житлового будинку в Тбілісі з використанням енергоефективних технологій, що підкреслило потенціал енергоефективності для окупності капіталовкладень.[22]
У квітні 1999 року Грузія офіційно стала членом Ради Європи [23]. Заради справедливості варто зазначити наступні факти: навіть незважаючи на те, що в середині 1990 –х років Грузія у якості пріоритетного завдання своєї зовнішньої політики обрала зближення із Європейським Союзом та США. керівництво країни проводило доволі вдалу політику співпраці як із країнами Заходу, так і з СНД та Росією. Зокрема, Едуард Шеварнадзе у 1993 році погодився на вступ країни до Співдружності Незалежних Держав та на розміщення російських військових баз в республіці. Однак, вже починаючи із середини – кінця 1990 – х років грузинська влада міняє свої орієнтири: у 1994 році Шеварнадзе в ході свого візиту до США підписав угоди «Про відкриття військового представництва США в Республіці Грузія та Республіки Грузія в США» та «Про здійснення програми військового спіробітництва між США та Республікою Грузія». [24] Останній включав в себе допомогу з боку США та країн Заходу у питанні перебудови збройних сил Грузії, що викликало в свою чергу незадоволення з боку російського керівництва.
Після «Революції троянд» і приходу до влади Міхеїла Саакашвілі Грузія продовжила свій шлях до Європейського Союзу. У 2006 році, виступаючи перед депутатами Європарламенту в Страсбурзі Саакашвілі заявив: «Грузія – це давня європейська країна, яка за останні два роки перетворилася з пострадянського хаосу на демократію з ринковою економікою» [25]. Того ж року, Грузія в односторонньому порядку відмінила візи для громадян країн Європейського Союзу, які здійснюють поїздку до країни на короткий термін Через 2 роки, у травні 2008 року Європейський Союз заснував проект «Східне партнерство», головною метою якого є зближення ЄС з 6-ма колишніми радянськими республіками: Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Молдовою та Україною.
Однак після російсько – грузинської війни у серпні 2008 року та окупації Південної Осетії та Абхазії з боку Росії зближенння Євросоюзу та Грузії набуло значно повільніших темпів, ніж до того часу. Так, Міхеїл Саакашвілі звинуватив Європейський Союз у тому, що Спільнота не сприймала всерйоз і ніяк не реагувала на його попередження з приводу концентрації російських військ на кордонах з Грузією. 15 вересня 2008 Європейський союз прийняв рішення відправити в район збройного конфлікту з грузинської сторони групу спостерігачів за дотриманням умов перемир'я і припинення вогню. Двома тижнями пізніше почалася оперативна фаза Місії спостерігачів Європейського союзу (European Union Monitoring Mission (EUMM) в Грузії.
У травні 2010 року голова представництва Євросоюзу в Росії Фернандо Валенсуела заявив, що в осяжній перспективі приєднання Грузії до Євросоюзу не буде.[26] Дуже цікавим моментом є наступний факт: через 2 місяці після заяви Валенсуела, ЄС і Грузія готують договір про асоціацію. Цей документ є першим етапом на шляху євроінтеграції для Грузії.
Наступного, 2011 року, знаходячись із візитом у Парижі, Саакашвілі зустрівся із президеном Франції Ніколя Саркозі, який запевнив свого грузинського колегу в тому, що Франція доб'ється від Євросоюзу швидкого початку переговорів з Грузією стосовно договорів з ЄС. 2012 рік став початком переговорів між Грузією та ЄС про лібералізацію візового режиму, головною метою яких повинна стати відміна віз для громадян Грузії, що мають біометричні паспорти, за умови проведення Грузією ряду реформ.
У лютому 2013 року Грузія отримала план дій з діалогу з Євросоюзом щодо лібералізації візового режиму. Цей план з рук єврокомісара з внутрішніх питань ЄС Сесілії Мальстрем отримала міністр закордонних справ Грузії Майя Панджикідзе, аргументувавши це тим, що для Грузії подібного роду захід «має стратегічне значення, адже мова йде про відкриття перспективи безвізового пересування в країни Євросоюзу для громадян Грузії, враховуючи те, що це є основним інструментом активізації контактів між народами і ефективним механізмом подальшого зближення з Євросоюзом. Думаю, що у Грузії досить передові позиції в лібералізації візового режиму. Хочу засвідчити готовність грузинської сторони своєчасно виконати встановлені діалогом критерії і здійснити реформи по відповідних напрямах» - заявила очільниця МЗС Грузії під час церемонії [27].План дій складається з двох фаз, що передбачають як законодавчі зміни, так і проведення реформ по окремих напрямах (управління кордоном, міграція, права людини, громадський порядок і безпека.
Того ж 2013 року Грузія парафувала угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Документ підписали глава МЗС Грузії Майя Панджикідзе і верховний представник ЄС у закордонних справах і політики безпеки Кетрін Эштон. Також, у рамках саміту, відбулося підписання угоди "Про включення Грузії в цивільні місії і військові операції ЄС", яка дасть Грузії можливість включитися в операції по управлінню кризовими ситуаціями, що проходять під егідою ЄС, і спільно вносити вклад в процес забезпечення безпеки у світі [28].
Досліджуючи цей факт, ми би хотіли звернути увагу читачів на інтерв’ю нинішнього президента Грузії Георгія Маргвелашвілі телеканалу EuroNews, яке він дав того ж дня, коли Грузія парафувалала дану угоду. Президент Грузії називає свою країну «історичною частиною Європи. Я думаю, що ми маємо продовжити cвій рух в цьому напрямку. Я сподіваюся, що в майбутньому Грузія стане частиною Європи не тільки в культурному, але й в політичному сенсі». [29] Відповідаючи на питання журналіста «Чи можливо для Грузії одночасно вступити до ЄС та НАТО і нормалізувати відносини з Росією?», Маргвелашвілі відповід наступним чином: «Грузія - це незалежна країна з власною політикою. Грузія намагається переконати кожного зі своїх сусідів, включаючи Російську Федерацію, в тому, що цивілізована, економічно сильна, демократична, європейська Грузія і євроатлантична Грузія не представляє ні для кого загрози. Навпаки, це означає стабільніші кордони, стабільніше сусідство.» [29]
Того ж дня Грузія підписала із Європейським Союзом інший, не менш важливий документ – угоду, яка передбачає участь країни в операції з управління кризовими ситуаціями, що передбачено відповідними угодами про участь країни у проекті «Східне партнерство». На початку 2014 року Грузія офіційно стала членом Європейської організації з питань безпеки аеронавігації Eurocontrol [30].
Довідка: Європейська організація з питань безпеки аеронавігації (Eurocontrol) – міжнародна організація, яка існує з 1960 року. Основна мета даної організації – розробка загальноєвропейської концепції системи організації повітряного руху в рамках проекту «Єдине небо Європи». Основними функціями даної організації є регуляторські. Eurocontrol координує і планує управління повітряним рухом для усієї Європи, для чого створюється система функціональних блоків повітряного простору Європи Це включає роботу з національними органами, постачальниками аеронавігаційного обслуговування, користувачів цивільних і військових повітряного простору, аеропортів і інших організацій. [31]
Концепція "Єдине європейське небо" є амбітною ініціативою по реорганізації архітектури європейської системи управління повітряним рухом. Її основна мета полягає в забезпеченні майбутніх нестримно зростаючих потреб в питаннях пропускної спроможності, забезпечення безпеки польотів і охороні довкілля. Фактично ця ініціатива покликана забезпечити організацію повітряного простору і аеронавігації в Європі не на місцевому, а на регіональному рівні. З географічної точки зору, попри те, що головним законодавцем ініціативи "Єдине європейське небо" виступає Європейський Союз, вона не обмежується його межами.
Липень 2014 року став тим самим місяцем, коли Грузія, разом із Україною та Республікою Молдова підписала Угоду про асоціацію із Європейським Союзом. Підписи під документом поставили лідери 28 країн ЄС та президент України Петро Порошенко, прем‘єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі, прем‘єр-міністр Молдови Юріє Лянке. Економічна частина угод передбачає створення зони вільної торгівлі між ЄС та цими країнами. [32]
Наступного, 2015 року, Європейська комісія прийняла доповідь про виконання Грузією усіх реформ, зафіксованих в плані дій з лібералізації візового режиму, і пообіцяла на початку 2016 року направити законодавчу пропозицію до Ради Європейського союзу і Європейського парламенту про відміну туристичних віз для громадян Грузії, що мають біометричні паспорти [33]. У березні 2016 року Європейська комісія внесла пропозицію до Ради ЄС та Європарламенту про відміну туристичних віз для громадян Грузії, що мають біометричні паспорти, шляхом внесення Грузії в список країн, громадяни яких мають право подорожувати без віз по країнах Шенгенської угоди [34]. Тобто, таким чином Грузія отримала безвізовий режим з боку Європейського Союзу.
